Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MVE_shpori_2012.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
03.09.2019
Размер:
324.61 Кб
Скачать

26. Методика «мозкового штурму» в економічному навчанні

Мозговий штурм – це метод проведення практичних занять, заснованих на психологічному ефекті колективної активізації розумової діяльності. Він виступає і формою і методом колективного обговорення проблеми яка вимагає нетрадиційного вирішення

Методи мозкового штурму:

- «дельфільський оракул» він спрямований на зниження психологічних чиннків і підвищення ефект.результату

- «дерево цілей» тут викор.ієрархічна с-ра

- розв’язання творчих евристичних та креативних задач

Мозговий штурм проводиться в різних групах які мають свої завдання:

- одна група -

- друга група – аналіз проблемної ситуації

- третя – генерація контрідей

Правила проведення мозкового штурму:

- наявність ведучого і учасників, відсутність керівника

- відсутність шаблонного мислення

- повна свобода уяви

- заохочення і підтримка партнерів

- заборона критики і поточних оцінок

- локанічність, ретельність і чіткість

- оптимізація і впевненість

Етапи проведення мозкового штурму:

  1. формулювання навчальної проблеми, звдання для пошуку її вирішення

  2. розминка, швидкий пошук відповідей для вирішення проблеми

  3. штурм вирішеної проблеми

  4. оцінка найкращих ідей експерименту

  5. повідомлення про результати мозкового штурму

Причини, які заважають проведенню мозкового штурму:

- формалізм; - офіційна обстановка; - однозначні рішення; велика кількість пояснень; - пасивність опонентів

27 Мета проведення практик-них занять,вимоги до них. Особливості практичного навчання,його цінність.

Практична діяльність учнів забезпечує використання знань, умінь і навичок у різних ситуаціях. Наприклад, предметна - це маніпуляція матеріальними об'єктами(робота з мікрокальку-лятором, обладнанням, вимірювальними приладами, реактивами та ін.). Інтелектуальна діяльність учнів у процесі виконання практичної роботи - це бачення та виправлення своїх помилок, перенесення знань з одного предмета на інший, діагностування й моделювання навчально-пізнавальної діяльності.

Практична робота проводиться відповідно до навчальної програми і її виконання є обов'язковим. Вона має велике значення для політехнічної освіти, розкриття дидактичного принципу зв'язку теорії із практикою, розвитку пізнавальних здібностей та самостійності учнів, формування в них умінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти, впливає на конкретизацію й закріплення знань, розвиває вміння спостерігати та пояснювати явища оточуючого світу.

Цілями практичного заняття можуть бути: розширення уявлень учнів про явища оточуючого світу, у т. ч. тих, що вивчаються, глибоке проникнення в їх сутність; формування в них умінь виявляти об'єктивні зв'язки та взаємообумовленість явищ; озброєння учнів спеціальними навичками, необхідними не тільки в навчальній, а й у виробничій праці.

Практичне заняття передбачає попередню теоретичну підготовку учнів, збір фактичного матеріалу для узагальнення, систематизації, аналізу. На практичне заняття відводиться, як правило, дві академічні години (тривалість визначається навчальною програмою, але може коригуватись учителем); завдання, які винесені на практичне заняття, виконуються всім класом, при цьому форма організації їх діяльності може бути індивідуальною, груповою, фронтальною, змішаною.

Основні вимоги до організації проведення практичного заняття: визначення його місця в системі уроків з даної теми; чітка постановка цілей та завдань; відбір змісту матеріалу та підготовка обладнання; проведення інструктажу з дотримання техніки безпеки вчителями та учнями; виконання випереджувальних завдань; ознайомлення з технікою безпеки; підготовка й обговорення форм звіту про виконану роботу; вивчення тих елементів практичних знань, умінь і навичок учнів, які вимагають подальшого формування та розвитку, відпрацювання на даному практичному занятті; раціональне поєднання форм навчальної діяльності учнів (репродуктивної, раціоналізаторської, творчої); розробка критеріїв оцінки результативності виконання практичної роботи, уведення в самостійну роботу учнів елементів гри та змагань як важливого фактора її стимулювання; здійснення контролю та корекції навчально-пізнавальної діяльності учнів; підбиття підсумків практичного заняття. Зміст практичного заняття зумовлюється специфікою навчальних предметів (хімія, фізика, математика, біологія, географія), теми, мети та завдань. Воно може проводитись у класі, навчальному кабінеті, майстернях, на місцевості, на виробництві.

З метою забезпечення ефективності практичного заняття учителю треба: підготувати учнів до виконання практичної роботи, тобто щоб вони не тільки добре знали зміст теоретичного матеріалу, на основі якого виконуватиметься практична робота, а й були ознайомлені з прийомами її виконання; забезпечити всіх учнів посібниками, приладами, інструментами, довідниками; контролювати хід виконання роботи, вчасно приходити на допомогу учням, не обмежуючи їхньої активності та самостійності; аналізувати та оцінювати виконання практичного завдання. Практичні завдання мають, як правило, тренувальний характер. При цьому інструктаж учителя повинен бути конкретним і зрозумілим, можливі неодноразові повторення, нагадування у процесі поетапного виконання практичної роботи. У міру набуття учнями практичних навичок і вмінь завдання ускладнюються, а інструктаж спрощується.

У процесі спостереження та аналізу практичного заняття слід зосередити увагу на таких параметрах: відповідність теми практичної роботи змісту навчальної програми, визначення її місця в системі уроків;постановка цілей та завдань практичної роботи, їх відповідність змісту теми, моделювання подальшої навчальної діяльності учнів; підготовка до практичної роботи (виділення найбільш значущих знань, умінь і навичок учнів, які будуть використані при проведенні практичної роботи; відбір змісту дидактичного матеріалу, вибір форм і методів виконання практичної роботи; підготовка посібників, інструментів, приладів для виконання роботи);процес виконання практичної роботи (ознайомлення з метою та завданнями роботи, інструктаж із подальшої діяльності, тобто ознайомлення з прийомами та засобами виконання роботи; забезпечення всіх учнів посібниками, приладами, інструментами для виконання практичної роботи; оформлення результатів роботи; поділ учнів класу на групи; поетапний контроль і корекція процесу виконання завдання);

результативність виконання практичної роботи (уміння учнів застосовувати теоретичні знання при виконанні практичних завдань, користуватись приладами, інструментами, здійснювати проміжні записи, аналізувати та узагальнювати їх, робити висновки; констатувати, скільки учнів виконали, скільки не виконали роботу, характер утруднень; озброєння учнів спеціальними та загальнонавчальними вміннями та навичками, які мають важливе значення для навчальної та виробничої праці).

28. Навчальні економічні ігри та їхня класифікація.

Дидактична гра — це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання систем, явищ, процесів, а також майбутньої професійної діяльності.

у терміні «дидактична гра» підкреслюється педагогічна спрямованість, відбивається різноманітність її застосування у процесі навчання. За вузівською дидактикою термін «дидактична, або навчальна гра» набагато ширший, ніж «ділова», і краще відображує педагогічну сутність цього виду навчальних занять. Крім того, його можна використати для позначення усієї різноманітності ігор. Не називати ж ігри для хіміків — хімічними, для будівельників — будівельними тощо! Якщо розглядати процес навчання як творче співробітництво викладача й учня, то активні методи навчання, а особливо гра, — це найкращий (і найважчий!) методичний засіб для підготовки людини до вирішення життєвих економічних проблем.

Як відомо, проблемна ситуація виникає як конфлікт у мисленні учня в той момент, коли йому пропонують задачу, для розв’язання якої в нього ще недостатньо знань, але він може їх набути, активізуючи свою пізнавальну діяльність.

Найважливішим принципом і передумовою активізації пізна­вальної діяльності учнів є наближення навчального процесу до завдань майбутньої практичної економічної діяльності на базі сучасної комп’ютерної техніки.

Класифікація ігрових методик навчання. На жаль, у цьому питанні триває значний різнобій. Так, у книзі Р.М. Грановської [30, с. 334] розглядаються такі активні методи навчання: конкретні ситуації; метод інциденту; тренування чутливості; «мозкова атака»; «метод занурювання»; ділові ігри і т.д. Крім того, великого поширення набули кейс-методи, business games (ділові ігри), ігрові фільми тощо.

У практиці економічної освіти найбільш відомі: ділові ігри, тре­нінги, аналіз ситуацій, розробка колективних проектів у малих групах, методика колективного планування курсу, організаційно-діяльнісні ігри тощо. Не вдаючись у полеміку з цих питань, ознайомимо читача з тими ігровими розробками, які бажано, на наш погляд, використати у навчальному процесі.

Описувати гру надзвичайно складно. Емпіричний опис конкретних сценаріїв не дає чіткого уявлення про їхні структурні компоненти, функціональні зв’язки, не дозволяє виділити їхню ієрархічність та варіативність. Можна розповісти сюжет, але щоб мати справжнє уявлення про гру — в ній потрібно взяти участь. Більше в цьому випадку дає розробка моделі гри.

Широкі можливості ігор як практичних моделей взаємодій людей дозволили включити ігри у навчання менеджменту. Виникли методи активного навчання на базі імітаційних ігор, які називають ще управлінськими, або діловими.

Сучасному економісту недостатньо формальних знань, умінь та навичок. Йому необхідні якості керівника виробництва і колективу, соціальна компетентність. У роботі організатора виробництва питання керування людьми співвідносяться з умінням вирішувати виробничі завдання як 2:1, а в ідеологічних працівників — 4:1. Вміння працювати з людьми, домагатись здійснення запропонованих соці­ально-економічних заходів є однією з найцінніших якостей еконо­міста. На формування саме цих умінь мають бути спрямовані форми активізації навчання.

Традиційно назву «ділові ігри» — «business games» — відносять до ігор, які відображають економічні процеси. Перша ділова гра вивчала проблеми коливання збуту в умовах жорсткої конкуренції і була розроблена у Великобританії ще 1912 року. У колишньому СРСР ділові ігри почали впроваджувати в 30-ті роки. Їхні назви й форми дещо відрізнялись від сучасних, але основні концепції вже були в них наявні. Вони називались аварійними, диспетчерськими іграми або організаційно-виробничими випробуваннями і мали багато спільного з військовими іграми на картах.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]