47.Поняття і причини необхідності тлумачення правових норм.

Оскільки правильне застосування норми права неможливе без з'ясування точного змісту кожного з елементів її структури, без розуміння всіх понять, які містить дана норма, тлумачення є неодмінним атрибутом правозастосувальної діяльності.

Тлумачення правових норм — діяльність щодо з’ясування та ∕ або роз’яснення (інтерпретації) змісту норми з метою правильного її застосування і реалізації.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: 1) усвідомлення (з'ясування) і 2) роз'яснення змісту правової норми.

Усвідомлення, або з'ясування — це внутрішній інтелектуальний процес суб'єкта зі встановлення змісту правової норми, що не виходить поза межі його свідомості, тобто тлумачення, з'ясування змісту норми для себе.

Роз'яснення — це інтерпретація змісту правової норми для інших осіб, тобто тлумачення, виражене назовні вербально або документально (письмово) —доступно для інших осіб.

Необхідність тлумачення правових норм на практиці обумовлена наступними причинами:

невідповідність юридичних норм фактичним обставинам життя або високий рівень абстракції юридичної норми. Наприклад, можливе виникнення відносин, які не існували або не були помітними на момент видання певної правової норми, але при потребі правового регулювання вони підпадають під дію такої норми;

юридичні норми нерідко містять спеціальні правові поняття, визначення, які мають багатозначний або спеціально-юридичний характер. Наприклад, “джерело підвищеної небезпеки”, “юридична особа” тощо;

в нормах права нерідко використовуються оціночні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому, при застосуванні норми права необхідне з'ясування змісту таких понять, як “тяжкі наслідки”, “особливо злісне хуліганство”, “істотна шкода” тощо;

необхідність тлумачення норм права обумовлюється іноді самим змістом правової норми. Так, в нормі можуть використовуватися вирази “і т.д.”, “інші”, “тощо”. Встановлення їхнього змісту та значення можливе лише за допомогою тлумачення.

48.Предмет та метод правового регулювання як критерії побудови системи права

Критеріями побудови системи права е предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання — це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих нормами права. Він вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права. Це дає змогу узагальнити норми права, які регулюють певне коло суспільних відносин, у галузь права.

Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної однорідності елементів, що його становлять: суб'єктів, об'єктів, змісту, динамічних факторів.

Предмет правового регулювання розглядають як головний, визначальний критерій системи права. Його доповнює метод правового регулювання.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів і способів владного впливу держави на суспільні відносини. Він несе основний тягар в динаміці, "роботі" права, показує, яким чином регулюються суспільні відносини. Метод правового регулювання багато в чому орієнтований на способи правового регулювання: дозвіл, зобов'язання, заборону.

Загальними є два методи правового регулювання:

• імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворообов'язковий, побудований на началах влади та підкорення, на відносинах субординації (метод "вертикалі"). Він передбачає жорстку регламентацію поведінки учасників правовідносин. Переважають заборони, обов'язки, покарання. Цей метод використовується в адміністративному, кримінальному праві;

• диспозитивний (автономний) — побудований на началах автономії, юридичної рівності суб'єктів, згоди сторін (метод "горизонталі"). Він передбачає дозвіл і надає можливість суб'єктам права врегулювати відносини між ними в межах, визначених законом. Такий метод використовується у цивільному праві.