8.Загальні закономірності й різноманітність форм виникнення держави і права

Виявлення причин (закономірностей) виникнення держави і права багато в чому залежить від того, які соціальні інститути їх тлумачать. Тому, з урахуванням положень різних теорій походження держави і права, можна виділити такі основні причини виникнення цих явищ:

1. Три великі суспільні поділи праці.

2.Необхідність удосконалення управління суспільством, яке ускладнюється внаслідок розвитку та ускладнення виробництва, зміни умов розподілу продуктів праці, зростання кількості населення та відокремленням соціальних груп, класів.

3. Необхідність ведення війн (як оборонних, так і загарбницьких) та захисту власної території.

4.Утворення спеціальних організацій людей, що професійно здійснюють керівництво в суспільстві, забезпечують його соціальну стабільність та цілісність, що досягається за допомогою обов'язкових для всіх соціальних норм, у тому числі юридичних.

5. Неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати в нових умовах соціальні суперечності й конфлікти.

6.Необхідність організації великомасштабних громадських робіт (наприклад, іригаційних), об'єднання з цією метою великих груп людей.

7. Введення офіційної податкової системи. Завершення розкладу організації влади первісного ладу й утворення власне держави пов'язуються з установленням публічної влади, що вже не збігається з інтересами населення (у вигляді армії, флоту, поліції, виправних установ тощо).

Розрізняють два основних шляхи виникнення держави:

•європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

•східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія).

В основному розглядають три форми виникнення держави:

• афінську, що є класичною формою виникнення держави. Держава виникає як результат класових антагонізмів, що розвивались усередині суспільства;

• римську — процес виникнення держави був прискорений тривалою боротьбою плебеїв (прийшлого населення, що не було визнане окремим класом цього суспільства) проти патриціїв (римської родової знаті);

• давньогерманську — виникнення держави було прискорене завоюванням чужих територій і підкоренням народів, що жили на цих територіях, для управління якими родове суспільство не було пристосоване.

Особливостями виникнення держав східного типу слід вважати такі:

1)основу економічних відносин становить державна форма власності;

2)приватна власність має другорядний характер;

3) державна влада є деспотичною;

4) великий апарат чиновників;

5)відбувається сакралізація (освячення) влади. Розрізняють два основних шляхи формування права:

• за допомогою норм, що походять від держави (правотворчість);

• за допомогою норм, що походять від суспільства (общин, інших соціальних груп) та підтримуються державою (санкціонування).

У різних народів були різні головні елементи соціально-юридичного змісту права: прецедент, релігійна норма, норма-звичай, закон.

9.Закон: поняття, його різновиди та співвідношення з законодавчим актом .

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму), що має найвищу юридичну силу і призначений для врегулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Ознаки закону:

• акт, що приймається вищими законодавчими (представницькими) органами державної влади або безпосередньо народом;

• акт, який може бути за змістом тільки нормативним;

• має вищу юридичну силу;

• приймається в особливому процедурному порядку;

• це завжди письмовий акт, що містить первинні норми права з основних питань суспільного та державного життя.

Вища юридична сила законів виявляється в тому, що:

• ніхто, крім органів законодавчої влади та народу, не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;

• усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

• у разі колізій між нормами закону та підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону.

Класифікація законів здійснюється за різними підставами, але більше уваги приділяють поділу законів за значенням та місцем у системі законодавства:

Конституція — Основний закон держави, який регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя, права і свободи людини. Конституції належить верховенство в системі нормативних актів держави.

Конституційні закони — акти, що становлять основу розвитку правової системи та якими вносяться зміни або доповнення до Конституції чи необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною Конституцією.

Звичайні (поточні) закони — регламентують певні сфери суспільного життя відповідно до Конституції. Вони бувають загальними, кодифікованими та поточними.

Надзвичайні закони — ухвалюються у разі потреби, надзвичайних ситуаціях.

Забезпечувальні (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні підтримки системи норм, що містяться в інших законах і міжнародних договорах та потребують невідкладного прийняття. Це закони, що містять норми про норми.

10.Зворотна сила закону.

Зворотна сила закону (ретроактивність) — це поширення дії норм певного закону на суспільні відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Загальним є правило: закони зворотної сили не мають. Це надає визначеності та стабільності суспільним відносинам, адже громадяни у своїх вчинках орієнтуються не тільки на чинні закони, а й розраховують на майбутні.

Зворотну силу мають лише ті закони:

• в яких передбачене надання їм (або окремим статтям) зворотної сили;

• які скасовують або пом'якшують юридичну, зокрема кримінальну, відповідальність фізичної особи.