Додаток т Взірці таблиць і графіків у дипломних роботах та методичні поради щодо їх побудови та аналізу

Якість дипломної роботи значною мірою визначається наявністю таблиць, грамотністю їх побудови та оформлення.

В економічному аналізі досить поширений табличний метод. Аналітична таблиця – це форма раціонального наочного подання цифрових кількісних та якісних показників конкретного напряму діяльності підприємства (бюджетної установи тощо), стану або рівня використання певного виду ресурсу. Аналітичне узагальнення інформації і подання її у вигляді зведених таблиць дозволяє характеризувати розміри, структуру та динаміку економічних явищ і процесів, які відбуваються в діяльності підприємства та його виробничих підрозділів, чи бюджетної установи.

Таблиці передбачають відображення результатів дослідження в систематизованому логічно послідовному вигляді, який дозволяє в зіставленні з текстовим викладенням матеріалів швидше читати, легше сприймати та оцінювати показники. Таблиці також дають можливість розглядати показники, що вивчаються, як єдину систему і виявити зв’язки між ними. В цьому перевага аналітичних таблиць.

За формою таблиця складається з горизонтальних рядків і вертикальних колонок, перетин яких утворює клітини, де розміщуються показники. Тому кожному показникові в таблиці відповідають два заголовки: зверху (назва колонки) і зліва (назва рядків).

За змістом таблиця нагадує граматичне речення: наводяться найменування явищ, які вивчаються, і показники, які характеризують стан і розвиток цих явищ». Тому аналітична таблиця містить два основних елементи: підмет і присудок.

Підметом таблиці є об’єкт дослідження – виробничі підрозділи, види продукції, елементи витрат, категорії працівників, ринки збуту та перелік інших показників, які характеризують явище або процес, що вивчається. Іншими словами, підметом таблиці є одиниці аналітичної сукупності або їх групи.

Присудок таблиці відображає систему кількісних та якісних показників, які характеризують об’єкт, що досліджується ( підмет), тобто дає відповідь на питання: якою цифровою інформацією оцінюється об’єкт?

Заповненню таблиці передує розроблення її макету на підставі мети, завдання аналізу, системи синтетичних та аналітичних показників, за допомогою яких характеризується об’єкт аналізу. Макет таблиці має такий вигляд:

Таблиця (номер)

Основні показники діяльності ВАТ «Комплект» у звітному році

Підмет	Присудок
Вироб-ничі підроз-діли	Виробнича потуж-ність, тис. шт. за рік	Обсяг виробленої продук-ції, тис. грн.	Середня продук-тивність праці,грн на праці-вника	Чисельність робітників, осіб
				усього	у тому числі за розрядами
					третій	четвертий	п’ятий	шостий
А	1	2	3	4	5	6	7	8
Усього

При побудові таблиць необхідно дотримуватись таких правил:

• кожна таблиця повинна мати загальну назву, яку розміщують над нею симетрично до тексту. В назві вказується зміст таблиці, місце й час, до якого відносяться показники, що подаються в ній, а також одиниці виміру, якщо вони однакові для всіх наведених показників. Якщо показники таблиці мають різні одиниці виміру, то вони наводятся в назвах рядків або колонок. Окрема колонка «одиниці виміру» не виділяється;

• у правому верхньому куті над загальним заголовком таблиці розміщується напис «Таблиця» із зазначенням номера, який повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 5.2.» (друга таблиця п’ятого розділу);

• заголовки рядків і колонок потрібно формулювати стисло і конкретно. Заголовки колонок повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з малих, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними;

• показники кожної колонки повинні подаватися з однаковим ступенем точності – з точністю до одиниці або 0,1, або до 0,01 одиниці. Ступінь точності має бути доцільним, тобто відповідати величині показників. Наприклад, мільйони гривень недоцільно наводити з точністю до 0,001 одиниці;

• одиниці виміру показників необхідно вибирати відповідно до їх величини. Наприклад, вартісні показники, величина яких менше 1000 варто наводити в гривнях; більше 1000 до 1000000 в тисячах гривень, а більше 1000000 у мільйонах гривень. Такий підхід дозволить більш компактно розмістити відомості в колонках і легше та швидше їх сприймати;

• показники підмета і присудка таблиці необхідно розміщувати в певній логічній послідовності;

• рядки та колонки таблиці нумеруються. Проте нумеруються лише ті колонки, в яких наводяться показники. Колонки, в яких подаються показники підмета таблиці, коди рядків тощо позначаються прописними літерами А, Б і так далі;

• таблицю необхідно розміщувати на одному аркуші після посилання на неї у тексті. Громіздкі таблиці, що перевищують за обсягом одну сторінку тексту, доцільно розміщувати в додатках. За необхідності великі за обсягом таблиці розміщуються в тексті на кількох сторінках. Проте в цьому випадку на кожному наступному аркуші у правому верхньому куті пишуть «продовження табл.» і вказують її номер, наприклад, «продовження табл. 3.4», а на останньому аркуші пишуть «закінчення табл.» із вказівкою її номера. Якщо таблиця розміщується на кількох аркушах, то колонки присудка обов’язково нумерують. На кожній наступній сторінці продовження таблиці назви колонок не вказують – лише їх номери;

• для більш швидкого і зрозумілого сприйняття цифрових відомостей іноді в назвах колонок подається спосіб розрахунку показника. Наприклад, у колонці вказується « »;

• якщо в підметі або колонках присудка розміщені показники, що характеризують складові частини об’єкта дослідження (номенклатуру й асортимент продукції за виробничими підрозділами, перелік видів верстатів у складі машин і обладнання, категорії працівників у складі персоналу підприємства тощо), то в таблиці необхідно наводити підсумки за окремими підгрупами або групами показників – («Усього») і загальні підсумки за всіма показниками, що характеризують об’єкт дослідження в цілому – («Разом»);

• усі клітини таблиці повинні бути заповненими за винятком таких випадків: коли клітина не підлягає заповненню (в клітині проставляється позначка «х»); якщо відсутній необхідний показник для заповнення клітини, то проставляються крапки («…»); коли відсутнє відповідне явище (в клітині проставляється прочерк «–»);

• за необхідності до таблиці додаються примітки, в яких утримується довідкова і пояснювальна інформація, що дозволяє правильно зрозуміти подані в ній показники. Примітки до таблиць нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо на одному аркуші є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку. Якщо на одному аркуші є кілька приміток, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку;

• за необхідності таблиця може супроводжуватися посиланнями, в яких зазначають джерело наведених у ній відомостей або іншу інформацію;

• посилання на таблиці не варто оформляти як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься в назві. В тому місці, де пояснюється зміст таблиці, на якому потрібно зосередити увагу, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках «(табл. 2.6)», або зворот типу: «… як це видно з табл. 2.6».

Залежно від побудови підмета розрізняють такі види таблиць: прості, групові, комбіновані.

Основним чинником, що зумовлює вибір виду таблиці є мета її побудови. Якщо таблиця використовується для наочного подання конкретної аналітичної інформації, згрупованої за певними ознаками, то вона є простою. У простих аналітичних таблицях зазвичай міститься різнобічна інформація пізнавального характеру, наприклад, обсяги виробництва продукції конкретними цехами або дільницями, чисельність робітників за професіями, вартість основних виробничих засобів за видами тощо. Оскільки в простих таблицях подаються показники, що відносяться до переліку об’єктів аналізу, то їх називають переліковими.

Приклади простих таблиць наведено нижче.

У табл. 2.3 підметом є перелік видів основних засобів, а присудками їх наявність на кінець базового і звітного року у вартісній оцінці.

Таблиця 2.3.

Склад основних засобів ВАТ «Джерело», тис. грн.

Види основних засобів	Наявність на кінець року
	базового	звітного
1. Земельні ділянки	62,7	63,0
2. Будинки, споруди та передавальні пристрої	92433,1	95668,0
3. Машини та обладнання	143523,2	162868,8
4. Транспортні засоби	2660,7	3531,0
5. Інструменти, прилади, інвентар (меблі)	758,0	952,0
6. Інші основні засоби	384,3	387,5
7. Малоцінні необоротні матерільні активи	697,8	816,3
Усього	240519,8	264286,6

Наведені в табл. 2.3 показники переконують, що вартість основних засобів ВАТ «Джерело» в цілому у звітному році зросла на 23766,8 (264286,6-240519,8) тис. грн., або на 9,9 % проти базового року. При цьому збільшення вартості машин і обладнання склало 19345,6 (162868,8-143523,2) тис. грн., або 13,5 %. Це є свідченням тому, що на ВАТ «Джерело» не лише нарощують виробничий потенціал, але й удосконалюють структуру основних засобів.

У табл. 2.4, яка за видом також є простою, в підметі подано перелік певних областей України, а в присудку обсяги продажу продукції підприємством у межах кожної області в базовому, попередньому та звітному роках.

Таблиця 2.4.

Обсяги продажу продукції підприємством на національному ринку, тис. грн.

Області України	Роки			Відносне відхилення (+,-), (%) звітного року від:
	базовий	попередній	звітний	Базового	попереднього
1. Вінницька	90	120	100	11,1	-16,7
2. Дніпропетровська	170	190	180	5,9	-18,2
3. Житомирська	70	110	90	28,6	-18,2
4. Київська	230	200	250	8,7	25,0
5. Луганська	160	180	150	-25,0	-16,7
6. Херсонська	150	140	170	13,3	21,4
Разом	910	970	940	3,3	-3,1

З табл. 2.4 видно, що найбільше продукції підприємство продало в Київській, Дніпропетровській та Луганській областях. Мінімальний обсяг продажу продукції був у Житомирській області. В попередньому році обсяг продажу виробів у всіх областях (за винятком Херсонської і Київської) істотно зріс у зіставленні з базовим роком. Проте у звітному році в переважній більшості областей було продано значно менше продукції проти попереднього року, зокрема, в Дніпропетровській і Житомирській областях на 18,2%, а у Вінницькій і Луганській областях на 16,7%. Винятком є Київська і Херсонська області, в яких обсяг продажу виробів у звітному році зріс на 25,0% і 21,4% відповідно. Водночас у звітному році у всіх областях (за винятком Луганської) продано більше продукції ніж, у базовому році.

Метою економічного аналізу є глибоке всебічне дослідження певних господарських явищ і процесів. Отже, аналітичні таблиці є переважно груповими і комбінованими.

На відміну від простих групові і комбіновані таблиці володіють важливими аналітичними властивостями, що дозволяють здійснювати наочні зіставлення, виявляти істотні зв’язки і розбіжності між явищами і процесами (показниками), що досліджуються.

У групових таблицях сукупність аналітичної інформації розкладається на окремі групи за будь-якою однією ознакою. При цьому кожну групу можна характеризувати низкою показників. Прикладом групової є табл. 6.9, яку подано на с. 242 цього посібника.

У комбінованих таблицях сукупність інформації розподіляється на групи не за однією, а за кількома ознаками. Іншими словами, сукупність комбінованої таблиці полягає в тому, що кожна група показників поділяється на підгрупи за певною ознакою. Виділені підгрупи в подальшому можуть розкладатися за іншою ознакою. Перевага комбінованих таблиць полягає в тому, що в них подається складне комбіноване групування аналітичної інформації.

Прикладом комбінованої таблиці є табл. 2.5

Таблиця 2.5.

Фактична чисельність працівників у провідних управлінських підрозділах ВАТ «Машинобудівник»*⁾

Відділи апарату управління	Чисельність працівників
	усього		у тому числі:
	осіб	%	начальників бюро		старших виконавців		виконавців
			осіб	%	осіб	%	осіб	%
1.Головного конструктора	15	100,0	2	13,3	5	33,3	8	53,4
2.Головного технолога	19	100,0	3	15,8	5	26,3	11	57,9
3. Економіки	9	100,0	1	11,1	2	22,2	6	66,7
4. Праці і заробітної плати	12	100,0	2	16,7	3	25,0	7	58,3
5.Матеріально-технічного забезпечення	9	100,0	2	22,2	2	22,2	5	55,6
6. Бухгалтерія	12	100,0	2	16,7	2	16,7	8	66,6
Разом	76	100,0	12	15,8	19	25,0	45	59,2

*⁾ без начальників відділів

Підметом табл. 2.5 є управлінські відділи – складові частини апарату управління підприємством. Вони згруповані за єдністю змісту і цільового спрямування виконуваних функцій. За необхідності кожний відділ можна розкладати (групувати) у бюро за ознакою однорідності виконуваних робіт – складників виконуваної функції. У присудку табл. 2.5 чисельність управлінців розподілена за ознакою складності виконуючих робіт і операцій та відповідальності. В подальшому їх можна групувати за ознакою займаних посад, або за іншими ознаками залежно від мети аналізу.

Наведені в табл. 2.5 відомості наочно показують, що загальна чисельність працівників відділів складає від дев’яти осіб (економіки і матеріально-технічного забезпечення) до 19 осіб (головного технолога). Ця кількість зумовлена загальним обсягом робіт і операцій з управління, їх складністю, відмінністю, частотою повторення, формою зв’язків між працівниками тощо. Чисельність працівників відділів апарату управління вказує, що підприємство належить до середніх. Переважна кількість відділів (чотири із шести) складається із двох бюро. Проте у відділі головного технолога їх три. Це зумовлено окресленням трьох основних напрямів робіт: розроблення технологічних процесів виробництва виробів; організація, впровадження та раціонального використання обладнання; проектування спеціального технологічного обладнання і оснащення та інструменту і забезпечення його ефективного використання. Сукупність робіт з кожного напряму закріплена за відповідним бюро. Найбільша частина старших виконавців (33,3%) зосереджена у відділі головного конструктора. Це не випадково. Адже цей відділ переважно забезпечує розроблення нових і модернізацію раніше освоєних виробів. У загальному обсязі робіт, що виконуються працівниками відділу головного конструктора, значна частина є складними, які вимагають творчого підходу до їх виконання і високого рівня професійності. До того ж ці роботи характеризуються новизною та динамічністю. Зазначені та інші особливості змісту робіт, зумовили найнижчий відсоток (53,4) виконавців у відділі головного конструктора на відміну від бухгалтерії, де цей відсоток складає 66,6 оскільки у змісті робіт переважають стандартні, постійно повторювані операції і роботи.

Невід’ємною складовою частинної дипломної роботи є ілюстрації. Вибір ілюстрації залежить від мети, яку ставить перед собою автор роботи.

Можна сформулювати такі загальні рекомендації стосовно ілюстрування дипломних робіт.

• Ілюстрації мають використовуватися тільки у тих випадках, коли вони розкривають, пояснюють або доповнюють інформацію, що містить в тексті дипломної роботи. Наявність їх дозволяє авторам передати більш чітко, точно та образно.

Зміст матеріалу, що викладається:

• Зміст ілюстрації має відповідати змісту роботи.

• Під час підготовки ілюстрацій слід врахувати можливості відтворення їх у дипломній роботі

• Ілюстрації у вигляді схем не повинні повторювати матеріалу основного тексту або містити зайву інформацію, що відволікає читача від сприйняття змісту роботи;

• Однотипні ілюстрації у дипломній роботі мають бути виконанні однією технікою.

Найбільш поширеним видом ілюстрацій в дипломних роботах є графіки – важливий засіб наочного вираження різноманітної інформації. Розроблення пакетів прикладних програм комп’ютерної графіки, які істотно спрощують побудову графіків, зумовило їх поширення в практиці аналітичної роботи. Графік (від грец. graphikos – письмовий, зображений) – наочне зображення кількісної залежності різних явищ, процесів тощо. Перевага графіків полягає в тому, що вони за допомогою ліній, фігур, крапок, яким надають умовного значення, дозволяють швидко охопити, сприйняти та осмислити сукупність певних показників, визначити їх рівень і тенденції розвитку, виявити найбільш типові співвідношення і взаємозв'язки між ними, наочно порівнювати розміри явищ та процесів, ілюструвати та характеризувати структуру, ступінь виконання плану, оцінити місце знаходження об'єктів дослідження тощо.

Залежно від завдань, які розв'язують графічні способи зображення обліково-статистичних, планових, виробничих, технічних та інших показників, у економічному аналізі застосовуються різні види графіків: діаграми, картограми, картодіаграми, структурні схеми, класифікаційні схеми тощо. Найбільш поширений вид графіків – діаграми. Діаграма (від грец. diagramma – зображення, рисунок, креслення), графічне зображення, що наочно показує співвідношення будь-яких величин. В економічному аналізі діаграму необхідно розуміти як креслення, на якому аналітичні дані зображують умовними геометричними фігурами або лініями.

Усе різноманіття аналітичних графіків поділяють за двома ознаками класифікації: за способом побудови і за метою використання.

За способом побудови виділяють площинні, об’ємні, лінійні та фігурні діаграми. В свою чергу, площинні та об’ємні діаграми поділяються на секторні, смугові та стовпчикові.

За метою графіки використовуються для:

• характеристики структури;

• зіставлення за підрозділами підприємства;

• оцінювання динаміки і виконання плану;

• характеристики варіації.

За побудови будь-якого графіка необхідно дотримуватися таких основних правил:

• вибирати вид графічного зображення (графічний образ) відповідно до мети використання;

• визначати поле графіка, тобто простір, в якому розміщуються геометричні знаки;

• вибирати масштаб за допомогою рівномірних або нерівномірних масштабних шкал, який забезпечував би наочність;

• вибирати систему координат (найчастіше прямолінійних), необхідну для розміщення геометричних фігур у полі графіка;

• графічне зображення рівня, динаміки, залежності показників має бути простим, виразним і естетично оформленим;

• у тексті графіки позначаються словом «рис.» і нумеруються послідовно в межах розділу (теми). Номер графіка складається з номера розділу і порядкового номера графіка, між якими і після номера підрозділу ставиться крапка. Наприклад, рис. 2.1. (перший рисунок другого розділу);

• кожний графік повинен мати назву, яка відповідає його змісту;

• номер графіка (рисунка), його назву і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ним.

Найбільш простими, проте досить поширеними видами графіків, є лінійні діаграми. В економічному аналізі вони застосовуються для оцінювання динаміки (зміни в часі) показників, взаємозв’язку між ними, виконання планових завдань тощо. Лінійні діаграми будуються в прямокутній системі координат. На осі абсцис у прийнятому масштабі відкладають величини ознаки, наприклад, періоди часу – дні, місяці, роки, а на осі ординат – відповідні їм рівні показників динамічного ряду або темпи їх зміни. Одержані точки з’єднують відрізками у вигляді ламаної лінії (рис. 2.1). Кожна точка лінійної діаграми відповідає рівню показника ряду динаміки або темпу його зміни на певну дату, або за період часу.

Рис. 2.1. Динаміка витрат виробництва на підприємстві

На рис. 2.1 можна наочно спостерігати різнонаправлену тенденцію зміни витрат виробництва протягом 2004-2008 років. Так, у 2005 році ці витрати скоротилися на 4823 (49507-54330) тис. грн., або на 8,9% порівняно з 2004 роком. У 2006-2007 роках відбулося їх збільшення. Особливо стрімке їх зростання спостерігалося у 2007 році, що склало 26,5 % проти 2006 року. У 2008 році витрати виробництва неістотно (1,14%) зменшилися в зіставленні з 2007 роком.

На одному рисунку може бути розміщено кілька лінійних діаграм, що дозволяє зіставити динаміку різних показників, або одного показника по різних підрозділах підприємства (підприємствах) (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Динаміка виручки від реалізації, собівартості реалізованої продукції і валового прибутку підприємства за 2004-2008 роки

Графічне зображення динаміки показників (рис. 2.2) значно засвідчує, що починаючи з 2005 року виручка від реалізації і собівартості реалізованої підприємством продукції зростали. Зокрема, виручка від реалізації продукції збільшилася у 2006 році на 22,5 , а в 2007 році майже на 37 проти 2005 року. Собівартість реалізованої продукції за цей же період зросла на 23,1 % і на 50,2 % відповідно. У 2005 році в зіставленні з 2004 роком та у 2008 році проти 2007 року спостерігається зниження обсягу реалізації і собівартості реалізованої продукції. Так, у 2008 році проти 2007 року зменшення цих показників склало 14,8 % і 8,1 % відповідно. Водночас графік (рис. 2.2) ілюструє певні розбіжності в динаміці виручки від реалізації, собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) і валового прибутку. Зокрема, у 2005 році виручка від реалізації і собівартість реалізованої продукції проти 2004 року зменшилася на 12,1 % і на 18,2 % відповідно.

Валовий прибуток за цей же час зріс на 13,0 %, а в наступному 2006 році – на 20,4 %. У наступних 2007-2008 роках спостерігається зменшення цього показника в зіставленні з 2006 роком майже на 19,0 % і 56,1 % відповідно, яке не збігається зі зниженням виручки від реалізації і собівартості реалізованої продукції у відповідні роки. Ці розбіжності зумовлені невідповідністю складових частин виручки від реалізації і собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Продукція реалізується за діючими цінами, які містять виробничу собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут і прибуток. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 валовий прибуток – це різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації і собівартістю реалізованої продукції. Отже, крім власне прибутку до валового прибутку належать адміністративні витрати, витрати на збут. Обидва види цих витрат у 2006-2007 роках істотно зросли проти 2004 року, що і зумовило переважне зростання прибутку.

Для динаміки господарських явищ і процесів, що відбуваються на підприємстві, оцінювання виконання плану тощо в економічному аналізі часто використовуються стовпчикові діаграми. Стовпчики розміщуються впритул або роздільно на однаковій відстані. Вони мають однакову основу, а їх висота повинна бути пропорційна числовим значенням рівнів показника. За висотою стовпчиків цієї діаграми визначають співвідношення між рівнями показників, що аналізуються. Приклад такої діаграми наведено на рис. 2.3, з якого видно, що обсяг виробництва продукції і її собівартість істотно зменшилися у 2008 році проти 2007 року, а саме на 23,4 % і на 21,1 % відповідно. У наступному 2009 році спостерігається значне їх зростання, проте обсяг виробництва продукції не досяг рівня 2007 року.

Рис. 2.3. Динаміка обсягу виробництва та собівартості продукції за 2007-2009 роки

Стовпчикові діаграми можуть застосовуватися для просторових зіставлень: по підприємствах, виробничих підрозділах одного підприємства, категоріях працівників, різних видах продукції тощо. Ці діаграми широко використовуються для вивчення структури об’єктів економічного аналізу, наприклад, структури ринків збуту, матеріалів, основних виробничих засобів, витрат виробництва тощо.

Стовпчикові діаграми можуть бути смуговими. На смуговій діаграмі різним штрихуванням відображається питома вага різних частин досліджуваного об’єкта аналізу чи показника, кожній з яких відведена певна частина стовпчика, що за висотою відповідає 100%. Інколи крім штриховки приводять цифрові позначки питомої ваги кожної частини.

Приклад смугової діаграми наведено на рис. 2.4, з якого видно, що найбільшу частину у фактичних витратах на виробництво займають матеріальні витрати, незважаючи на стійке щорічне їх зниження від 75,3% в 2004 році до 58,0% у 2008 році. Істотну частину в структурі витрат на виробництво складають витрати на оплату праці. До того ж їх частина щорічно зростає. За 2004-2008 роки цей ріст склав 8 (20,1-12,1) відсоткових пунктів.

Рис. 2.4. Структура фактичних витрат на виробництво за 2004-2008 роки

Смугові діаграми можуть складатися з прямокутників, розміщених горизонтально (смугами). У цьому випадку масштабна шкала графіків знаходиться на горизонтальній осі. Принцип побудови смугових горизонтальних діаграм такий же, що й стовпчикових чи смугових вертикальних. Іноді з метою зіставного аналізу по підприємствах (складових частин підприємства) використовують квадратні, кругові, фігурні діаграми (діаграми фігур-знаків). Діаграми геометричних фігур відображають розмір об’єкта, що вивчається відповідно до розміру своєї площі. Для побудови квадратної діаграми, що застосовується в зіставному аналізі, необхідно добути квадратні корені із зіставних величин аналітичних показників, а потім побудувати квадрати із боками пропорційними отриманим результатам.

Для характеристики структури досліджуваних об’єктів (показників) широко розповсюджені секторні діаграми. Аналіз структури здійснюється на підставі зіставлення різних частин цілого за допомогою площ, які створюються секторами кола. Для побудови цієї діаграми коло потрібно поділити на сектори пропорційно питомій вазі частин в цілому. Сума питомих ваг дорівнює 100%, що відповідає загальному обсягу явища або процесу (об’єкта аналізу, показника), що вивчається. Розмір кожного сектора визначається за величиною кута з врахуванням того, що 1% відповідає 3,6º.Для більшої наочності сектори доцільно штрихувати. Приклади секторних діаграм наведено на рис. 2.5-2.6.

Рис. 2.5. Структура працівників підприємства за видами діяльності за 2007 рік

Рис. 2.6. Структура працівників підприємства за категоріями за 2007 рік

Рис. 2.7. Структура працівників управління підприємством за 2007 рік

На рис. 2.5, 2.6 і 2.7 наочно зображено структуру працівників підприємства за різними ознаками. Привертає увагу значна частина (18,4%) працівників неосновної діяльності (рис. 2.5). Діаграма на рис. 2.6 ілюструє прогресивність структури кадрів за категоріями, оскільки частина робітників складає 88,69%. А з діаграми поданої на рис. 2.7 видно, що частина службовців у складі працівників управління підприємством недостатня (1,94%). Це означає, що керівники і спеціалісти вимушені витрачати частину свого часу на виконання робіт і операцій, що не вимагають високого рівня спеціальної професійної підготовки.

Рис. 2.8. Структура рекламного бюджету підприємства за видами засобів реклами у 2009 році

Графічне зображення подане на рис. 2.8 переконує, що підприємство віддає перевагу друкованим засобам масової інформації та інтернету, які є найбільш доступними і відносно дешевими.