66. Система права: поняття та характеристика її елементів. Співвідношення системи права з правовою системою

Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості правових норм, зосереджених у відносно самостійних їх комплексах — галузях, підгалузях та інститутах. Тобто це система всіх чинних юридичних норм певної держави.

Ознаки системи права:

• обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин — система права не може бути побудована за суб'єктивним розсудом;

• органічна цілісність, єдність та взаємозв'язок норм права, а не випадковий їх набір — норми права не можуть функціонувати ізольовано, вони завжди взаємопов'язані та цілеспрямовані;

• структурна різноманітність — система права складається із неоднакових за змістом та обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості;

• система права має бути внутрішньо узгодженою, не суперечливою.

Структурні елементи системи права:

• норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків їх учасників;

• інститут права — відносно відокремлений комплекс норм права, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права;

• підгалузь права — упорядкована сукупність кількох однорідних, предметно пов'язаних правових інститутів певної галузі права;

• галузь права — відносно самостійна сукупність норм, інститутів та підгалузей права, що регулюють сферу якісно однорідних суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Систему права не можна ототожнювати з правовою системою.

Правова система — це комплекс взаємопов'язаних та узгоджених юридичних явищ (система права, система законодавства, правовідносини, правова культура, юридична практика тощо), що існують у певній державі або у групі однотипних держав.

Система права — правова категорія, що виражає внутрішню структуру права будь-якої країни. Правова система ширша за обсягом. Вона є не тільки системою об'єктивних норм, а й усією діючою системою права в сукупності його конкретних і абстрактних форм (правовідносин, норм законодавства, правосвідомості), а й співвідношенням зовнішніх засобів офіційного визнання та об'єктивації (правові звичаї, судові прецеденти, законодавство, нормативні договори тощо). Певне значення для правової системи мають публічне і приватне право, канонічне право, норми матеріального і процесуального права, рівень офіційного визнання та ефективність правозастосування.

67. Правове регулювання: поняття, предмет, способи та основні стадії

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства використанням влади, а право — нормативним регулюванням. Воно із самого початку покликане бути стабілізуючим фактором завдяки принципам свободи і справедливості, що в ньому містяться.

Правове регулювання — це здійснюваний державою за допомогою права та інших юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, розвитку та захисту.

Ознаки правового регулювання такі:

• різновид соціального регулювання;

• відносинам між суб'єктами надається певна правова форма, що має державно-владний характер;

• воно має конкретний характер: завжди пов'язане з реальними відносинами;

• має цілеспрямований характер — спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

• здійснюється за допомогою правових засобів, що забезпечують його ефективність;

• гарантує доведення норм права до їх реалізації.

Предметом (сферою) правового регулювання е сукупність суспільних відносин, які піддаються врегулюванню за допомогою права і правових засобів:

• у сфері економічних відносин — це майнові відносини (власності, розподілу, обміну, оплати праці та ін.), що становлять економічну основу суспільства;

• у сфері політичних відносин — це управлінські відносини всередині країни та на міжнародній арені;

• у сфері соціально-культурних відносин — це особисті немайнові відносини (освіти, медичної допомоги, наукової діяльності та ін.);

• у сфері судових і правоохоронних відносин — це відносини охорони суспільного порядку (запобігання й припинення правопорушень).

Метод правового регулювання — це спосіб впливу юридичних норм на суспільні відносини.

Методи правового регулювання характеризуються такими рисами:

• вони властиві лише державі в особі її органів;

• стосуються лише юридичних норм;

• їх дієвість забезпечується державним примусом. Основні способи правового регулювання:

Дозвіл — полягає в наданні особі суб'єктивного юридичного права, тобто можливості самостійно приймати рішення щодо реалізації передбачених правовими нормами варіантів власної поведінки.

Зобов'язання — полягає в покладенні на особу обов'язку активної поведінки.

Заборона — полягає в покладенні на особу обов'язку утримуватися від вчинення певних дій.

Правове регулювання — це складний процес, тому здійснюється за певними стадіями:

1) рішення держави щодо включення тієї чи іншої сфери суспільних відносин у предмет правового регулювання, моделювання суспільних відносин через загальне регламентування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

2) виникнення на основі юридичних фактів конкретних правовідносин;

3) реальне впорядкування суспільних відносин, реалізація їх учасниками своїх суб'єктивних прав та обов'язків.