2. Принципи планування, їх реалізація.

Основними принципами тобто теоретичними правилами, положеннями, якими керуються при розробці планів, є:

1) неперервності (всі види виробничо-господарської діяльності мають бути охоплені планом на кожний конкретний період часу. Даний принцип обумовлюється неперервністю процесу виробництва як такого. Неперервність планування реалізується з допомогою системи планів перспективних (стратегічних), поточних (тактичних), оперативних;

2) науковості - означає, що плани мають бути розроблені так, щоб з них була врахована дія об'єктивних економічних законів розвитку, щоб вони базувались на науково обґрунтованих розрахунках;

3) реальності - означає, що плани мають бути розроблені так, щоб вони були можливими для виконання (цифрові показники мають бути ні завищені, ні занижені, тобто відображати існуючий стан справ);

4) адаптивності - означає, що плани мають бути пристосовані до реалізацій ринкового зовнішнього середовища;

5) гнучкості, маневреності - означає, що плани не є сталими і стабільними, а в них повинні відображатись зміни в залежності від змін внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування підприємства;

6) коригування планів означає, що величина техніко-економічних показників планів може бути змінена в залежності від зміни факторів, які обумовили величину певного планового показника.

7) системності - означає, що всі види планів взаємопов'язані між собою і деталізують доповнюють один одного (проявляється через сукупність оперативних, тактичних і стратегічних планів);

8) комплексності - означає, що планом мають бути охоплені всі структурні підрозділи підприємства, які формують підприємство як цілісний комплекс. Реалізується цей принцип через єдність фірмового і внутріфірмового планування;

9) достовірність, об'єктивність планування - означає, що техніко-економічні показники в плані мають мати належну об'єктивну, нормативно-інформаційну базу розрахунку;

10) реалізація поставленої мети - плани мають бути розроблені так, щоб вони були спрямовані на виконання основної мети функціонування підприємства;

11) виділення основної провідної ланки виробництва (він підтверджує попередній принцип);

12) ефективності - означає, що плани мають бути розроблені так, щоб вони забезпечували досягнення високих кінцевих результатів діяльності (прибутку, рентабельності). А це можливо тоді, коли в планах буде обґрунтоване раціональне використання всіх ресурсів підприємства.

13) оптимальності - означає вибір найкращого варіанту плану у відповідності до вибраного критерію оптимізації;

14) первинності планування - планування логічно передує виконанню вигідних управлінських функцій.

Всі вищеназвані принципи в певній мірі доповнюють один одного і лише системне їх застосування забезпечить дієве планування.

4. Характеристика, форми відображення та джерела формування інформації для планування.

Під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об’єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного використання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей.

За стадіями управління розрізняють інформацію:

1. прогнозну (пов’язану з функцією прогнозування),

2. планову (пов’язану із стратегічним та поточним плануванням),

3. облікову (пов’язана з управлінським та фінансовим обліком),

4. нормативну (пов’язана із встановленням норм і нормативів),

5. інформацію для аналізу господарської діяльності та оперативного управління (пов’язана з функцією економічного аналізу та відповідними функціями управління).

За джерелом походження та за призначенням інформацію поділяють на зовнішню та внутрішню.

Зовнішньою інформацією є інформація, яка надходить на підприємство із-зовні (інформація про ринок, про конкурентів, макроекономічна й геополітична інформація, інформація про постачальників, зовнішня фінансова інформація, інформація про правове регулювання й оподаткування). Джерелами такої інформації можуть бути: законодавча база, офіційна бухгалтерська та статистична звітність, публікації, інші підприємства, інформаційна індустрія та самостійні маркетингові дослідження. Внутрішня інформація формується всередині підприємства (інформація про виробництво, про трудові ресурси, внутрішня фінансова інформація). Джерелами такої інформація є бухгалтерський облік та звітність; статистичний облік і звітність; оперативний облік і звітність. Дані бухгалтерського обліку дають об’єктивну кількісну характеристику різноманітних господарських операцій, узагальнену характеристику всієї сукупності засобів виробництва за складом і розміщенням, за джерелами утворення і цільовим призначенням. Для цього використовуються методи наскрізного і безперервного спостереження, суворе документування, систематизація на рахунках, групування в балансі та інших звітних таблицях.

Внутрішня інформація є облікова та позаоблікова. Особливості облікової інформації залежать від видів обліку (оперативного, бухгалтерського, статистичного); форм бухгалтерського обліку (таблично-автоматизованої, діалогової, безпаперової); від джерел та методів формування змінної та умовно-постійної інформації та алгоритму їх машинної обробки. До позаоблікових даних відносять, наприклад, матеріали зборів трудових колективів, бесід з робітниками і службовцями підприємства. На практиці керівники різних рівнів виконують власний оперативний аналіз, ведуть реєстрацію найважливіших процесів і операцій, приблизні розрахунки, планують відповідні заходи. У такий спосіб кожна особа, яка відповідає за прийняття рішень, одночасно стає і користувачем (інформантом), і джерелом інформації (інформатором).

Інформація для планування може бути достовірною та недостовірною; повною та неповною. При наявності повної інформації плани розробляються, виходячи з того, що знання про зміст плану (мету, постановку, проблеми, інструменти, зміни, дані, терміни) є повними, надійними і визначеними.

Збиранням потрібної інформації завжди займається служба планування. В той же час цей процес координується і контролюється вищим керівництвом, який в свою чергу самостійно займається збором інформації, так як має можливість входити в різні інформаційні канали. Інформація використовується підприємствами з метою створення кращих умов функціонування, зростання прибутку, розширення ринку тощо; зниження ризику та зменшення невизначеності; для отримання влади й засобів впливу на інших; для контролю й оцінювання продуктивності та ефективності діяльності власного підприємства.