2.1.4 Оформлення та представлення результатів педагогічного дослідження
У процесі виконання педагогічного дослідження та подання його результатів виникає необхідність правильного оформлення та представлення інформації. Для цього використовуються різноманітні ілюстрації, графіки, схеми, таблиці та ін. Розглянемо особливості оформлення окремих видів ілюстративного матеріалу.
Оформлення окремих видів ілюстративного матеріалу дослідження
Результати педагогічного дослідження подаються за допомогою як тексту, так і ілюстрацій. При виборі виду ілюстрацій враховується загальний задум роботи. Це допомагає уникнути, пропусків ілюстрацій до важливіших положень у тексті і одночасної появи випадкових ілюстрацій, які пов’язані з другорядними деталями в тексті. Кожна ілюстрація повинна відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Усі ілюстрації в науковій роботі повинні бути пронумеровані; нумерація їх буває наскрізною, тобто через всю роботу. Якщо в тексті використовується лиш одна ілюстрація, то вона не нумерується.
Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідністю ілюстрації доповнюють підрисунковими підписами, які повинні відповідати основному тексту і самій ілюстрації.
Підпис під ілюстрацією включає чотири основні елементи:
найменування графічного сюжету, яке позначається скороченим словом “Рис.”;
порядковий номер ілюстрації, який вказується арабськими цифрами без знака “№”;
тематичний заголовок ілюстрації у вигляді тексту, який в найбільш короткій формі характеризує зображення;
експлікацію, яка створюється так: деталі сюжету позначають цифрами, потім ці цифри виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба пам’ятати, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.
Основними видами ілюстративного матеріалу в науковій роботі є:
діаграма;
графік;
фотографія;
креслення;
технічний рисунок;
схема.
Діаграма (від грец. “diagramma” – зображення, рисунок, креслення) – графічне зображення, яке наочно показує співвідношення будь-яких величин.
У залежності від форми побудови розрізняють діаграми:
площинні;
лінійні;
об’ємні.
Приклад діаграми:
Рис.2. Приклад оформлення кругової діаграми
Гістограма – це сукупність суміжних прямокутників (стовпчиків) однакової ширини, які побудовані на одній прямій. Довжина (висота), а отже і площа кожного з них пропорційна частоті знаходження даної величини в інтервалі, на якому побудовано даний прямокутник
Приклад гістограми:
Рис.3. Приклад оформлення гістограми
Результати обробки числових даних можна подати у вигляді графіків.
Графік – умовне зображення величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу.
Окрім геометричного зображення, графік повинен містити допоміжні елементи:
загальний заголовок графіка;
словесне пояснення умовних знаків і смислу окремих елементів графічного образу;
осі координат, шкалу з масштабами і числові сітки;
числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених. на графік показників.
Приклад графіка:
Рис.4. Приклад оформлення графіка
Креслення – використовується тоді, коли необхідно максимально точно відобразити конструкцію машини, механізму або їх частин. Будь-яке креслення повинно бути виконане згідно з правилами креслення і відповідних стандартів. Але в науковій роботі воно не виступає робочим кресленням, за яким виготовляється деталь або агрегат. Це – лише ілюстрація, яку порівняно з робочим кресленням значно спрощують, позбавляються від багатьох зайвих деталей. Головне, що вимагається від такого креслення – це розуміння конструкції об’єкта або характеру його дії чи будови.
Назви вузлів і деталей на такому кресленні не пишуться. Якщо за змістом тексту треба вказати окремі деталі, то їх нумерують на кресленні арабськими цифрами за годинниковою стрілкою зліва направо. Розшифровку цих цифр (позицій) подають або в тексті за ходом викладу, або в підписі під кресленням.
Технічні рисунки використовуються в науковій роботі тоді, коли необхідно відобразити явище або предмет таким, яким ми його сприймаємо зором, але тільки без зайвих деталей і подробиць.
За допомогою технічного рисунка можна з великим ступенем наочності відобразити форму, структуру і розміщення предметів. Він допомагає легко відокремити все зайве, що заважає зрозуміти сутність справи та виділити основні частини того, що зображується, показати механізм або його деталь у розрізі. Особливо доцільно використовувати технічний рисунок, коли необхідно показати монтаж пристрою або окремі деталі його вузлів. Незважаючи на його простоту, технічний рисунок має широкі пізнавальні можливості.
Приклад оформлення технічного рисунка:
Рис.5 Приклад оформлення технічного рисунка
Схема – це зображення, яке передає за допомогою умовних позначень і без дотримання масштабу основну ідею будь-якого пристрою, предмета, споруди або процесу показує взаємозв'язок їх головних елементів
На схемах різних пристроїв вся вимірювальна і комунікаційна апаратура: електричні, електронні, кінематичні, теплові та інші види приладів і механізмів – повинна бути зображена з використанням позначень, установлених відповідними стандартами.
На схемах усіх видів повинні бути витримана товщина ліній зображення основних і допоміжних, відкритих і закритих від спостереження деталей і товщина ліній їхнього зв'язку.
Просторові схеми в науковій роботі нерідко зображуються у вигляді прямокутників із простими зв'язками-лініями. Такі схеми називають блок-схемами. Однак для більшої ясності і наочності при викреслюванні блок-схем необхідно прагнути до натурного зображення приладів і апаратів і приблизно витримувати розміри. При такому способі зображення схем відпадає необхідність включення до рукопису окремих рисунків із зображенням приладів і апаратів, що є частиною схеми.
Приклад оформлення схеми:
Типовим представником обладнання для просіювання матеріалів є вібраційний грохот (рис.6).
Рис.6. Схема вібраційного грохота:
1 – короб;
2 – поверхня, що просіює;
3 – віброзбуджувач,
4 – пристрій приводу;
5 –пружні віброізолюючі елементи;
6 – опорна рама.
Підготовка до усного подання результатів дослідження
Для інженера-педагога важливо оволодіти жанрами усного мовлення. Володіння ними передбачає вміння працювати з додатковою літературою, самостійно здобувати й застосовувати знання, передавати їх іншим, говорити просто, виразно, зрозумілою мовою. Однією з форм, які мають безпосереднє відношення до дослідницької діяльності є доповідь за її результатами.
Доповідь – один із найпоширеніших жанрів публічного висловлювання. Основна мета доповіді – донести до слухача певну: інформацію так, щоб її зрозуміли та сприйняли. Оскільки доповідь сприймається на слух, коли неможливо (як під час читання написаного тексту) повернутися до її початку (середини), уточнити незрозуміле, доповідач повинен допомагати слухачам зрозуміти й запам’ятати новий матеріал: із самого початку встановлювати контакт, зацікавити темою, підтримувати увагу протягом усього виступу. Щоб такий виступ мав успіх, добре сприймався слухачами, треба зробити його оригінальним за викладом, своєрідним і неповторним. А для цього треба працювати над композицією доповіді.
Найпоширенішою структурою доповіді вважається така, що складається з трьох частин: вступу, основної частини, висновку. Кожна частина має свої особливості, які треба враховувати в процесі підготовки доповіді. Від того, як оратор розпочав доповідь, значною мірою залежить успіх виступу. Невдалий початок знижує інтерес слухачів до теми; послаблює увагу.
У вступі доповіді виділяється її тема (наприклад: “Темою моєї доповіді, є “Фізичний розвиток молодших школярів в умовах родини”).
Далі вказуються причини вибору саме цієї теми (актуальність проблеми, значення її для конкретної аудиторії), формулюється мета доповіді, іноді коротко викладається історія питання.
Досвідчені доповідачі рекомендують розпочинати виступ з цікавого прикладу, прислів’я чи приказки, крилатого виразу тощо. У вступі також може бути використана цитата, яка змусить слухачів, задуматися над словами промовця, глибше усвідомити висловлене положення.
Основна частина розпочинається з характеристики проблеми. Виділивши основний аспект проблеми, варто запропонувати слухачам перспективу обговорення (наприклад: “Подальше обговорення проблеми, на наш погляд, доцільно зосередити навколо таких основних положень 1)…; 2)…; 3)… ”). Перехід до обговорення кожної; конкретної тези в подальшому робить доповідь чіткою, логічною та дозволяє поступово перейти до висновків.
