- •Тематичний план курсу 10
- •Розгорнута програма курсу 11
- •Методичні рекомендації для вивчення тем курсу 19
- •Тема 11. Державний кредит і державний борг 160
- •Тема 12. Страхування та страховий ринок 172
- •Тема 13. Фінансовий ринок 197
- •Тема14. Міжнародні фінанси 208
- •1. Тематичний план курсу
- •2. Розгорнута програма курсу
- •Тема 1. Суть фінансів, їх функції і роль
- •Тема 2. Фінансова система і фінансова політика
- •Тема 3. Фінансовий механізм і система управління фінансами
- •Тема 4. Фінанси підприємницьких структур
- •Тема 5. Державні фінанси
- •Тема 6. Бюджет і бюджетна система
- •Тема 7. Доходи і видатки державного бюджету
- •Тема 8. Податки і система оподаткування
- •Тема 9. Місцеві фінанси
- •Тема 10. Державні цільові фонди
- •Тема 11. Державний кредит і державний борг
- •Тема 12. Страхування та страховий ринок
- •Тема 13. Фінансовий ринок
- •Тема 14. Міжнародні фінанси
- •2. Функції фінансів
- •3. Фінансові ресурси: суть, структура та види
- •4. Взаємозв'язок і відмінності фінансів з іншими економічними категоріями
- •Тема 1. Суть фінансів, їх функції і роль
- •2. Характеристика сфер і ланок фінансової системи
- •2.1. Державні фінанси
- •2.2. Фінанси суб'єктів господарювання
- •2.3. Міжнародні фінанси
- •2.4. Фінансовий ринок
- •2.5. Страхування
- •2. Фінансовий механізм і його складові елементи
- •3. Управління фінансами в Україні
- •4. Фінансове планування: суть, принципи, методи, завдання
- •5. Фінансовий контроль: суть, види, форми та методи
- •Тема 4. Фінанси підприємницьких структур
- •Методи організації фінансової діяльності підприємств
- •Фінансові ресурси підприємств
- •2. Методи організації фінансової діяльності підприємств
- •3. Фінансові ресурси підприємств
- •Тема 5. Державні фінанси
- •2. Державні доходи
- •3. Державні видатки
- •Тема 6. Бюджет і бюджетна система
- •1. Соціально-економічна суть і функції бюджету держави
- •2. Структура бюджетної системи і принципи бюджетного устрою
- •3. Бюджетна класифікація
- •4. Бюджетний процес
- •Тема 7. Доходи і видатки державного бюджету
- •3. Бюджетний дефіцит
- •Тема 8. Податки та податкова система
- •2. Елементи системи оподаткування
- •Тема 9. Місцеві фінанси
- •3. Функції місцевих фінансів
- •Тема 10. Цільові державні фонди
- •3. Формування та порядок використання
- •Тема 11. Державний кредит і державний борг
- •2. За місцем розміщення:
- •4. За характером використання цінних паперів:
- •6. За терміном погашення:
- •7. За виплатою доходу:
- •8. За характером погашення:
- •9. За характером зобов'язань:
- •Тема 12. Страхування та страховий ринок
- •2. Роль і значення страхування в системі економічних відносин
- •Страхування;
- •Тема 13. Фінансовий ринок
- •3. Фондова біржа
- •Тема 14. Міжнародні фінанси
- •2. Валютний курс
- •3. Валютний ринок
- •4. Валютні операції
- •Функції фінансів.
- •Характеристика сфер і ланок фінансової системи.
- •Методи організації фінансової діяльності підприємств.
Тема 12. Страхування та страховий ринок
Економічна суть і необхідність страхування
Роль і значення страхування в системі економічних відносин
Функції страхування та їх економічний зміст
Класифікація страхування за видами та формами
Поняття страхового ринку, його структура та розвиток в Україні
Державний нагляд за страховою діяльністю
Базові поняття: страхування, страховий захист, страхові фонди, державні страхові резерви, фонди самострахування, принципи страхування, ознаки, класифікація страхування, об'єкт страхування, галузь страхування, підгалузь страхування, вид страхування, форми страхування, обов'язкове страхування, добровільне страхування, страховий ринок, страховик, страхувальник, страхова послуга, страхові агенти, страхові брокери, страховий договір, строк дії договору страхування, правила страхування, державний нагляд за страховою діяльністю, ліцензування страхової діяльності.
1. Економічна необхідність, суть, роль і значення страхування
Страхування є економічною категорією і входить до складу фінансової системи держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлене рухом грошових коштів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів і нагромаджень усіх суб'єктів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).
Як економічна категорія, страхування — це система економічних перерозподільчих відносин, що охоплює:
утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів;
його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги у різних ситуаціях в їх житті.
Офіційне визначення терміну страхування наведено в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (від 4 жовтня 2001 p.), згідно з нормами якого страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).
Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільчих відносин ґрунтується на виділенні таких його специфічних ознак як:
наявність у страхових відносинах не менше двох сторін і збіг їх інтересів;
страхування породжує грошові перерозподільчі відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасника ми, котрі пов'язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;
страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;
страхування передбачає поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду та цільове використання страхових резервів (фондів) винятково на покриття заздалегідь визначених збитків, які можуть трапитися в тих чи інших випадках.
При цьому виникає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб'єкта (юридичної чи фізичної особи). Однак, це спричинює їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності, або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант — дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів, які виступають матеріальним втіленням системи страхового захисту, для створення яких спрямовується частина ВВП.
Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і грошових засобів для покриття збитків, спричиненими несприятливими чи ризиковими подіями. Він є невід'ємною частиною, складовим елементом будь-якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежить від багатьох чинників, серед яких виділяють:
теоретико-методологічні концепції формування фонду;
стан розвитку економіки;
співвідношення між формами власності;
методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;
традиції населення;
міжнародні відносини тощо.
Чим більший потенціал суспільства, тим більшим має бути страховий фонд.
На сьогодні суспільна практика, залежно від суб'єктів власності, на ресурси, якими виступають держава, окремі суб'єкти господарювання та страховик, виробила три основні організаційні форми існування страхового фонду (рис. 12.1).
Централізовані резерви держави утворюються за рахунок загальнодержавних ресурсів. Основне призначення — відшкодування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи і призвели до значних людських жертв.
Рис. 12.1. Організаційні форми існування страхового фонду
W
Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формі. Натуральні — це постійно оновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства — Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі — це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.
Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) — це організаційно відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів — оперативне подолання тимчасових ускладнень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усунути негативний вплив природно-кліматичних умов на результати господарювання. В ринковій економіці значно розширені межі самострахування, так як суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного середовища, забезпечити собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією метою, згідно з чинним законодавством України, кожен суб'єкт господарювання створює резервний фонд за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15—25 % від статутного капіталу.
Недоліком системи самострахування є те, що змушує суб'єктів відволікати свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, у свою чергу, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.
Найбільш універсальною формою страхового захисту є фонд страховика (згідно з чинним законодавством — страхові резерви), який створюється за рахунок великої кількості його учасників як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження. Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі — відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у цьому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому результаті призводить до високої маневреності, оборотності коштів. Страхові відносини між учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації — страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва — страховики).
Рис. 12.2. Принципи страхування
Страхування ґрунтується на таких специфічних принципах (рис. 12.2).
Отже, всі економічні блага, які знаходяться у розпорядженні людства, стають головною причиною існування різних форм страхового захисту.