Андрущенко Юлія

1. Соціально-педагогічногічне дослідження – спеціально організований процес пізнання , під час якого відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психічних, педагогічних, екологічних та соціальних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів . За змістом і кінцевими цілями воно є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями.

Предметом соціально-педагогічного дослідження є його соціальна педагогічна реальність і відображається у змісті дослідження.

Побудова предмету дослідження передбачає також процес вироблення відповідного поняттійного апарату та його логічний аналіз.

Об’єктами соціально-педагогічного дослідження для соціального педагога є особистість дитини, що розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремі суб’єкти мікросередовищем та окремі суб’єкти цього середовища, що впливають на формування даної особистості.

На основі теоретичного уявлення про предмет педагогічного дослідження, соціальний педагог виділяє ознаки явища, що досліджуються. Так, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб’єктних якостей (самосвідомості, спілкування, діяльності), неадекватна самооцінка, проблеми з навчанням, важковиховуваність та соціальна дезадаптація. Крім того є дисгармонійною є взаємодія дитини з мікросоціумом ( батьки, педагоги, ровесники)

У програмі належить зафіксувати такі характеристики об’єктів дослідження:

• просторові(місто, район);

• часові (період початку і закінчення дослідження);

• основний вид діяльнісного об’єкту;

• соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан);

Зміст соціально-психологічного дослідження розпізнається в соціально-психологічній характеристиці виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу та сімейного виховання, а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов’язані з її соціальними взаємодіями.

Магдій Людмила, Сорочан Ірина

2. Вимоги до побудови методик. Стандартизація

Діагностична методика відрізняється від будь-якої дослідницької тим, що вона стандартизована.

Стандартизація – це одноманітність процедури проведення й оцінювання результатів діагностування.

Стандартизація розглядається у двох планах: як вироблення єдиних вимог до процедури експерименту і як визначення єдиного критерію оцінювання результатів діагностичних випробувань.

Стандартизація процедури експерименту – це уніфікація інструкцій, бланків обстеження, спосіб реєстрації результатів, умов проведення обстеження.

Під час проведення експерименту, слід дотримуватися вимог:

1. інструкції оголошувати піддослідним письмово; у випадку усних указівок вони даються в різних групах однаковими способами, зрозумілими для всіх;

2. нікому з піддослідних не можна віддавати перевагу;

3. у процесі експерименту не слід давати окремим піддослідним допоміжні пояснення;

4. експеримент з різними групами слід проводити в однакових умовах;

5. часові обмеження у виконанні завдань для всіх піддослідних повинні бути однаковими.

Іншим етапом у стандартизації методики є вибір критерію, за якого слід проводити порівняння діагностичних випробувань.

До складу основних критеріїв оцінювання психодіагностичних методик належать об'єктивність, надійність, валідність, релевантність, точність, стійкість.

Об'єктивність забезпечується вилученням особистого впливу дослідника.

Надійність методики - це такий критерій, який свідчить про точність психологічних вимірів, тобто дає змогу судити про те, на скільки вірогідні одержані результати.

Валідність методики – це комплексна характеристика, що містить, з одного боку, відомості про те, чи вимірює вона ті ознаки, для виміру яких створена, а з іншого – яка її ефективність.

Релевантність – це обґрунтування можливості використання вимірювача до вимірюваної ознаки.

Точність вимірювання – кількість градацій змінної в залежності від завдань дослідження.

Стійкість – це відтворюваність результатів під час багатократних вимірювань. Стійкість може порушуватись через випадкові помилки, характеристики об'єкта, сам інструмент вимірювання.

3. Кількісний аналіз у педагогічній діагностиці: реєстрація, ранжування, шкалування.

Педагогічна дійсність має два аспекти – якісний (сукупність властивостей, які показують, що собою являє певний об'єкт, чим він є) і кількісний (визначає розміри, величину цієї якості).

Для обробки результатів дослідження та створення застосовуються переважно статистичні методи:

1. Реєстрація – виявлення належності певних об'єктів до певного класу і підрахунок їх кількості за належністю.

2. Ранжування – розміщення зібраних фактів у певній послідовності, визначення місця в цьому ряду досліджуваних об'єктів.

3. Шкалування – присвоєння балів або інших цифрових показників досліджуваним об'єктам чи їхнім характеристикам.

Шкали

1. Номінальна шкала передбачає групування отриманих даних за певними категоріями.

2. Порядкова шкала має градації, що розташовані в певному порядку відповідно до збільшення або зменшення інтенсивності якості.

3. Інтервальні шкали основні на процедурах, які забезпечують рівні чи майже рівні відстані між градаціями змінної.

4. Абсолютні (метричні) шкали мають не тільки однакові інтервали, але й нульову відмітку.

Кривак Олена