Тема 7. Соціально-психологічні й національні чинники успішної комунікації (2 год.)

Лекція 7

ПЛАН

1. Національні особливості ділової комунікації. Поняття національного стилю спілкування.

2. Комунікативні табу.

3. Українська й російська етнопсихіка.

Ключові слова: національний стиль спілкування, комунікативні табу, евфемізм, етнопсихіка, соціоніка.

1. Спеціалісти з міжнародних контактів дотримуються різних поглядів на те, як представники різних народів та регіонів світу повинні враховувати національні особливості спілкування при проведенні спільних справ. Одні вважають, що інтенсивність ділового спілкування призводить до розмивання національних кордонів. Глобалізація інформаційних систем, розвиток міжнародних політичних, економічних і культурних зв’язків сприяє взаємодії національних стилів спілкування, формує єдині параметри переговорів. Інші, навпаки, схильні надавати національним особливостям дуже великого значення.

Національний стиль спілкування – це типові, найбільш поширені, найбільш вірогідні особливості мислення й поведінки. Наприклад, підприємець із Таїланду пише своєму західному партнерові ділового листа з проханням надіслати каталог його фірми і починає листа з повідомлення про свою освіту і статус. З точки зору західного партнера він повідомляє зайву інформацію; з точки зору тайської культури ця інформація вкрай необхідна для успішного ділового спілкування. Тому при першій зустрічі з іноземцем і подальшому спілкуванні з ним слід знати такі орієнтири.

Арабські країни

Канони мусульманської релігії ускладнюють обмін інформацією. Все ж з представниками цих країн ми спілкуємося часто. Головне – уникати таких учинків, що принижують гідність арабів: зловживання алкоголем, непристойний одяг, фамільярність щодо жінок. Іноземні жінки приймаються без чадри.

Араби цінують щирість та розраховують на взаємну повагу. Слід триматися ближче при розмові з арабом, ніж з британцем або німцем. Вони надають великої ваги «контакту поглядів».

Оскільки сім’я має першочергову роль у житті арабів, то треба виявляти щиру цікавість до всіх членів родини вашого співрозмовника. При відвідуванні країн добре буде привезти із собою подарунки, які він, зауважте, не буде відкривати при вас.

Треба їсти правою рукою і брати лише ті страви, що вам запропонують.

Зустрічаючись з арабами, ви повинні говорити не лише багато, а й голосно, емоційно, переконливо.

Західна Європа

Тут діють чотири правила вишуканої поведінки: ввічливість, простота, вихованість, гідність. Особливою ознакою доброго виховання є точність в усьому.

Належна увага приділяється зовнішньому вигляду. Слід зауважити, що в цих країнах при зверненні до ділового партнера краще називати його за титулом, тобто вживати такі слова, як директор, доктор, інженер. Так, у Швейцарії досить сказати «пане директоре», у Німеччині треба до цього додати прізвище.

Популярними темами спілкування є розмір помешкань, престиж автомобілів, відпустка.

Великобританія

Для жителів цієї країни характерні консерватизм, відданість традиціям. Слід зазначити, що такий консерватизм не завжди обтяжливий, бо дозволяє швидко та економно вирішувати багато ділових проблем. У всякому разі, можна бути впевненим, що, згідно з англійськими традиціями, під час ланчу можна зателефонувати будь-якій офіційній особі, це буде доречно. Оскільки слова англійця – вексель, усних домовленостей треба додержуватися ретельніше, ніж письмових.

У переговорах з англійцями слід мати на увазі, що вони дуже спостережливі, добрі психологи, не сприймають фальші.

Британські фірми ухвалюють рішення повільніше навіть від японських, але ступінь ризику в рішенні мінімальний. Проведення переговорів з англійцями базується на використанні фактичного, статистичного, довідкового матеріалу в значному обсязі.

Індія

Необхідно насамперед знати, що, хоч у цій країні користуються англійською мовою, вона значно відрізняється від класичної за вимовою.

Психологічною основою ділового спілкування в Індії є повага до «карми» – долі. Тому тут дуже поважають прогнози астрологів, що враховується при організації переговорів та підписанні договорів.

Індійці без поспіху сприймають інформацію та ухвалюють рішення. Вони спокійно реагують на затримку виконання зобов’язань. На ділових прийомах не слід виступати з ініціативою випити спиртне – це повинні робити господарі.

Доречним подарунком будуть цукерки, настінні годинники, коньяк. Тут цінується церемонія вручення подарунків.

Китай

Китайський народ не може, наслідуючи жорсткі принципи конфуціанства та інших давніх традицій, не проектувати їх на ділову культуру.

Китайці надають перевагу офіційності. Вони чітко дотримуються дистанції між начальством та підлеглими. Схвально ставляться до залежності від впливових людей. Під час переговорів чи офіційних зустрічей вони сідають відповідно до службової ієрархії, обмінюються візитними картками.

До старшого групи слід виявляти більшу повагу й увагу.

Китайці ведуть розмови повільно й монотонно, вони тільки іноді говорять «ні». На переговорах переважає дух колективізму, тому ніхто не каже «я», а лише – «ми».

Велике значення в організації прийому мають обіди, під час яких слід покуштувати кожен делікатес. На зустріч треба приходити вчасно.

«Золотими» правилами поведінки для китайців є ввічливість, повага, смиренність.

США

Характерні особливості американської нації – працелюбність, активність, наполегливість. У цілому американці намагаються не робити зайвого, здатні ухвалювати і ризиковані рішення, дуже уважні до ділових контактів.

Американський бізнес донедавна характеризувався як агресивно-безжалісний, де все підпорядковане лише одному – грошам. Проте останнім часом характер американської ділової етики дещо змінюється.

Кодекси поведінки створюються великими корпораціями.

Тут дуже цінують усні домовленості та довіру партнера. Але не слід забувати і про юридичне оформлення відносин, бо, як і всюди, трапляються нечесні партнери.

У спілкуванні з американськими діловими особами важливе значення має офіційність одягу, вміння поводитися у товаристві, але найбільше цінується компетентність та вміння відстоювати свої інтереси, фаховий рівень.

Японія

Бізнесмени цієї країни надають перевагу першому контакту при особистій зустрічі. Таке знайомство краще здійснити через посередника. У Японії дуже важливо, щоб ділове спілкування здійснювали особи приблизно одного статусу. Безумовним є обмін візитними картками. Специфічною є манера вести розмову. Необхідно пам’ятати, що японське «так» означає не згоду зі змістом повідомлення, а ствердження того, що думка, викладена в цьому повідомленні, зрозуміла. Японець ніколи не говорить «ні». Для такої ситуації він вдається до виразів «це дуже важко» або «це треба більш досконало вивчити». Велике значення в цій країні надається неформальним відносинам. Японець надає перевагу не рукостисканню, а поклону. Листи треба віддавати японцю двома руками.

Японці нормально сприймають подарунки, але розкривати їх у присутності того, хто подарував, не етично. Не рекомендується дарувати японцям квіти: вони знають і шанують дуже складну мову букетів, а неправильний вибір композиції може бути потрактовано як недоречний натяк.

2. Важливою складовою національної (етнічної) етикетизації спілкування є комунікативні табу (жорсткі і пом’якшені) – це комунікативна традиція уникати певних мовних виразів чи певних тем спілкування в тих чи тих комунікативних ситуаціях. Жорсткі описуються предикатом «не можна», не жорсткі – «не прийнято», «не рекомендується», «краще не треба». Порушення жорсткого табу може потребувати пояснення (чому не привітався?), може навіть спричинити суспільні санкції.

Значення поняття «табу» – це заборона на певну дію, слово, предмет; у первісному суспільстві вважалося, що порушення цієї заборони викличе кару з боку надприродних сил.

Комунікативні табу – це мовні, тематичні та контактні заборони у спілкуванні.

Мовні табу – це заборона вживання у мовному спілкуванні носіїв певної культури окремих слів і словосполучень (скажімо, в українському суспільстві існує табу при жінках не використовувати нецензурних слів). Тематичні табу – повна заборона для окремих осіб у конкретних ситуаціях спілкування розмов на певну тематику. Наприклад, англійська комунікативна поведінка має високий рівень табуйованості світського спілкування, українська – жорстко ставиться до обговорення сексу при дітях. Контактні табу – це заборона на будь-які форми міжособистісного спілкування. Зокрема, у деяких культурах батько чоловіка молодої жінки (тобто свого сина) не повинен з нею зустрічатися довгий час.

Серед мовних табу найпоширенішими є заборони на вживання матірних слів. Але в різних культурах спостерігаються також заборони на вживання певних імен і термінів спорідненості.

У мовній пам’яті існують загальні кліше, вони починають трансформуватися, наповнюватися «нецензурщиною», коли людина відчуває сильні емоції і природну потребу долати сильні мовні табу. Чим вища планка цього табу – тим більше мовець досягає комунікативного успіху. За спостереженнями психологів, ненормативна лексика, лайка виконує у мовленні людей до 30 різних функцій – від психологічної розрядки, вислову невдоволення, презирства до способу переконання співрозмовника.

Наслідком лексичного табу (заборони), яке завдяки різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням накладається на вживання назв певних предметів і явищ навколишнього світу є евфемізм – заміна грубих або різких слів і виразів м’якшими, а також деяких власних імен – умовними позначеннями («нечистий» замість «чорт»). Евфемізми часто вживаються в художній літературі з метою створення комічного враження, іноді з цензурних (етичних та ідеологічних) міркувань.

3. Одним з найефективніших засобів дослідження людської психіки є соціоніка – наука, яка розглядає людські особи (індивідуальні та колективні) як психоінформаційні системи, що взаємодіють одна з одною на основі об’єктивних законів. Згідно із соціонічним підходом, людське мислення спеціалізоване – існує 16 соціонічних типів особи, тобто 16 механізмів сприймання, переробки і продукування інформації. Це означає, що існує принаймні 16 поглядів на світ, для кожного з яких властива своя ієрархія цінностей: одного більше цікавить емоційний бік життя, іншого – логічний, третього – морально-етичний і т. ін. Зрозуміло, що той чи інший соціотип найкраще знається на тому аспекті, який стоїть найвище в його ієрархії цінностей.

16 типів об’єднуються в чотири стійкі групи, «квадри», для кожної з яких властива своя ієрархія цінностей, своя життєва філософія, свої правила поведінки, свій гумор, свій погляд на те, що важливо, а чим можна знехтувати. Найбільше різняться між собою ті етнопсихіки, які описуються соціотипами з різних квадр, наприклад, німецька (II квадра) і французька (І), японська (IV) й американська (III), українська (IV) і російська (II). Український характер описується соціотипом «етико-інтуїтивний інтроверт», а російський – «інтуїтивно-етичний інтроверт». Відносини між протилежними квадрами називаються «квазітотожними», для «квазітотожних» типів характерна зовнішня подібність при протилежних системах цінностей, чим і пояснюється те, що інколи українці й росіяни зовні видаються подібними.

Найбільш розвиненими психічними функціями української душі є так звана «етика відносин» («програмна» функція) й «інтуїція здібностей» («творча» функція). «Етика відносин» дозволяє орієнтуватися в питаннях, пов’язаних з людськими стосунками, моральністю, симпатіями. «Інтуїція здібностей» дозволяє добре бачити людські таланти, потенційні можливості, орієнтована на пошуки в людській душі «образа Божого», сприймає світ як цілісність, у якій «усе впливає на все».

Російська психіка знається на аспектах, пов’язаних з так званою білою інтуїцією й етикою драматичних емоцій. Перша дозволяє чудово орієнтуватися в питаннях, пов’язаних з «тіньовими» аспектами людської душі (недосконалість, слабкість, страждання), а друга – розпізнавати емоційний стан, уселяти ентузіазм, або, навпаки, тривогу, безнадійність. Усе це врешті-решт формує критичне ставлення до людських здібностей. Можливо, з цим пов’язані російські «всепонимание и всепрощение», адже вони виникають з переконання, що люди – грішні й слабкі істоти. У всякому разі, російська мова володіє чи не найбільшим арсеналом для того, щоб переконати людину, що вона «порох і в порох обернеться».

В українській етнопсихіці «біла інтуїція» перебуває чи не на останньому місці в ієрархії цінностей, тому для українців російський нігілізм щодо людської душі не тільки незрозумілий, але й викликає активне несприйняття.

У російській етнопсихіці «етика драматичних емоцій» є однією з двох найрозвиненіших психічних функцій – «творчою» функцією. «Творча» функція використовується особою як інструмент впливу на оточення, для створення відповідної емоційної атмосфери, щоб підняти дух людини чи, навпаки, зламати його (залежно від поставлених цілей). Можливо, з цим пов’язана наявність у російській мові надзвичайно розвиненої системи лайливої лексики.

А от в українській етнопсихіці «етика драматичних емоцій» не призначена для сприймання і продукування потужних сигналів, тому українці порівняно з росіянами менш схильні відкрито виявляти свої емоції. З іншого боку, українці приділяють більше уваги людським стосункам. Наприклад, в Україні й досі живе традиція називати батьків на «ви», тоді як у росіян навіть до чужих, незнайомих людей зазвичай звертаються на «ти». Зрозуміло, що ці психологічні особливості знайшли відображення й у мові. Наприклад, у росіян є слово «отношения», яке в українській мові має аж чотири відповідники: «відносини», «стосунки», «взаємини» і «ставлення»; російському слову «любовь» відповідають українські «любов» і «кохання». Тобто аспект, пов’язаний з «етикою відносин» в українців краще «пропрацьований», тому й має більше синонімів. Українській мові властиві лагідність і толерантність, які дозволяють «автоматично» підтримувати спілкування на високому рівні, не вдаючись до грубощів. Українською мовою важко когось образити і принизити, навіть людину, яка зійшла з доброчинного шляху. Так, наприклад, жінку, що втратила цнотливість, українці називають «повія» – «та, що живе по Вію», тобто за давніми законами сім’ї, яка не ділилась на шлюбні пари. Російські відповідники цьому слову дуже образливі. Це пов’язане з тим, що «етика відносин» є для російської душі однією з найменш усвідомлюваних психічних функцій.

Щодо психічних функцій української й російської душі, ще варто сказати про так зване «найбільш вразливе місце» – психічну функцію, при якій особа найменше впевнена, схильна до спрощеного розуміння світу, діє прямолінійно, нетворчо. Для української душі це так звана чорна сенсорика – психічна функція, яка «спеціалізується» на таких аспектах, як вольовий тиск, влада, примус, підкорення, агресивність тощо. У результаті українці відчувають відразу до будь-якої грубої влади, будь-який зовнішній вольовий тиск вони сприймають дуже хворобливо, і ця їхня риса простежується принаймні з часів Київської Русі. Тому й не дивно, що в українській мові відсутнє слово «пытка» – для цього вживається латинське «тортури». На відміну від українців, у росіян «чорна сенсорика» є «цінністю» – так званою «сугестивною» психічною функцією, при якій інформація сприймається некритично, справляє ефект навіювання, гіпнозу. Як наслідок, росіяни найкраще сприймають тверду, рішучу владу, без якої їм загрожують анархія і хаос.

Через лексичний склад мови можна проаналізувати кожну рису народної психіки (і не тільки українців чи росіян), пояснити багато ефектів, які досі вважалися загадковими. Зокрема, соціонічний підхід переконливо показує, що ставити питання про вищість тієї чи іншої мови так само абсурдно, як питання «що більше: грам чи сантиметр?», адже різні мови спеціалізуються на різних аспектах інформаційного потоку і дозволяють пізнавати світ зі свого, унікального погляду. Тому людина, що володіє різними мовами, отримує свого роду «стереоскопічне бачення», дістає можливість адекватнішого розуміння суті речей.

Звичайно, соціоніка не претендує на вичерпне пояснення всієї різноманітності виявів людського духу. Але вона показує, що навіть такі надзвичайно складні явища, як психіка і мова, все ж перебувають у рамках певних закономірностей, які можна раціонально пояснити.

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

Практичне заняття № 5

ТЕМА: МОВНА НОРМА І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Мета: з’ясування поняття мовної норми, принципів визначення культури мовлення та її ролі в ефективному спілкуванні; усвідомлення значення особистого дотримання мовленнєвої культури, вдосконалення вмінь застосовувати знання українських мовних норм на практиці.

ПЛАН

1. Мовна норма як лінгвістична категорія, критерії виділення мовних норм.

2. Суспільний характер мовної норми.

3. Основні комунікативні ознаки культури мовлення. Рівні мовної культури особистості.

4. Особливості орфоепічних та акцентологічних норм сучасної української літературної мови.

5. Орфографічні норми сучасної української літературної мови.

6. Словотвірні норми сучасної української літературної мови.

7. Лексико-фразеологічні норми сучасної української літературної мови.

8. Граматичні норми.

9. Стилістичні норми.

ЛІТЕРАТУРА

Довідкова

Українська мова : енциклопедія / [за ред. В. М. Русанівського, О. О. Тараненка та ін.]. – К. : Укр. енциклопедія, 2000. – С. 263 – 265, 387 – 388.

Основна

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення : підруч. / Н. Д. Бабич. – Львів, 1990. – С. 241 – 330.

Дудик П. С. Стилістика української мови : навч. посіб. / П. С. Дудик. – К. : ВЦ «Академія», 2005. – С. 289 – 301.

Пилинський М. М. Мовна норма і стиль / М. М. Пилинський. – К. : Наукова думка, 1976. – С. 58 – 159, 171 – 173.

Пономарів О. Культура слова. Мовностилістичні поради : навч. посіб. / О. Пономарів. – К. : Либідь, 1999. – С. 7 – 32, 129 – 133, 138 – 144, 156 – 160.

Семенюк О. А. Основи теорії мовної комунікації : навч. посіб. / О. А. Семенюк, В. Ю. Паращук. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 240 с.

Ященкова О. В. Основи теорії мовної комунікації : навч. посіб. / О. В. Ященкова. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – С. 115 – 119.