2. Планування потреби в матеріальних ресурсах.

Важливою умовою нормального проходження виробничого процесу є підтримання у робочому стані обладнання, живлення агрегатів енергією, своєчасне забезпечення робочих місць предметами праці та інструментом, тобто чітка організація допоміжних і обслуговуючих підрозділів. Ці служби безпосередньо не беруть участі у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють ритмічній роботі основних виробництв. Саме тому планування допоміжними і обслуговуючими підрозділами потреб основного виробництва є важливою умовою нормального функціонування всього підприємства.

Допоміжні і обслуговуючі підрозділи здійснюють планування потреби підприємства в матеріалах та інструменті для виробництва продукції, електроенергії для освітлення приміщень та технологічних потреб, потреб в паливі, змащувальних матеріалах, транспортних засобах тощо.

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва розраховується з урахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції і визначається за формулою:

(6.1)

де, НЗВ_к- обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

НЗВ_оч – очікуваний обсяг незавершеного виробництва на початок періоду (очікуваний залишок);

Н_в – норма витрат матеріалу на виріб (деталь);

n – кількість найменувань виробів (деталей).

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введені в експлуатацію виробництва і цехів для виготовлення нових видів виробів.

При наявності даних про кількість окремих деталей і вузлів у незавершеному виробництві потреба в матеріалах на його зміну визначається за детальними нормами, а якщо таких даних підприємство не має – за укрупненими показниками норм витрат даного виду матеріальних ресурсів на 1 тис. грн. незавершеного виробництва в цьому випадку використовується коефіцієнт, завдяки якому коригується обсяг незавершеного виробництва:

(6.2)

де, НЗВ_к, НЗВ_п – обсяг незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду відповідно;

ТП_п – програма випуску товарної продукції.

Для ремонтно – експлуатаційних потреб в основному використовуються допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для їх розрахунку вибирається облікова одиниця, що в найбільшій мірі відображає витрати даного матеріалу: машино-година (для витрат змащувальних матеріалів); людино-зміна (для витрат спецодягу, спецвзуття); одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів); обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і змащувальних матеріалів, ремонтних матеріалів).

Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають із врахуванням специфіки їх споживання:

(6.3)

де, П_мз – кількість необхідних змащувальних матеріалів;

Н_вз – норма витрат змащувальних матеріалів на одну машино-годину роботи даного обладнання, кг;

Ч – число працюючих одиниць обладнання, од;

Д_рп – планова кількість робочих днів підприємства на рік, дні;

К_з – коефіцієнт змінності обладнання;

Т_зм – тривалість робочої зміни, год.

Методика розрахунку потреби в інструменті також відображає фактори, які визначають їх витрати. Спочатку уточнюється номенклатура необхідного інструменту, потім по кожному його найменуванню розраховується час роботи.

Річні витрати ріжучого інструменту розраховується за наступними формулами:

(6.4)

або

(6.5)

де, T_m – машинний час роботи даним інструментом для виготовлення одиниці продукції, год.;

N_p – річна програма випуску продукції, шт.;

L_роб – довжина робочої частини інструменту, мм;

l_зат – частина інструменту, що заточується за одну заточку, мм;

T_i – час роботи інструменту між двома заточками, год.;

Т_ст – стійкість інструменту (в тих самих одиницях, що й Т_m);

р – коефіцієнт передчасного виходу інструменту з ладу;

К – кількість інструментів, що працюють одночасно.

Річна потреба у різальному інструменті визначається за формулою:

(6.6)

де, Ф – річна потреба у різальному інструменті;

І – річні витрати різального інструменту;

Ф_обор – оборотний фонд на початок планового періоду.

Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду.

Потреба підприємства у різальному інструменті на плановий період розраховується за формулою:

(6.7)

де, Ф^’- потреба підприємства на плановий період;

Ф – річна потреба у різальному інструменті;

З_кр – фактичний запас на кінець базового періоду.

Повний час зносу різального інструменту визначається за формулою:

(6.8)

де, Т_зн – повний час зносу різального інструменту;

L_роб – довжина робочої частини інструменту, мм;

L_зат – частина інструменту, що заточується за одну заточку, мм;

Т_ст – стійкість інструменту.

Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або середні норми на одиницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).

У масовому та багатосерійному виробництві норму витрат інструменту визначають, виходячи з обігу робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.

У багатосерійному та масовому виробництві витрати визначаються так:

(6.9)

де, N_д – кількість деталей, оброблювальних цим інструментом, шт.;

H_ві – норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 деталей, шт.;

N – кількість оброблювальних деталей, на які визначалась норма витрат (100, 1000).

У дрібносерійному та одиничному виробництві витрати визначаються так:

(6.10)

де, Т_рв – час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей, год.;

Н^’_ві – норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 год. Роботи верстатів, шт.;

Т_рн – час роботи верстатів, на який розраховується норма витрат, год.(100, 1000).

Потреба в матеріалах для виготовлення інструменту розраховується залежно від кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена за плановий період, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту.

Потреба в матеріалах для виготовлення продукції залежить від кількості видів виробів (деталей), що виготовляється з певного матеріалу на підприємстві, обсягу випуску кожного виду виробів, на які необхідний певного виду матеріал, коефіцієнту використання матеріалу та чистої маси виробу (деталі).

Сумарна потреба підприємства в певному матеріалі обчислюється за формулою:

(6.11)

де, М_с - сумарна потреба підприємства в певному матеріалі;

n - кількість видів виробів (деталей), що виготовляється з певного матеріалу на підприємстві

N_i – обсяг випуску і-го виробу у натуральному вираженні;

q_з.і – маса (площа) заготовки.

Маса (площа) заготовки розраховується за формулою:

(6.12)

де, q_ч – чиста маса (площа) виробу (деталі);

К_м – коефіцієнт використання матеріалу.

Денна потреба підприємства у певному матеріалі розраховується за формулою:

(6.13)

Визначення потреби в новому обладнанні для заміни зношеного і морально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нового обладнання замість його модернізації і капітального ремонту. Рішення про таку заміну приймається керівництвом підприємства на основі висновку компетентної комісії спеціалістів. При цьому враховується можливість придбання нового обладнання на заміну списаного, залежно від фінансового стану підприємства.

Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних форм їх витрат і кількості працюючих машин. В залежності від конкретних особливостей роботи машин, норми витрат можуть встановлюватись в середньому на 100машин або на основі даних про строки зносу кожної деталі машини.

Потреба в паливі частіше всього визначається шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюється в одиницях умовного палива.

Для визначення кількості палива в натуральному виразі розраховану цим методом потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і калорійності умовного палива).

Потрібна кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначається за формулою:

(6.14)

де, П_пі – потреба в і-му виді палива в натуральних одиницях;

N_j – план виробництва j-го виду продукції;

Н_вуп – норма витрат умовного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продукції);

КЕ- калорійний еквівалент і-го палива.

Загальну потребу в енергії визначають таким чином:

(6.15)

де, ПЕ_з - Загальна потреба підприємства в енергії;

Н_ве – планова норма витрат енергії на одиницю продукції;

N_пл – плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному виразі;

Е_вл – витрати енергії на власні потреби (опалення, освітлення та ін.);

Е_ст – енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

Е_вт – втрати енергії в мережах.

Потреба в енергії (парі) для опалення будівель залежить від об’єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і ззовні, тривалості опалювального періоду і різниці між тепловмістом пари і конденсату.

Потреба в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошовому виразі.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:

1. на планову програму;

2. за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та багатосерійному виробництві; в цьому разі кількість необхідної електроенергії (ПЕ_мех) визначають так:

(6.16)

де, m – кількість найменувань виробів одного типорозміру;

В_поб – потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

Т_м – норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

n – кількість виробів одного найменування, шт./рік.;

К_ве – коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість електроенергії (П_еу) за потужністю встановленого устаткування розраховується так:

(6.17)

де, В_п – загальна потужність встановленого устаткування, кВт.;

Ф_ц – фонд часу роботи цеху, год./рік;

К₁, К₂, К₃, К₄ – відповідно коефіцієнт використання устаткування по потужності, коефіцієнт використання устаткування по часу, коефіцієнт машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), коефіцієнт врахування втрат енергії в мережах.

Потреба в електроенергії на освітлення визначається в залежності від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення. На цій основі встановлюється необхідна кількість освітлювальних приладів відповідної потужності.

Потреба підприємства в освітлювальній електроенергії визначається за формулою:

(6.18)

або

(6.19)

де, П_ео – потреба підприємства в освітлювальній електроенергії;

S – виробнича площа цеху, дільниці, м²;

Т_осв – тривалість роботи цеху з освітленням, год./рік;

Вп_осв – питома потужність освітлювальних точок (25 Вт/м²);

К_в – коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Ф_еф – ефективний фонд роботи підприємства;

К_о – коефіцієнт одночасності горіння;

m – кількість видів освітлювальних приладів з різною потужністю;

N_i – кількість освітлювальних точок і-тої групи за потужністю;

W_i – потужність точки в і-тій групі.

Витрати електроенергії на вентиляцію визначаються виходячи з потужності вентиляційних установок і кількості годин їх роботи за плановий період.

Потреба підприємства в технологічній електроенергії визначається за формулою:

(6.20)

де, Е_т – потреба підприємства в технологічній електроенергії;

m – кількість видів продукції, що випускається підприємством;

Н_еі – норма витрат технологічної енергії на одиницю продукції і-го виду;

N_і – виробнича програма випуску продукції і-го виду.