1.4. Знаковий характер мовної системи

Мовна система складається з одиниць, які є знаками для передачі певної інформації. Вивченням знакових властивостей мови займається лінгвосеміотика – розділ мовознавства, що виник на стику мовознавства й семіотики. Семіотика – наука про загальні властивості знакових систем – охоплює мовознавство тією мірою, якою мова володіє семіологічними властивостями.

Знаком називають матеріально виражене умовне позначення чого-небудь. Розглянемо деякі приклади. Букет квітів на вікні – це просто предмет. Але при відповідній домовленості він може стати знаком, що несе умовну інформацію («Ласкаво просимо» або, навпаки, «Негайно йдіть, небезпечно» – згадайте кінофільм «Сімнадцять миттєвостей весни»). Знаків і сукупностей знаків дуже багато. Це й світлофор, і дорожні знаки, і п’ятибальна (або інша) система оцінювання знань, і формений одяг. До знакових систем належить і мова.

Знаки не можна плутати із симптомами, тобто прикметами. Так, морозний візерунок на вікні свідчить про те, що за вікном дуже холодно. Це не знак, а симптом. Знаки наявні тільки в суспільстві. Говорити про знак можна лише тоді, коли наявні дві обов’язкових властивості знака: умовність і довільність. Умовність чітко виявляється, наприклад, у такій знаковій системі, як військовий пароль і відзив. Якщо паролем є слово патрон, а відзивом – танк, то ніякі інші слова їх не замінять. Умовність – це наявність угоди, прийнятої людьми домовленості про інформацію, виражену знаком. Червоний вогонь світлофора означає "Стій!" тільки тому, що суспільство наділило його таким змістом.

Умовність органічно властива й мові. Правда, люди ніколи не домовлялися про значення тих чи тих слів. Водночас значення багатьох слів виступають як немотивовані. Ми не знаємо, чому вода, трава, небо називаються саме такими словами. Але відповідні лексичні значення закріпилися саме за цими звуковими комплексами.

Довільність знака означає відсутність зв’язку між значенням (змістовий бік знака) і звуковим вираженням (формальний бік знака). Довільність – це зворотний бік умовності. Про довільність – мимовільність назв учені сперечалися ще з часів античної Греції й розв’язували цю суперечку на користь довільності.

У мовознавстві поширене білатеральне розуміння мовного знака: у ньому вбачають єдність матеріального (звукового) й ідеального (значення). Із цього погляду мовними знаками є значущі одиниці мови: слова, морфеми, словосполучення, речення.

Ще Аристотель розглядав слова як знаки понять. Т. Гоббс, Дж. Локк, Г. В. Лейбніц убачали в мові насамперед систему знаків; В. фон Гумбольдт і П. Ф. Фортунатов розглядали мову як сукупність знаків думок, почуттів, волевиявлень. Ф. де Соссюр також уважав, що «мова є система знаків, яка виражає ідеї», але принципово уточнив це твердження, підкресливши необхідність порівняння системи мовних знаків з іншими знаковими системами. На це вказують сучасні лінгвісти. Вони розглядають мову як найважливішу знакову систему, що відрізняється від усіх інших знакових систем такими особливостями, як усеосяжність, універсальність і природність. Усі інші знакові системи є вторинними стосовно мови, мають допоміжний і штучний характер, вузьку сферу вживання, передають обмежену інформацію.

***

1. Що таке мовна система?

2. Назвіть і схарактеризуйте ознаки системи.

3. Чим гомогенні системи відрізняються від гетерогенних?

4. Поняття системності є градуальним. Що це означає?

5. Що називаєть рівнем мови? Які рівні є основними?

6. Що таке одиниці й категорії мови?

7. Які відношення наявні всередині рівня?

8. Назвіть і схарактеризуйте атрибути мовної системи.

9. У чому полягає знаковий характер мовної системи?