1. Експеримент як метод соціально-педагогічного дослідження

Метод експерименту - це засіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та поведінки об’єкта внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати, і котрі можна контролювати. Застосування експерименту доцільне тоді, коли треба розв’язати завдання, пов’язані з реагуванням тієї чи іншої групи на внутрішні та зовнішні фактори, які вводяться зовні у штучно створених і контрольованих умовах. Основна його мета – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають прямий вихід на практику.

Експериментальний метод має три основні стратегії дослідження:

1. Польові експерименти передбачають систематичне спостереження досліджуваного об'єкту, а також пряме маніпулювання однією чи декількома величинами.

2. Лабораторний експеримент - це стратегія, яка допомагає експериментатору максимально контролювати умови, в яких ведеться спостереження за поведінкою. Дослідники, які обирають цю стратегію, найчастіше цікавляться загальними аспектами поведінки, намагаються створити в лабораторних умовах найбільш загальний випадок.

3. Вибіркові дослідження і оцінні завдання – обидві ці стратегії вивчають звіти, які суб'єкти подали про себе, свою діяльність. Тобто вивчається поведінка, яка є відповіддю на питання дослідника, а не реакцією на специфічнй контекст.

Експериментальне дослідження складається з трьох етапів:

І етап - констатуючий, тобто одна чи дві змінні вимірюються до експериментального втручання.

ІІ етап - формуючий (безпосередньо хід експерименту).

III етап - за допомогою різних методик з'ясовується, чи мо­жна констатувати які-небудь зміни в експериментальній групі в порвнянн з результатами констатуючого етапу, тобто чи викликало експериментальне втручання певні зрушення.

2. Ділові та рольові ігри як методи діагностики

Метод ділової гри передбачає відтворення предметного та остального змісту професійної діяльності. Таке відтворення досягається завдяки ігровому імітаційному моделюванню та вирішеню професійно орієнтованих ситуацій при доцільному співвідношенні індивідуальної та групової діяльності учасників.

Можливість соціально-педагогічного діагностування в про­цесі ділової гри забезпечується такими обставинами:

1. цігровий процес підкоряється певним правилам, але має відносну невизначеність розвитку;

2. характер гри знімає деякі обмеження поведінкових реа­кцій, її учасники приймають рішення, в яких у найбільшій мірі виявляютъся їх психічні та соціально-психологічні характеристики;

3. дані характеристики виявляються в емоційному ставленні до ігрової ролі, виборі засобів її реалізації;

4. педагог може діагностувати особистісні характеристики членів групи, що у подальшому дає йому можливість коригувати засоби взаємодії у групі.

Рольова гра – це цікавий метод, який дозволяє об’єднати психотренінгову ситуацію з діагностикою особистісних якостей і проблем дитини. Надання кожній дитині соціальної ролі та постій на увага до її індивідуальної значущості допомагають зняти психологічні бар’єри спілкування, що є умовою ефективності використання даного методу. Роль дозволяє школяру виявити ті складові власної особистості, які він вважає за можливе відкрити в комунікації, і, з ціншого боку, завдяки умовам гри педагог може виявити проблемні сторони індивідуальності.

Для педагога мета гри - діагностика особистісних якостей, стратегій поведінки, взаємовідносин у групі, розвитку комунікативних умінь тощо.

У структурі рольової гри виділяють такі компоненти:

1. ролі - можуть бути соціальними і міжособистісними;

2. вихідна ситуація – виступає як засіб організації рольової гри;

3. рольові дії - включають вербальні та невербальні дії, використання предметів.

Форзун Інна

Методика проведення спостереження

Методика соціально – педагогічного спостереження базується на кількох принципах:

1. максимально можлива фіксація об'єктивних зовнішніх виявів;

2. спостереження неперервного процесу, а не окремих його моментів;

3. вибірковість запису.

Об'єктом спостереження може бути окрема людина або група осіб. Предметом спостереження можуть бути лише зовнішні прояви:

1. моторні компоненти практичних та гностичних дій;

2. рухи, переміщення та нерухомі стани людей. Дистанція між ними;

3. спільні чи сумісні дії людей, а також дотики та інші фізичні взаємодії;

4. мовні акти, їх зміст, спрямованість, частота, тривалість, інтенсивність, особливості експресії, лексики людини;

5. міміка та пантоміміка, експресія звуків;

6. зовнішні вияви деяких вегетативних реакцій (почервоніння або блідність, зміна ритму дихання тощо.)

Спостереженню підлягають ситуації, що виникають у житті природним чином або такі, що створюються штучно і відрізняються за видами діяльності, взаємодії людей, спонтанністю їх дій тощо.

Об'єктами спостереження бувають, як правило:

1. загальна соціальна ситуація, у якій перебувають досліджувані особи;

2. суб'єкти або учасники певних подій;

3. мета діяльності, структура діяльності;

4. частота спостережуваних явищ;

5. типовість ситуації.

До основних форм протоколювання спостережень належать ознакові або знакові системи, системи категорій і шкали рейтингу (оцінок). Коли протоколювання ведеться в системі ознак, то попередньо описують конкретні види поведінки, симптоматичні для всієї поведінкової сфери, і потім фіксують, які з них з'явилися в той чи інший період спостереження.

Система ознак відкрита, тобто може мати продовження. У цьому її відмінність від системи категорій. У системі категорій повинні бути повністю описані всі види поведінки піддослідного додавати у процесі спостереження щось нове вже не можна.

Програма складається з кількох підрозділів: постановка проблеми, вибір об'єкта та визначення предмета дослідження, формулювання мети та завдань роботи, інтерпретація та до визначення основних понять, попередній аналіз об'єкта, висунення основної та робочої гіпотез, власне збір даних, їх аналіз та інтерпретація. Основним моментом, сенсом усього дослідження є постановка проблем.

Часто спостереження проводиться не одним, а кількома дослідниками, результати яких порівнюються.

Отже, метод спостереження є складним діагностичним інструментом, що потребує від спостерігача великого професійного досвіду і спеціальної підготовки.

Бурбіцька Анастасія, Литвинчук Марина

Етапи соціально-педагогічного дослідження

Практична діагностика та експертиза повторяють основні етапи наукового дослідження. Різниця полягає лише в тому, що педагоги в цьому випадку не отримують нових, невідомих науці знань, а досліджують свій проект спеціально створеними для даної мети засобами у встановлених межах точності, надійності і а допустимих відхилень. Соціально-педагогічні дослідження спрямовані не на пізнання невідомих зв'язків (закономірностей), а на категоризацію або класифікацію конкретних випадків, необ­хідних для прийняття конкретних керівних або коригуючих рі­шень Таким чином, діагностика має прикладний характер, являє собою систему практичних досліджень для з'ясування стану, пе­ребігу та результатів виховного процесу. Педагог у соціально-педагогічній діяльності орієнтується на запити суспільної практи­ки, на завдання формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості

Діагностування виступає першим необхідним (обов'язковим) компонентом раціонально організованої педагогічної та навчальної праці.

Етапи проведення соціально-педагогічного дослідження.

1. етап проведення дослідження передбачає вивчення існуючої літератури і бібліографічний пошук публікацій з даної теми.

Ознайомившись з ними, можна отримати уявлення про стан розробки питання.

2. етап проведення дослідження стосується формулювання проблеми дослідження на підставі вивчення всіх відомостей про індивіда.

3. етап проведення дослідження стосується формулюван­ня гіпотез і вибору діагностичних методів.

4. етап проведення дослідження стосується емпіричної пе­ревірки гіпотез дослідження. Чим чіткіше сформульовані гіпоте­зи, тим точніше їх можна перевірити.

5. етап передбачає вибір досліджуваних. Ідеально, щоб досліджувані обиралися з популяції випадково. Кількість дослі­джуваних, які приймають участь у дослідженні, впливає на точ­ність експерименту. Чим більша їх кількість, тим менші відхилен­ня від реальних значень.

6. етап - може бути корисним проведення пілотажного до­слідження, в якому на малій виборці відбуватиметься перевірка інструменту дослідження. Воно дозволяє виявити можливі де­фекти, притаманні дослідженню чи інструменту, яким передба­чає користуватися дослідник.

7. етап - проведення дослідження та аналіз результатів.

8. етап - формулювання висновків (наприклад, про рівень психічного розвитку).

9. етап - відповіді на питання, поставлені на першому ета­пі.

10. етап - формулювання заходів, що є бажаними на під­ставі результатів соціально-педагогічної діагностики.

Липовецька Наталя

Метод соціометричного опитування

Соціометричний метод – це метод опитування для виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії чи неприязні серед членів групи, який допомагає кількісно оцінити вибори індивідів один одного в процесі виконання певної діяльності, а також психологічну структуру групи та її загальний психологічний клімат.

Засновником цього соціологічно-педагогічного методу вважають американця Якоба Морено. Назва методу походить від лат. “socius” – друг, товариш і “metrum” – вимірювання, тобто це вимір ступеня дружніх стосунків між індивідами в групі.

За допомогою соціометричної методики можна отримати інформацію про позиції індивідів у групі: рівень популярності, типи відносин, наявність підгруп, неформального лідера, групову згуртованість тощо. На її основі виявляють позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки і корегують взаємовідносини в групі.

Суть цієї методики полягає в постановці запитань, відповіді на які слугують підгрунтям для встановлення структури взаємовідносин у групі. Ці запитання повинні бути чіткі та зрозумілі, а їх вибір має робитися учнями самостійно.

Процедура соціометричного опитування: 1. Визначення об’єкта дослідження, ознайомлення з характеристикою групи. 2. Входження в прямий контакт з членами колективу, вияв довіри до себе. 3. Власне опитування (збір карток). 4. Обробка інформації, представлення її в аналітичному вигляді. 5. Формулювання висновків і рекомендацій.

Першим етапом обробки результатів соціального опитування є побудова соціоматриці. На основі даних соціоматриці визначають соціометричні індекси: індивідуальні та групові.

Обчислення соціометричних індексів недостатньо для вивчення структури міжосбистісних стосунків, його необхідно доповнювати виділенням під- структур: лідер, ядро групи, підгрупи, ізольовані члени групи.

Кузьмич Ольга

Проблеми у всіх випадках визначаються як незадоволені потреби. Зокрема, У.Рід (1978) запропонував таку класифікацію: міжособистісні конфлікти, незадоволення соціальними відносинами, проблеми, пов'язані з прийняттям рішення, емоційне виснаження, неадекватні ресурси тощо. Практичних працівників може поставити в глухий кут величезний обсяг інформації, необхідної для кваліфікованого діагнозу. Потрібні чіткі вказівки про те, як отримати потрібну інформацію і які засоби будуть використані для цієї мети. Для соціального педагога важливо розібратися в ситуації дитини, її стосунків з родиною та іншими соціальними групами, до яких вона належить.  Обсяг і характер пошукової інформації варіює залежно від специфіки допомоги, її цілей і теоретичної орієнтації працівників. Якщо завдання соціальної допомоги полягає у профілактиці або підтримці нормального розвитку особистості, то інформація, що збирається, носить описовий характер. Якщо допомога має терапевтичну і реабілітаційну спрямованість, то необхідно правильно розуміти природу, причини і розвиток проблеми . Педагогічна діагностика - це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для більш ефективної реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, соціальні педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Перш за все, цих фахівців цікавить рівень здатності до навчання дітей як їх здатність до шкільного навчання і рівень навченості як реальний рівень знань, умінь і навичок. Вони досліджують особистість учня як суб'єкта навчальної діяльності і з боку шкільно-значущих психічних функцій. І хоча ця позиція піддається критиці з точки зору холістичного (цілісного) підходу, педагогічний діагноз найчастіше виражається словами «хороший учень», «поганий учень». Педагогічна діагностика оцінює дитину в порівнянні її з певними соціальними нормами і еталонами, що часто обумовлює оціночне ставлення до особистості учня і відсутність його безумовного прийняття. Тому в ряді випадків соціальний педагог не тільки не може користуватися готовими педагогічними оцінками, але й буде змушений реабілітувати дитину в очах оточуючих через демонстрацію його кращих сторін. Соціальний педагог може спиратися в діагностичній роботі на відомі педагогічні вимоги: вивчення особистості повинне бути спрямоване не стільки на розкриття недоліків, як на пошук резервів особистості, її нерозкритих можливостей і потенціалів; діагностика не повинна бути самоціллю, а носити стимулюючий характер; вивчення особистості необхідно здійснювати в процесі діяльності та спілкування; особистість вивчається не ізольовано, а в контексті соціальних відносин; дані діагностики не повинні бути спрямовані проти самої особистості; не можна робити висновки про особистість тільки на основі одного методу; необхідно вивчати особистість дитини в розвитку і порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, а й власними показниками.

27