2. Сучасний стан функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування

18 січня 2001 року Верховною Радою України, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, прийнято Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” і визначено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності правонаступником Фонду соціального страхування України.

За період розвитку, що пройшов даний вид соціального страхування з моменту прийняття означеного закону до нинішнього часу, сталося ряд змін, що стосуються, зокрема спектру направленості його дії. Так, починаючи з 2007 р. даний вид соціального страхування є таким, що забезпечує застрахованих осіб тільки у випадку тимчасової їх непрацездатності (з різних причин) та здійснює підтримку родини працюючого, що помер.

Тоді як повноваження матеріального забезпечення застрахованих осіб за умов народження та виховання ними дітей передано управління праці і соціального захисту країни, тобто у залежність від фінансування за рахунок бюджетних коштів.

Серед основних завдань, що на сьогоднішній день постають перед Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в процесі його діяльності, насамперед слід виділити:

- забезпечення на законодавчому рівні умов і порядку здійснення страхування з тимчасової непрацездатності;

- оптимальне використання накопичених у бюджетах Фонду всіх рівнів грошових ресурсів для повного фінансування всього діапазону соціальних послуг та матеріального забезпечення;

- створення державних гарантії реалізації застрахованим особам права на соціальний захист;

- ведення постійного контролю за виконанням бюджетів Фонду;

- наявність відповідальності Фонду та роботодавців за здійснення страхової діяльності тощо.

Поряд із діючим в державі соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності досить значну вагу набуває схожий вид загальнообов’язкового державного соціального страхування - страхування від соціальних ризиків, пов’язаних із тимчасовою чи постійною непрацездатністю, спричиненою ви-робничими факторами, тобто нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, які виникають внаслідок незабезпечення належних умов праці на тому чи іншому підприємстві.

За своєю суттю даний вид соціального страхування, як і інші види, зорієнтований на максимальне врахування природи ризиків, реальні розрахунки фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня соціального захисту. Однак, функціонування страхування від нещасних випадків на виробництві не завжди супроводжується оптимальністю і вчасністю надходження та транспаритетністю (прозорістю) розподілу страхових коштів.

На втілення функціонального призначення даного виду соціального страхування передбачено створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який діє з ІІ кварталу 2001 року.

Виходячи з природи ризиків, соціальний захист у разі виникнення яких забезпечує даний вид соціального страхування, логічною є його нинішня характеристика – залежність формування бюджету ФСС НВВ на страхових засадах, виключно від внесків страхувальників (роботодавців), в той час як соціальні послуги направляється на застрахованих осіб, що такі внески не сплачують. Крім того, слід наголосити на іншій ознаці, притаманній лише даному виду соціального страхування - залежності механізму стягнення страхових внесків від врахування фактору диференціації страхових тарифів окремим страхувальникам на основі оцінки рівня професійного ризику, тобто умов і стану безпеки праці та рівня виробничого травматизму.

Соціальний захист працюючого населення в Україні від проблем пов'язаних із зменшенням доходу при втраті роботи з моменту здобуття незалежності в Україні здійснювався на основі Закону України „Про зайнятість населення”, що був прийнятий ще на початку 1991 р. Ще раніше - наприкінці 1990 р. в Україні була створена мережа Державної служби зайнятості, діяльність якої підпорядкована Міністерству праці та соціальної політики України.

Однак, до сьогоднішнього дня проблема забезпечення максимальної зайнятості населення є однією з найгостріших в соціальній сфері країни. Це повною мірою підтверджує нинішня ситуація на вітчизняному ринку праці.

Причинами, що обумовлюють виникнення безробіття, є різного роду несприятливі ситуації об’єктивного і суб’єктивного характеру, що призводять до втрати найманим працівником постійного місця роботи. Вплив окремих з них на загальні масштаби безробіття в країні структуровано на рис. 2.3.

Наведений рис. 2.3 розрахунково доводить підняту проблему зменшення пропозиції робочих місць у роботодавців, що є наслідком скорочення масштабів виробництва в окремих галузях.

Невідкладного вирішення, вважаємо, потребує й проблема повноти працевлаштування громадян після завершення ними навчальних закладів. Адже по такій причині, що опосередковано пов’язана із попередньою, залишились без роботи 18,2% загального обсягу безробітних в Україні. Відчутним на появу безробіття є й вплив таких факторів, як недостатній рівень заробітної плати та не завжди бажання роботодавця продовжувати трудові угоди з найманими працівниками після їх завершення.

В цілому слід зазначити, що запровадження системи загальнообов’язко-вого державного соціального страхування на випадок безробіття принципово змінило діючу в Україні до 2001 р. систему соціального захисту від безробіття, перш за все, через запровадження нового механізму підтримки доходів безробітних, яким встановлена залежність отримання допомоги з безробіття від сплати застрахованою особою страхових внесків та страхового стажу.

Відсутність відповідного інституту правового забезпечення є на сьогоднішній день головною перешкодою, що не дозволяє віднести медичне страхування до групи державного (обов’язкового), і тому воно є складовою приватного (добровільного) соціального страхування. Адже фінансування охорони здоров’я на засадах соціального страхування засноване на цільових внесках підприємств, працівників та державних субсидіях. При цьому, страхові внески є переважаючим джерелом надходжень і традиційно сплачуються з доходів.

Рис. 2.3. Причини виникнення безробіття в Україні та їх структурний склад

Крім того існують інші перешкоди для таких змін. Так, держава не в змозі виділяти кошти в таких розмірах, які б забезпечували надання медичних послуг за постійно зростаючими якісними та кількісними показниками. Одночасно наявність лише одного джерела фінансування забезпечення охорони здоров’я повністю усуває конкурентні мотиви щодо діяльності цих установ. Особливо складною в цьому плані є ситуація в сільській місцевості, де через недофінансування максимально скорочується кількість оздоровчих закладів і часто працівники агропромислових підприємств не мають куди звернутися за медичною допомогою.

Однак, слід зазначити, що на рівні з бюджетним фінансуванням охорони здоров’я платна медицина теж має свої вади. Перш за все, вона недоступна для громадян із низькими доходами. Саме тому, жодна країна в світі не використовує як платну, так і безплатну медичну допомогу в чистому вигляді. Платні медичні послуги є скоріше елементом, що характеризує повноту ринку лікувальних послуг.

Виходячи з цього, в провідних країнах світу набув поширення метод фінансового забезпечення медичних послуг за допомогою функціонування відповідних страхових фондів, тобто шляхом запровадження медичного страхування і утвердження його в ранзі загальнообов’язкового державного соціального страхування, що свідчить про паритетну участь у його здійсненні як страхувальників і застрахованих осіб, так і держави. Їх досвід підтверджує, що успішне надання медичних послуг населенню можливе лише при наявності декількох джерел фінансування, найпомітнішими з яких, на сьогодні, є – бюджет, кошти громадян і, насамперед, медичне страхування.

Загалом слід зазначити, що при всіх позитивних здобутках за період незалежності, вітчизняна система загальнообов’язкового державного соціального страхування має ряд ознак, які дають підстави свідчити про її недосконалість. Зокрема, відсутність достатнього власного досвіду управління і належних механізмів суспільного контролю за діяльністю органів, що розпоряджаються коштами соціального страхування, які часом спонукають до необґрунтованого, навіть хаотичного, запровадження окремих елементів системи соціального страхування, наслідком чого є неефективне адміністрування при невиправданому зростанні адміністративних витрат. Все це зумовлює необхідність звернення погляду на світовий досвід організації систем соціального страхування.