42. Які типи мануфактур існували в українських землях в 18 ст.

Крім поміщицьких, так званих вотчинних мануфактур, існува­ли також казенні, посесійні, купецькі та селянські мануфактури. На казенних, вотчинних та посесійних використовувалася приму­сова праця: на купецьких і селянських — вільнонаймана. Для другої половини XVIII ст. характерним було збільшення питомої ваги мануфактур, що використовували вільнонайману працю.

Мануфактура вотчинна — підприємство, що виникає з XVII ст. у ве­ликих маєтках-вотчинах Російської імперії. Здебільшого займається пере­робленням сировини, що виробляється в маєтку. Засноване на примусовій праці. Належить до кріпосної мануфактури. В Україні до вотчинної ману­фактури відносять суконну, цукрову.

Мануфактура купецька — виникає в Росії в XVII ст. Базується на віль­нонайманій праці, як правило, належить представникам III стану — куп­цям. Належить до капіталістичного типу мануфактур.

Мануфактура посесійна — виникає у XVIII ст., у період правління Пе­тра І. Передбачає умовне володіння. Використовує примусову працю при­писних робітників; найбільш поширена в галузях важкої індустрії. Нале­жить до кріпосного типу мануфактур.

Мануфактура розсіяна — виникала, коли підприємець скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, постачаючи їм сировину та зна­ряддя виробництва.

Мануфактура селянська — підприємство, засноване розбагатілим се­лянином; як правило, виростає з селянських кустарних промислів; викори­стовує вільнонайману працю. Капіталістичний тип мануфактури в Російсь­кій імперії.

Мануфактура централізована — виникала за умов, коли наймані робі­тники об'єднувались підприємцем в одній майстерні.

43. Економічна політика Петра Першого.

Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного господарства України стали роки правління Петра 1. Його політика, спрямована на посилення економічної та політич­ної могутності Росії, водночас стосовно України передбачала по­силення колонізації та ліквідацію тих залишків автономного уст­рою, що ще залишалися. Дбаючи про розвиток мануфактурного виробництва, торговельних зв'язків Росії. Петро ! спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок збуту та сировинний придаток Росії. Він накладав певні заборони на роз­виток мануфактур в Україні, створюючи умови насамперед для підприємців-росіян та іноземців. Використовуючи українську си­ровину та українську робочу силу, російський уряд створював казенні (скарбові) мануфактури, всіляко підтримував створення й приватних, але таких, якими б володіли росіяни (суконні та пару­сно-полотняні мануфактури О. Мєншикова. Строганових та ін.), продукція яких надходила виключно на потреби російської армії та флоту. Російські ж потреби задовольняли виробники селітри, поташу. З'являється кріпосна мануфактура з великою кількістю «приписних» робітників, як державна, так і приватна, власниками якої найчастіше стають російські підприємці.

Великої шкоди петровська політика нанесла українській тор­гівлі — як зовнішній, так і внутрішній. Високим митом та забо­ронами були перекриті можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній торгівлі. Гак, указом 1714 р. за­боронялося вивозити низку товарів (прядиво, шкури, сало. віск, щетину тощо) через будь-які порти, крім російських — Ригу. Пе­тербург. Архангельськ; у 1719 р. було заборонено вивозити українське збіжжя. Врешті-решт, український експорт було ско­рочено до мінімуму. З метою забезпечення ринків збут}¹ для ро­сійської мануфактурної промисловості заборонялося й завозити в Україну низку іноземних товарів, зокрема панчохи, полотно, су­кно, голки. Усі ці дії призвели до значного падіння цін на україн­ському ринку на ряд товарів, що давало можливість російським купцям та уряду скуповувати їх за безцінь. Дуже дошкульною для українського клпецтва була й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка, тютюн) на певний час зо­всім заборонявся вивіз. Усе це надзвичайно негативно відбива­ється на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на російську колонію, ринок сировини та збуту для російської промисловості. Цей процес прискорюється в наст)лні часи, а в період гетьманування останнього гетьмана К. Розумовського унаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р.) економіка України стає складовою російської в межах всеросійського ринку, що формується, і цим остаточно скасову­ються залишки української автономії. Усі ці дії призвели до значного падіння цін на україн­ському ринку на ряд товарів, що давало можливість російським купцям та уряду скуповувати їх за безцінь. Дуже дошкульною для українського кчпецтва б\ла й митна політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка, тютюн) на певний час зо­всім заборонявся вивіз. Усе це надзвичайно негативно відбива­ється на економіці України, активно сприяючи перетворенню її на російську колонію, ринок сировини та збуту для російської промисловості.

44. Роль реформ 1848 р. та 1861 р. у становленні ринкових відносин в Україні. Українська економічна думка про необхідність та труднощі реформування національного господарства.

Реформи 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 р. у Росії малі багато спільного. Як прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони в цілому створили умови здійснення промислового перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної ме­режі та розширення ринків збуту для капіталістичного виробництва. Щодо західних територій України, що входили до складу Ав­стро-Угорщини, то законами Угорського сейму та Віденського парламенту (1848 р.) було скасовано панщину та кріпосні повин­ності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни сталії вільними громадянами, власниками земельних наділів, було роз­ширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщи­ками.

Вирішення земельного питання в ході реформи було здійсне­но па користь останніх, зберігши їхню власність у попередніх розмірах і навіть збільшивши її. Але, незважаючи на це, пореформений розвиток сільського господарства західних земель України супроводжувався поступовою товаризацією його основних галу­зей та орієнтацією на ринкові методи господарювання. Стосовно Селянської реформи 1861 р. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорила процес трансформації суспіль­ства в бік його капіталістичної диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль­кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі— і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини.

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господар­ства України після_ 1861 р., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. її характерними ознаками є: по-перше, утілен­ня в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації— «революції згори»; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існу­вання нового та попередніх устроїв.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Положення щодо селян, які вийшли з кріпосної залежності». селяни отримали особисту свободу, певні громадянські права, але за поміщиками зберігало­ся право власності на землю, у тому числі й на ту, яка перебувала в користуванні селян. Реформа 1861 р. означала, ода епоха феодалізму в Російській імперії, а отже й в Україні, закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю господарського життя країни. Це проявлялося насамперед у збереженні величезних по­міщицьких володінь та обезземеленні більшості селянства, час­тина якого зовсім не отримала землі. Фактично це була експроп­ріація землі в селян у процесі їх звільнення. Тривалий час селяни залишалися затиснутими відробітками та повиннностями. викуп­ними платежами, залишаючись при цьому неповноправним ста­ном, разом з тим скасування кріпацтва стало прогресивним кро­ком, сприяючи розвиткові нових економічних відносин не лише на селі, а й в усьому народному господарстві.