- •Дисципліна «Психологія» Питання для підготовки до контрольних робіт № № 1, 2, 3 Питання до модулю 2 ( к.Р. № 1)
- •4. Загальні закономірності відчуттів:
- •5. Пороги чутливості,
- •6.Природа сприймання
- •7. Загальні властивості та індивідуальні особливості сприймання
- •8. Ілюзії, галюцинації та їх причини.
- •9. Класифікація і види сприймання:
- •10. Мимовільне та довільне сприймання. Спостереження як форма довільного сприймання.
- •11. Поняття про пам'ять. 12. Зв'язок пам'яті людини з її здібностями та діяльністю.
- •1.2 Моделі пам'яті в психології
- •2.1 Види пам'яті по характеру активності, по характеру цілей діяльності, по тривалості збереження
- •Зв'язок пам'яті людини з її здібностями та діяльністю.
- •Відтворення та його різновиди
- •15 Забування та його причини
- •16. Умови ефективності запам'ятовування.
- •17. Відтворення (мимовільне - довільне, впізнавання, пригадування, спогади).
- •18. Збереження і забування.
- •19. Ремінісценція. Ретроактивне і проактивне гальмування. Закон забування.
- •20. Індивідуальні особливості і типи пам’яті.
- •21. Поняття про уяву як вищий пізнавальний процес. Фізіологічна основа уяви.
- •22. Процеси, основні прийоми створення образів уяви
- •26. Індивідуальні особливості уяви
- •Поняття про уяву
- •30. Зв'язок мислення з мовою, мовленням та чуттєвим пізнанням людини.
- •32. Мисленєві дії і операції
- •33. Логічні форми мислення як продукти мисленєвого процесу: поняття; судження; умовисновки.
- •34.Класифікація та види мислення
- •35.Індивідуальні відмінності у мисленні людини. Інтелект людини.
- •Питання до модулю 3 ( к.Р. № 2) Емоційно-вольові психічні процеси
- •1.Дайте загальну характеристику емоціям та почуттям як психічним процесам
- •2. Розкрийте функції емоцій і почуттів
- •3. Охарактерізуйте психологічні теорії емоцій
- •5. Види почуттів: загальна характеристика
- •7. Охарактерізуйте основні емоційні стани
- •9.Розкрийте функції волі
- •10.Сутність основних психологічних теорій волі
- •11. Воля як вища психічна функція
- •12. Вольова регуляція поведінки
- •14. Критерії вольової поведінки. Вольові дії.
- •15. Розлади складної вольової дії: абулія та апраксія.
- •18. Позитивні та негативні вольові якості
- •19. Поняття про увагу
- •20. Функції уваги
- •21. Природа уваги в теоріях та концепціях
- •22. Види уваги
- •23. Види уваги
- •24 Властивості уваги
- •25. Основні критерії розвинутої уваги
- •Питання до модулю 4 ( к.Р. № 3) Індивідуально-психологічні властивості особистості
- •1. Поняття про темперамент.
- •2. Історія розвитку вчення про темперамент
- •3. Фізіологічні основи темпераменту
- •4. Типи темпераменту за класифікацією і.Павлова
- •5. Особистість і темперамент: проблеми виховання, навчання і професійної діяльності.
- •6. Поняття про характер
- •7.Природні і соціальні передумови формування характеру
- •8.Формування характеру
- •9.Структура характеру
- •10. Дискусії щодо предмету та форм вияву характеру (Аристотель, Платон, і.Лафатер, ф.Галль, ч.Дарвін та ін.)
- •11. Акцентуації рис характеру
- •12. Особистість і характер: проблеми виховання, навчання і професійної діяльності.
- •13. Поняття про здібності
- •14.Задатки як природні передумови здібностей
- •15. Структура здібностей
- •16. Здібності, обдарованість, майстерність, талант, геніальність: співвідношення понять
- •17. Формування та розвиток здібностей. Діагностика та розвиток здібностей у дітей
4. Типи темпераменту за класифікацією і.Павлова
Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту.
Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи.
1. Сильний, врівноважений, але рухливий — жвавий тип.
2. Сильний, врівноважений, але інертний — спокійний, але малорухливий тип.
3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над гальмуванням — збудливий, нестриманий тип.
4. Слабкий тип.
Окреслену типологію нервової системи І. Павлов пов’язував з темпераментом. Користуючись термінологією темпераментів Гіппократа, він писав, що сангвінік — палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли у нього є багато цікавих справ, які його збуджують. Флегматик — врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик — яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується. Меланхолік — помітно гальмівний тип нервової системи, для представників якого кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, небезпечне.
Холеричний і меланхолійний темпераменти І. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні прояви — неврастенію у холерика та істерію у меланхоліка. У золотій середині, за виразом І. Павлова, стоять сангвінічний та флегматичний темпераменти — їх врівноваженість є проявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.
Однак пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо. Центральна нервова система функціонує у взаємозв’язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричинює млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка викликає зниження імпульсивності, уповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз — статеве дозрівання, старіння, кастрація — помітно позначається на функціях усього організму, у тому числі й на особливостях темпераменту. Молодецтво підлітків, їхні невмотивовані вчинки — це динамічні прояви темпераменту під впливом статевого дозрівання.
5. Особистість і темперамент: проблеми виховання, навчання і професійної діяльності.
Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.
Індивідуальність - це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного складу. Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього треба стати особистістю.
Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах розвиток, виховання і формування особистості від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості.
Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють три види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і само формування [5, с. 49].
Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни - збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни - передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві - соціальний розвиток особистості.
Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування; в емоційній сфері - задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку); між рівнем розвитку особистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості; між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості; між прагненням особистості та її можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою.
У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості школяра має наслідувальний характер (на основі цієї закономірності розробляються теоретичні засади використання методу прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів діяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повинні бути задіяні й мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й того, що дитина щодня збагачується знаннями, життєвим досвідом, сьогодні є іншою, ніж була вчора).
Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів.
Видатний чеський педагог Я. А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років [5, с. 54].
Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів.
У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6-7 – 11-12 років); середній, або підлітковий (12-15 років); старший, або юнацький (15 - 18 років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями [5, с. 57].
Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-образна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.
Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.
Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.
Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать .від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).
Темперамент залежить від світогляду, характеру, освіти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темпераменту:
- сильний, врівноважений, рухливий - сангвінік,
- сильний, врівноважений, інертний - флегматик;
- сильний, неврівноважений - холерик;
- слабкий, гальмівний - меланхолік.
Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчально-виховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.
Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.