5. Господарський розвиток Стародавнього Єгипту та його відродження в пам’ятках економічної думки.

Від найдавніших часів Єгипет був під владою фараонів. Фараон, по-єгипетському «пер-о», означає «великий дім» -— у такий образний спосіб єгиптяни означали найвищу владу. Своїх володарів єгиптяни шанували, як мало хто з інших народів. Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя стародавніх єгиптян - іригаційне землеробство. Іригаційне землеробство у Верхньому Єгипті характерне в основному для розвитку зернового господарства, землі Дельти (Нижнього Єгипту), відвойовані у боліт, більше придатні для пасовиськ. Тому мисливський промисел витіснило тваринництво. Ще в IV тис. до н.е. єгиптяни винайшли ніломір, він допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розміри паводка. У І тис. до н.е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються і нинішні єгипетські селяни. Основним багатством у Єгипті вважалися худоба й домашня птиця, проте культура тваринництва та птахівництва єгиптян була вкрай примітивною. У цілому сільськогосподарське виробництво Стародавнього Єгипту розвивалося інтенсивним шляхом і повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні. Особливих успіхів єгиптяни досягли в таких ремеслах, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Створили оригінальну архітектуру. У період Стародавнього царства була примітивна обмінна торгівля. На свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо єгиптяни вимінювали в нубійців бивні слона, хутра, пахощі. Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя стародавніх єгиптян - іригаційне землеробство. Воно залишалося високоефективним навіть в періоди занепаду держави та характерним переважно для розвитку зернового господарства. Єгиптяни створювали просту, надійну басейнову систему іригації, яка довгий період зберігала воду на полях, протягом якого зернові культури проростали і дозрівали. Згодом вони винайшли ніломір, шадуф і колесо сакіє, що давало змогу інтенсивно освоювати високі поля. В Стародавньому Єгипті завдяки іригаційній системі був високий валовий збір зернових культур. Вирощувались: ячмінь, сорго, пшениця - емер, часник, огірки та льон. Розвивалося садівництво та виноградарство.

6.Господарський розвиток та економічна думка Месопотамії. Закони Хамураппі.

Месопотамія-територія, що розташовувалась між двома річками - Тігр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межріччя. Зародженню господарської діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість грунтів, особливо придатна для розвитку землеробства;2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що забезпечувало провідну роль у розвитку міжнародної торгівлі; 3)природні ресурси. На початку III тисячоліття до н.е. утворюються перші невеликі держави в історичній місцевості Шумер (держава Давній Шумер). Економічною основою цієї першої цивілізації було високопродуктивне сільське господарство. Шумери переділили зрошувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні іригаційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. В історичному розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). Закони Хаммурапі свідчать про розвинутість економічних відносин та відповідне економічне мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Закони Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали відстрочку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додаткових відсотків. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (один-два роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10— 20 років). Тож можемо зробити узагальнення про те, що закони Хаммурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та інституту приватної власності, проте були спрямовані на гальмування їх розвитку і зростання ролі держави, формування традиційних підвалин східного суспільства та його соціальної стабільності.

7. Осьовий час та його роль у формуванні Західної, Східної цивілізації. Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так званим «осьовим часом», який, на думку К. Яспереа, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме вцей період відбувається «найрізкіший поворот в історії. З'являється людина такого типу, що зберігається донині.Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незвичайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе. Власне, осьовий час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу. Ці зрушення супроводжувалися певними, досить глобальними змінами в господарській та техніко-технологічній сферах, які найчастіше пов'язують із переходом до так званого залізного віку, поширенням досконаліших знарядь праці та модернізації виробничих процесів.Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державного владою— власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості. В соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний з появою недержавних власних структур, а в суспільному — з визначенням самоцінності людини. Як стверджує К. Ясперс, завершення осьового часу тісно пов'язане із створенням світових імперій та світових релігій .Усі ці зміни відбуваються одночасно в трьох точках первісних цивілізацій — Китаї, Індії та у Середземномор'ї (Заході), незалежно одне від одного. Осьовий час означав руйнування великих стародавніх культур, призводив їх до загибелі. Отже, осьовий час поклав початок двом основним сучасним цивілізаціям — Східній та Західній, кожна з яких увібрала певні риси попередньої історії вищеназваних регіонів великих стародавніх культур. Слід зауважити, що зміни на Сході були значно меншими, ніж на Заході. Проте до осьового часу ці регіони прийшли з уже досконало сформованими суспільними інститутами — державою, владою, власністю. Поява їх була тісно пов'язана з тими змінами форм господарської діяльності, що відбувалися в різних варіаціях у різних регіонах світу. Таким чином, осьовий час — це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межах провідних цивілізацій, він характеризувався принциповими змінами в соціальпо-екопомічній, політичній, етнічній та техніко-техполопчпій сферах.

8. Східна цивілізація та її характеристика. Історичні форми господарств та економічна думка Давньої Індії. Артхашастра. Загалом історія економіки Стародавньої Індії починається із встановлення буддизму та брахманізму. Якщо говорити про основні ознаки господарства того часу, то для Індії були характерні домінування залізних знарядь праці, тому полегшилося не лише землеробство, а й спорудження і прокладання іригаційних споруд. Хоча зберігався натуральний характер виробництва, поглиблювалася спеціалізація ремісничої діяльності. Зокрема, в Гімалаях добували золото, а Південні райони спеціалізувалися на дорогоцінному камінні. Цей процес спеціалізації стимулював внутрішню торгівлю та розвиток торгово-грошових відносин. Взагалі, проблеми господарського управління та розвитку Індії були викладені в староіндійському трактаті «Архашастра». Це зведення правил, адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй державницькій політиці. До основних засад «Архашастри» належать такі:· основними джерелами доходів староіндійської держави були прибутки від державних (царевих) підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. · податки розглядаються як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняє країну від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів.· важливими статтями видатків були громадські роботи, а також витрати на богослужіння, гареми та царську кухню · торкається також питань торгівлі як одного зі способів збагачення державної скарбниці. Важливою складовою регламентації торгівлі був нагляд за цінами та отримуваним прибутком. Ринкові наглядачі могли встановлювати «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток включався в ціну товарів як частина витрат, і його норма заздалегідь фіксувалася — для місцевих товарів і у розмірі 5% встановленої ціни, а для іноземних товарів — 10%. · функції держави: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, заохочення рільництва та скотарства і садівництва· цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби забовязувалися сумлінно платити податки(1/6 від доходів)· іригаційні споруди дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою право власності· наголошується на необхідності професіоналізму у будь-якій справі· усе населення ділилося на 4 касти аріїв – брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри· форма господарської діяльності закріплюється за родинами, з покоління в покоління передаються секрети майстерності· визначається неможливість рабства для аріїв· встановлюються обмеження для рабства, зокрема продаж дітей до 8 років· звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство· визнання вільними дітей, народжених рабинею від господаря, а також її самої