10. Дискусії щодо предмету та форм вияву характеру (Аристотель, Платон, і.Лафатер, ф.Галль, ч.Дарвін та ін.)

Ще Аристотель і Платон пропонували визначати характер за рисами обличчя. В основу такої характерології була покладена дещо наївна гіпотеза. Пропонувалося відшукати в зовнішності людини риси схожості з якоюсь твариною, а потім ототожнювати її характер з характером цієї тварини. Так, за Аристотелем, товстий, як у бика, ніс свідчить про лінощі; широкий ніс з великими ніздрями, як у свині, - про обмеженість, нерозумність; ніс, як у лева - про поважність; волосся тонке, як вовна у кіз, овець та зайців, - про несміливість; волосся жорстке, як у левів і кабанів, - про хоробрість.

З сивої давнини веде свою історію хіромантія - спроби визначити характер людини та передбачити її долю за лініями долоні.

У XVIII ст. набула поширення фізіогномічна система Іоганна Каспара Лафатера, котрий вважав, що голова людини є "дзеркалом душі", і вивчення її будови, конфігурації черепа, міміки є основним шляхом для пізнання людського характеру. Про геніальність Ґете, на думку Лафатера, найбільшою мірою свідчить його... ніс, який "знаменує продуктивність, смак і любов, - інакше кажучи, - поезію".

Після Лафатера нове характерологічне вчення розробив австрійський лікар Франц Галль. Воно дістало назву френології (від гр. "fren" - розум).Основу вчення Галля становило твердження, що всі властивості характеру мають чітко спеціалізовані центри в півкулях головного мозку. Ступінь розвитку цих властивостей прямо залежить від величини відповідних частин мозку.

Чарльз Дарвін у своїй книзі "Про вияви почуттів у людини і тварини" писав, що "кожний індивід скорочує переважно тільки певні м'язи обличчя, за своїми особистими нахилами, ці м'язи можуть бути більш розвиненими, і тому лінії і зморшки обличчя, що утворюються в результаті звичайного скорочення, можуть стати більш глибокими і помітними". Ці ідеї Дарвіна стали поштовхом для досліджень багатьох психологів, котрі почали будувати свої фізіогномічні вчення на описі й трактуванні виразу обличчя і стану його м'язових тканин. Складались своєрідні фізіогномічні довідники з психологічним тлумаченням міміки.

11. Акцентуації рис характеру

Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні — в сім’ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникають у міжособистісних контактах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості.

Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру.

Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них — гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб’язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.