6. Розвиток мовної системи

Життя наших пращурів завжди вабило й зачаровувало своєю загадковістю. Не одне покоління істориків, етнографів, антропологів намагалося розгадати таємниці старовини. Посильний внесок у цю велику справу роблять і вчені-мовознавці. Адже мова – це безперервний зв’язок сучасного з минулим. Історію мови відбито насамперед у давніх писемних пам’ятках і сучасних діалектах; у діалектах є риси більш архаїчні, ніж у давніх рукописах. Правильне прочитання пам’яток старовини можливе лише як наслідок плідної співпраці вчених різних наук. Але пріоритет, звичайно, належить лінгвістам.

Як приклад розглянемо одне речення 1-го Новгородського літопису (ХІІ – ХІV ст.):

Тои же осени много зла с¤ створи:

поби мразъ обилье по волостi“

Які факти цікаві тут для нас з погляду мовної історії? У фонетиці це редуковані (мразъ) і носові (с¤) голосні (на час створення пам’ятки зазначені написання були вже традиційними). У лексиці можна відзначити запозичений старослов’янізм мразъ (порівняйте східнослов’янську лексему мороз з повноголоссям) і вживання слова обилье у конкретному значенні «непокошений, необмолочений хліб». У граматиці відзначимо наявність аориста (поби, 3 ос. одн.), уживання іменника осени (у функції обставини) у родовому відмінку, препозицію частки с¤, що вживається окремо від дієслова (частка ще не стала дієслівним постфіксом).

На основі здобутих знань мовознавці доходять до цілком обґрунтованих висновків щодо походження мов та закономірностей їхнього розвитку. У пропанованому в навчальному посібнику автори намагалися якомога змістовніше висвітлити закономірності розвитку мов не тільки в сучасному тлумаченні; проаналізувати погляди українських та російських мовознавців ХІХ ст. – поч. ХХ ст. на розвиток мови, які є невід’ємною частиною європейської мовознавчої науки.

6.1. Виникнення ідеї мовного розвитку (кінець XVIII ст. – початок XIX ст.)

Твердження про те, що історизм і є тим принципом, який викликав до життя порівняльно-історичне мовознавство, у методологічному аспекті є найважливішим. Поява досліджень засновників порівняльно-історичного методу, до яких належать Ф. Бопп, Р. Раск, Я. Грімм, О. Х. Востоков, означала застосування до мовних явищ принципу історизму. Останнє було глибоко закономірним. Для кінця XVIII ст. – початку XIX ст. характерні грандіозні зміни в науковому мисленні, які відбувалися під знаком висунення та запровадження в практику ідей історизму та розвитку. Ці ідеї були не тільки наслідком самостійного розвитку біології та мовознавства, а й наслідком впливу філософії історії французьких просвітників і теорії походження мови Й. Гердера. Наукові досягнення першої половини XIX ст. відбито у філософських поглядах Ф. Шеллінга та Г. Гегеля. Твердячи, що кожне явище природи є продуктом дії протилежних сил, Ф. Шеллінг дійшов до визнання принципу загального зв’язку явищ. Ця теза була розвинена в діалектичному вченні Г. Гегеля, що стало філософською основою нового наукового руху, зокрема й в Україні та Росії. Філософська концепція Г. Гегеля багато в чому сприяла тому, що на початку XIX ст. історизм як певне осмислення явищ став характерною ознакою наукового мислення. Ідеї розвитку застосовують у вивченні історії народу, історії культури, релігії, права, літератури, мови. Розуміння того, що мова розвивається, що між мовними явищами в їхній зміні наявний такий зв’язок, остаточно склалося саме під впливом філософії Ф. Шеллінга та Г. Гегеля.

***

1. Який принцип є провідним у порівняльно-історичному мовознавстві?

2. Назвіть засновників порівняльно-історичного методу у мовознавстві.