12.Економічна думка Стародавньої Греції – Ксенофонт, Платон, Аристотель.

Так, якщо перші вияви економічної думки Стародавньої Греції пов’язано з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, землеробства та згодом все більша увага приділяється питанням землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, поділу праці, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу.

Ксенофонт (430 – 355/354 до н. е.) – свої економічні погляди виклав у багатьох творах. Ксенофонт уважав поділ праці на фізичну та розумову (а людей – на вільних і рабів) природним, був прихильником натурального господарства, як стійкішого й надійнішого. Твір – Ксенофонта – є першою відомою в Історії працею, присвяченою винятково економічній тематиці, яка так і називалася «Економіка», тобто вчення про домашнє господарство. Платон (428/427 – 348/347 до н.е.) запропонував модель «ідеальної держави», господарство якої представляло собою варіант змішаної економіки, де життя верхніх шарів суспільства ґрунтувалося на засадах загальної власності, а життя основної маси виробників – на засадах приватної. Платон як і Ксенофонт,обстоював передовсім натурально - господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава», та «Закони». Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Платон пояснює і соціальний поділ суспільства. Унаслідок поділу праці, на думку вченого, з’являються ринок, торгівля і гроші. Платон був супротивником продажу товарів у кредит. У «Законах» Платон змалював ще один проект ідеальної держави. Арістотель (384 – 322 до н. е.) – найвидатніший мислитель давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумові та фізичну обумовлено тільки «Законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга – у приватному. Арістотель вважав, що загальна власність не може сприяти ефективному веденню господарства, оскільки «кожний піклується про те, що належить особисто йому і цікавиться значно менше тим, що належить усім». Вперше розробив комплексну теорію корисності.

13.Економічний розвиток Давнього Риму. Основні форми господарства в аграрній формі. Варрон та Колумелелла про організацію праці рабів. О сновним типом сільськогосподарського підприємства стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з кількох маєтків, у яких виробляли різні продукти. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—149 рр. до Р.Х.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціо­нує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше». Катон описує зразкове, на його думку, господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропа­гуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з влас­ного господарства. Отже, вілла Катона — це поєднання натурального господарства та товарного і спеціалізованого, орієнто­ваного на ринок. Зовсім інакше було організовано виробництво у великих гос­подарствах (понад 250 га) — латифундіях Такі господарства або спеціалізувалися на скотарстві, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орен­дарям — колонам. Катон Старший ще не говорить про еко­номічне стимулювання праці рабів, для нього раб — це знаряд­дя праці, що розмовляє.Але вже Марк Теренцій Варрон (116—27 рр. до Р.Х.) у трак­таті «Про сільське господарство» пропонує застосовувати методи стимулювання. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Луцій Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, зок­рема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої пра­ці. Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—149 рр. до н. е.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, поєднує риси натурального і товарного господарства.

14.Економічний розвиток Давнього Риму. Основні форми господарства в аграрній формі. Варрон та Колумелелла про організацію праці рабів. О сновним типом сільськогосподарського підприємства стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з кількох маєтків, у яких виробляли різні продукти. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—149 рр. до Р.Х.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціо­нує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше». Катон описує зразкове, на його думку, господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропа­гуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з влас­ного господарства. Отже, вілла Катона — це поєднання натурального господарства та товарного і спеціалізованого, орієнто­ваного на ринок. Зовсім інакше було організовано виробництво у великих гос­подарствах (понад 250 га) — латифундіях Такі господарства або спеціалізувалися на скотарстві, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орен­дарям — колонам. Катон Старший ще не говорить про еко­номічне стимулювання праці рабів, для нього раб — це знаряд­дя праці, що розмовляє.Але вже Марк Теренцій Варрон (116—27 рр. до Р.Х.) у трак­таті «Про сільське господарство» пропонує застосовувати методи стимулювання. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Луцій Колумелла (І ст. до Р.Х.) у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, зок­рема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої пра­ці. Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—149 рр. до н. е.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, поєднує риси натурального і товарного господарства.

15. Теорія суспільного розвитку Шумнетера. Теорія монополії іконкуренції. Теорія суспільного розвитку Й.Шумпетера. Теорії монополії і конкуренції Поняття конкуренції розглядає в іншій площині – як вияв суб`єктивних якостей виробника, підприємця – новатора. Саме підприємець, на думку Шумпетера є тією рівноважною та рушійною силою, яка водночас є і монополістом, і супротивником монополії. Вперше ввів термін «інновація» - нововведення в галузі технології або організації виробництва. Це не просто відкриття, це нововведення прикладного характеру. Інновація спрямована на підвищення продуктивності і отримання додаткового доходу в результаті втілення нових і створення кращих за своїми якостями ідей і технологій. Інновація захоплює весь спектр діяльності: від дослідження до маркетингу. Максимальна ефективність конкуренції виявляється в інноваціях, новаторстві, яке дає змогу просунутись вперед , а це завжди веде до створення монополії. Проте така монополія сприя поширенню інновацій, прогресивному розвитку всіх виробництв, тобто знову ж таки врівноважування економіки. На перший план висуває такі категорії як: Інновація Нововведення Підприємство Економічна динаміка ґрунтується на розповсюдженні нововведень в різних формах – це виробництво нових товарів, застосування нових технологій, відкриття нових ринків збуту, підрив монополій, удосконалення організації та управління. Це може зробити тільки підприємець – новатор, не обов`язково власник. З інноваціями пов`язаний циклічний розвиток капіталізму. Виділив три цикли: 1- короткі, 2- середні, 3 – довгі.

16. Формування феодального землеволодіння в Зх. Європі. Будь-якій державі притаманна певна економічна система, го­ловною ознакою якої завжди є форма власності. В Європі, по­чинаючи з V—VI ст., невпинно відбувався процес формування суспільно-економічних структур, що отримали назву «фео­далізм». Це була так звана структура васалітету, тобто «сюзерен-васал»: король розподіляє землі між верхівкою, яка зобов'язана перед ним воєнною служ­бою; вони ж роздають свої землі на умовах сплати ренти або та­кож обов'язок несення військової служби особам, що стоять нижче на ієрархічних щаблях, і так далі, доки, нарешті, землі, огорнуті цілою мережею взаємних зобов'язань, не переходили до залежних категорій безпосередніх землеробів. Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою», одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіччя. Формування великої земельної власності у вигляді аллоду відбувається шляхом як руйнування общини (громади) і поглинання селянських наділів за рахунок так званих комендацій (від лат. соттепсіаііоп — передо­ручення), так і королівських пожалувань.Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Необхідно було знайти спосіб, щоб створити прошарок служивих людей, профе­сійних військових та чиновників, одночасно звільнивши скарб­ницю короля від грошових виплат та переклавши на умовних власників турботу про надходження податків і виконання селя­нами певних повинностей. Таким способом і стали бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що перед­бачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (IX—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протя­гом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сень­йора».