4. Перспективи розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні

Вітчизняні НПФ динамічно розвиваються, про що свідчать статистичні дані. Водночас потрібно зауважити, що цей сегмент фінансового ринку зали-шається на початковій стадії розвитку. Загальний обсяг активів, сформованих НПФ на 1 січня 2010 року, становив лише 857,9 млн. грн., що дорівнює близько 0,1 % ВВП. Із таким обсягом активів пенсійні фонди мають незначний вплив на інвестиційні процеси в державі. Натомість показники розвитку НПФ у зарубіжних країнах свідчать про значний інвестиційний потенціал: так, активи пенсійних фондів у Чехії становлять 4,6% ВВП, в Угорщині - 13,1%, Польщі - 13,5%, Данії - 43%, США - 67,8%, Об’єднаному Королівстві - 73%, Нідерландах - 130%.

Розвиток НПФ в Україні обумовлено, головним чином, розвитком корпоративного сегменту ринку, оскільки з 754,6 млн. грн страхових внесків, сплачених до НПФ у 2009 році, 722,7 млн. грн, або 95,8 %, надійшло від юридичних осіб [25].

Така ситуація пояснюється, по-перше, намаганням підприємств зменшити податкове навантаження за рахунок дозволеного законодавством віднесення на валові витрати сплачених на користь працівників пенсійних внесків (у межах 15% заробітку кожного працівника і граничної суми податкової пільги), по-друге - розрахунком підприємств на обмеження кадрової плинності кваліфікованих працівників. Кошти ж населення залучаються до НПФ у незначній кількості.

Контрольні питання для обговорення

1. Сутність та необхідність становлення недержавного пенсійного страхування.

2. Історія розвитку недержавного пенсійного страхування.

3. Особливості створення та діяльності Недержавних пенсійних фондів.

4. Порядок нарахування пенсійних виплат в системі недержавного пенсійного страхування.

5. Проблеми та перспективи розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні.

Тема 11. Зарубіжний досвід соціального страхування План лекції

1. Загальна характеристика світових систем соціального страхування.

2. Досвід країни Європейського союзу в організації соціального страхування.

3. Особливості розвитку системи соціального захисту населення через механізми соціального страхування в США та Росії.

4. Стан адміністрування страхових коштів та управління соціальним страхуванням: позитивний світовий досвід.

1. Загальна характеристика світових систем соціального страхування

На сьогоднішній день вітчизняна система загальнообов’язкового державного соціального страхування має ряд ознак, які дають підстави свідчити про її недосконалість. Зокрема, через відсутність достатнього власного досвіду управління і належних механізмів суспільного контролю за діяльністю органів, що розпоряджаються коштами соціального страхування, зумовлюють звер-нення погляду на світовий досвід організації систем соціального страхування.

Важливим моментом в цьому напрямку є аналіз досвіду в соціальній сфері тих країн, які в силу історичних та політичних обставин мають найбільше значення для України, а саме Росія, країни Європейського союзу та США.

Найбільш гострою проблемою організації та фінансування сучасних світових систем соціального страхування є проблема розподілу фінансової відповідальності між суб’єктами соціального страхування. Страхові платежі розподіляються між роботодавцями, працівниками, державою (державним бюджетом) та місцевими органами влади (місцевими бюджетами). Внески на соціальне страхування в тій чи іншій пропорції поділяються між роботодавцями та застрахованими. Частка останніх становить від 40 до 66% внесків.

В світовій практиці склалися різні моделі організації соціального страхування, а саме:

1-а модель характеризується тим, що розмір соціальних виплат поставлено в залежність від другорядних, так званих зовнішніх чинників, зокрема, від зайнятості особи в тій чи іншій галузі, її службового становища тощо. Така організаційна форма соціального страхування має ряд недоліків: може забезпечувати лише невисокі рівні соціального захисту; буде існувати за умови бездефіцитного державного бюджету; її засновники (особливо держава) можуть відмовитися від взятих зобов’язань; породжує в суспільстві психологію соціального утриманства.

2-а модель сформована таким чином, що особи, які страхуються, і конкретні страхувальники, роблять певні внески, проте при цьому не враховується ступінь імовірності настання страхової події, тобто соціальний ризик. Страхування здійснюється на користь третіх осіб, а накопичення коштів не пов’язане з ростом зобов’язань.

3-а модель найбільш поширена в багатьох розвинутих країнах, бо дозволяє із достатнім ступенем точності визначити, які виплати можуть бути здійснені. Вона базується на страхуванні конкретних ризиків. Розмір коштів має відповідати узятим страхувальниками зобов’язаннями, а виплати не можуть перевищувати встановленого співвідношення між виплатами, що надаються, і надходженнями страхових коштів.