- •Передмова
- •1. Мовна система як об’єкт вивчення
- •1.1. Загальне поняття про мовну систему
- •1.2. Рівні мови. Типи мовних відношень
- •1.3. Атрибути мовної системи
- •1.4. Знаковий характер мовної системи
- •2. Фонетика і фонологія
- •2.1. Фонетика і фонологія як розділ мовознавства
- •2.2. Звуки мовлення. Аспекти їх вивчення
- •Апарат мовлення
- •Голосні та приголосні звуки
- •2.5. Артикуляційна класифікація голосних і приголосних
- •2.5.1. Артикуляційна база
- •2.5.2. Класифікація голосних звуків
- •2.5.3. Класифікація приголосних звуків
- •I. За дією активного органа приголосні поділяють на:
- •II. За способом творення шуму (за характером перешкоди) приголосні можна розподілити на:
- •III. За роботою голосових зв’язок приголосні можна поділити на:
- •IV. Залежно від положення м’якого піднебіння розрізняють такі приголосні:
- •2.6. Акустична класифікація голосних і приголосних
- •Акустична класифікація звуків мови (на прикладі звуків російської мови)
- •2.7. Зміни звуків у мовленнєвому потоці
- •2.7.1. Позиційні зміни
- •2. Оглушення дзвінких приголосних наприкінці слова.
- •2.7.2. Комбінаторні зміни
- •2.8. Склад. Наголос. Інтонація
- •2.8.1. Склад
- •2.8.2. Наголос
- •2.8.3. Інтонація
- •2.9. Фонема
- •3. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія.
- •3.1. Лексикологія як розділ мовознавства
- •3.2. Слово як основна одиниця мови
- •3.3. Лексика як система
- •3.4. Лексичне значення слова. Типи лексичних значень
- •3.5. Багатозначні слова. Омоніми. Пароніми
- •3.6. Синоніми. Антоніми
- •3.7. Лексика з погляду сфери її вживання
- •3.8. Фразеологія
- •3.9. Етимологія
- •3.10. Лексикографія
- •4. Морфеміка та словотвір
- •4.1. Місце морфеміки та словотвору в системі мовознавства
- •4.2. Морфемна будова слова
- •4.3. Історичні зміни в морфемній будові слова
- •4.4. Словотвірні моделі, ланцюжки, гнізда, парадигми
- •4.5. Словотвірні типи
- •4.6. Основні способи словотворення
- •5. Граматика. Морфологія і синтаксис
- •5.1. Граматика та її розділи
- •5.2. Граматичне значення та граматична форма
- •5.3. Граматична категорія. Типи граматичних категорій
- •5.4. Способи вираження граматичних значень
- •5.5. Частини мови
- •5.6. Словосполучення та речення
- •6. Розвиток мовної системи
- •6.1. Виникнення ідеї мовного розвитку (кінець XVIII ст. – початок XIX ст.)
- •6.2. Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мови
- •6.3. Основні закономірності розвитку мов
- •6.4. Історичні зміни в лексичній підсистемі
- •6.5. Історичні зміни у фонологічній підсистемі
- •6.6. Історичні зміни у морфологічній та синтаксичній підсистемах
- •Підсумкові тестові завдання
- •Література
- •Філологічні словники та довідники
- •1. Мовна система як об’єкт вивчення 7
- •2. Фонетика і фонологія 14
- •84116, М. Слов’янськ, вул. Г. Батюка, 19.
2.5.2. Класифікація голосних звуків
Голосні розрізняються залежно від положення язика, губ, м’якого піднебіння (органів, що змінюють форму й обсяг резонатора), а також тривалості (довгі та короткі).
Основні ознаки встановлюють за положенням язика в ротовій порожнині. Залежно від підняття язика по горизонталі голосні поділяють на ряди. Виділяють передній, середній (змішаний) і задній ряд. Так, українські [і], [и], є голосними переднього ряду, [а] – середнього, [о] та [у] – заднього.
За ступенем піднесення спинки язика по вертикалі розрізняють підняття (піднесення) – високе (верхнє), середнє й низьке (нижнє). Інакше кажучи, це ступінь розкриття рота: українські голосні [і], [и], [у] – вузькі (високого піднесення), [е] та [о] – середні (середнього піднесення), [а] – широкий (нижнього піднесення).
Додаткові ознаки встановлюють за дією інших мовних органів – губ і м’якого піднебіння.
Участь губ. Діючи активно, губи випинаються наперед, додаючи резонатору подовженої форми (такі, наприклад, українські голосні заднього ряду [о] та [у] ). Звуки, утворені за участю губ, називають лабіалізованими (огубленими). Якщо губи пасивні, передня частина резонатора буде більш короткою, тому що межею резонатора стають верхні та нижні зуби. Звуки, утворені без участі губ, називають нелабіалізованими (неогубленими).
Участь м’якого піднебіння. Підіймаючись, м’яке піднебіння закриває для видихуваного повітря прохід до носової порожнини. Відповідні голосні називаються неносовими (неназальними, чистими, ротовими). Опускаючись, м’яке піднебіння відкриває повітряному струменеві вхід до носової порожнини. Голосні з носовим резонансом називають носовими (назальними). У російській та українській мовах їх немає; вони є в польській, французькій і низці інших мов.
Для деяких мов (наприклад, англійської, німецької, французької) важливим є протиставлення голосних за довготою – короткістю.
Поряд із простими голосними в мовах є дифтонги: англійське go [gou͡] «йти», північноукраїнське [д’іе͡д] «дід». Дифтонги – це голосні складної артикуляції, які утворюють один склад і виступають як єдиний звук мовлення й одна фонема. Дифтонги бувають висхідні та спадні. У спадних дифтонгах сильним є перший елемент: англійський [óu͡] (go), німецькі [áo͡] (Baum «дерево»), [áe͡] (ein «один»). У висхідних дифтонгах сильним виступає другий елемент: іспанський [uó͡] (nuovo «новий»), північноукраїнські [уó͡], [уí͡] ([нуо͡с], [нуі͡с]).
Від дифтонгів слід відрізняти дифтонгоїди (термін російського мовознавця Л. В. Щерби). Дифтонгоїди – це наголошені голосні, що мають на початку або в кінці своєї артикуляції призвук іншого голосного. Вони є, зокрема, у російській мові. Це звуки [иа] у словах типу [м’иáл], [аи] у словах типу [мáит’] (у транскрипції звичайно вживають знаки [·а] та [а·]).
2.5.3. Класифікація приголосних звуків
Класифікація приголосних базується на чотирьох основних ознаках. Це: 1) активний орган, що утворює перешкоду; 2) характер перешкоди; 3) поведінка голосових зв’язок; 4) положення м’якого піднебіння. Ураховуються й інші властивості артикуляції – наприклад, пасивний орган, кількість звужень (фокусів), місце проходження повітряного струменя, наявність додаткової артикуляції.