93. Процес (Стадії) застосування норм права

Правозастосування починається з ініціативи правозастосувача — уповноваженого органу або іншого зацікавленого суб'єкта, у тому числі і громадянина. Залежно від конкретної справи, застосування здійснюється шляхом відповідних юридичних дій його учасників, які в сукупності становлять процес застосування.

Застосування юридичних норм — це єдиний процес вирішення конкретної справи, який умовно поділяється на кілька етапів:

1) встановлення та аналіз фактичних обставин справи;

2) вибір і аналіз норми права;

3) прийняття рішення у справі.

Вихідними підставами початку процесу застосування правових норм є настання передбачених ними фактичних обставин, які можуть бути відображені в речових доказах, документах, свідченнях і т. ін. Тому перший етап застосування полягає в установленні юридичних фактів і юридичних складів, які підтверджують обов'язкові ознаки юридичної справи.

Конкретний випадок складається з багатьох фактичних обставин, але не всі вони мають юридичне значення. Завданням суб'єкта, який застосовує правову норму, є виявлення і відбір юридично значущих фактів, необхідних для вирішення справи, а також їх аналіз і оцінка. Встановлення фактичних обставин справи має бути законним і обґрунтованим. Збір і аналіз фактичних обставин, необхідних для вирішення справи, здійснюється не будь-яким шляхом, а за допомогою юридично визначених засобів і в установлених законом формах.

Другий етап — вибір і аналіз норми, або юридична оцінка виявленого фактичного складу, включає: вибір норми права; перевірку автентичності її тексту й аналіз норми з погляду законності, дії в часі, у просторі й по колу осіб; з'ясування суті юридичної норми.

Третій етап — прийняття рішення у справі становить кінцевий результат, підсумок застосування норми права, а тому це є головна, вирішальна стадія, щодо якої попередні виступають як підготовчі.

Владне індивідуальне рішення в юридичній справі офіційно оголошує, що встановлений ним випадок збігається з нормою права і у зв'язку з цим виникають правові відносини, учасники якого мають конкретні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Такі рішення повинні відповідати закону і фактам. Прийняте рішення відображається в акті застосування права.

94. Структура норми права та характеристика її елементів

Уявлення про норму права навряд чи можуть бути повними, якщо не розглянути її структуру. До того ж, це питання є одним із дискусійних в юридичній науці.

Під структурою норми права розуміють її будову, внутрішній устрій, і в найбільш загальному вигляді норму права можна представити формулою

Якщо..., то..., інакше.

Тому найпоширенішою є ідея про трьохелементну конструкцію норми права. Ця позиція випливає з того, що норма права повинна:

• встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів;

• визначати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права й обов'язки;

• закріпити певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.

Відповідно до цього, норма права логічно складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза — це частина норми права, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, що встановлені у диспозиції. Завдяки гіпотезі, абстрактний варіант поведінки "прив'язується" до конкретної життєвої ситуації, до конкретної особи. Призначення гіпотези — визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції та норми права в цілому.

Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

• визначена — вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;

• відносно визначена — обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

2. За формою вираження:

• абстрактні — умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

• казуальні — визначаються умови дії норми, за використання більш вузьких, спеціальних родових ознак, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

• прості — містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;

• складні — містять дві або більше обов'язкових обставин, з якими пов'язується дія правової норми;

• альтернативні — чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

Диспозиція — це частина норми права, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити або, навпаки, не робити суб'єкт) за наявності умов, передбачених гіпотезою цієї норми.

Види диспозицій:

1. За ступенем визначеності:

• визначені — закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;

• не повністю визначені — вказують лише на загальні ознаки поведінки, у межах яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;

• відносно визначені — вказують на права й обов'язки суб'єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;

• альтернативні - вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.

2. За способом викладення:

• прості — правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;

• описові — правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права та обов'язки учасників відносин;

• бланкетні — закріплюються лише загальні (основні) ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;

• відсильні — аналогічні бланкетним з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин такої норми або до інших норм цієї ж галузі права.

3.3а складом:

• прості — містять одне правило поведінки;

• складні — містять два або більше обов'язкових правил поведінки;

• альтернативні — містять декілька правил поведінки, суб'єкт може виконувати будь-яке з них.

Санкція — це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення (або виконання) правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкцій — створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис.

Види санкцій:

За ступенем визначеності:

• абсолютно визначені — чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

• відносно визначені — межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;

• альтернативні — вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом з огляду на особливості конкретної справи;

• посилкові — містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

За характером наслідків: кримінальні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

В юридичній літературі наголошується, що трьохелементна структура є однією з ознак, що відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.