Завдання для самостійної роботи до модуля 1

1. Опрацювати навчальний матеріал з теми: «Різні підходи до розуміння поняття мовленнєвого акту в сучасній лінгвістиці».

2. Укласти власний словничок термінів комунікативної лінгвістики.

3. Зробити порівняльний аналіз класифікації функціональних стилів сучасної української літературної мови з аналогічною/ними класифікацією/ями стилів сучасної англійської (німецької) літературної мови. На основі самостійно вибраного текстового матеріалу детально проаналізувати один з функціональних стилів української (англійської, німецької) мови.

4. Написати міні-твір на тему: «Молодіжний сленг – спотворене мовлення чи корисний засіб спілкування?»

Питання підсумкової контрольної роботи до модуля 1

1. Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна.

2. Мова і мовлення, їх функції. Комунікативна функція мови.

3. Мова і мислення, їх основні ознаки.

4. Сутність і природа комунікації.

5. Спілкування і комунікація. Поняття комуніканта й комуніката.

6. Типи спілкування.

7. Закони спілкування.

8. Поняття мовленнєвого акту в сучасній лінгвістиці.

9. Одиниці мовної комунікації.

10. Моделі мовної комунікації.

11. Компоненти комунікації.

12. Канали комунікації.

13. Невербальні особливості комунікації.

14. Соціальні і комунікативні ролі, їх класифікація.

15. Гендерні особливості комунікації.

16. Особливості міжособистісного спілкування.

17. Тенденції розвитку сучасного спілкування.

18. Літературна мова як основна форма суспільного спілкування.

19. Поняття стилю мови в аспекті комунікативної лінгвістики.

20. Класифікація функціональних стилів сучасної української літературної мови.

21. Мовні особливості наукового стилю.

22. Характеристика офіційно-ділового стилю.

23. Головні ознаки публіцистичного стилю.

24. Визначальні риси конфесійного стилю.

25. Епістолярний різновид сучасної української літературної мови.

26. Художній стиль як особливий функціональний різновид мови.

27. Форми розмовного стилю.

28. Поняття діалекту, його різновиди.

29. Територіально-діалектна мова як одна з форм спілкування етносу. 30. Наріччя сучасної української мови.

31. Просторіччя як один з некодифікованих різновидів загальнонаціональної комунікації. Суржик.

32. Соціальні діалекти, їх види.

33. Професійні діалекти. Спільне та відмінне між професіоналізмами й термінами.

34. Арго.

35. Жаргон, сленг.

Модуль 2 лекції

Тема 6. Мовленнєвий етикет як компонент комунікації (2 год.)

Лекція 6

ПЛАН

1. Мовний етикет як система стійких мовних формул спілкування.

2. Національно-культурний етикет. Національно-мовна специфіка етикету українців.

3. Протокольно-дипломатичний етикет.

4. Чинники, що впливають на вибір словесної форми в конкретній комунікативній ситуації.

Ключові слова: мовний етикет, мовленнєвий етикет, комунікативний етикет, національно-культурний і протокольно-дипломатичний етикет.

1. Слово «етикет», як відомо, прийшло до нас із французької мови через посередництво російської та польської: еtiquette – ярлик, етикетка з написом, а у XVIII ст. – церемоніал.

Під мовним етикетом розуміють розроблені суспільством правила поведінки, систему стійких мовних формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їхніх соціальних ролей і рольових позицій стосовно один одного в офіційних і неофіційних обставинах. Етикетне використання мовних і позамовних засобів спілкування – це комунікативний етикет. Він убирає в себе лінгвоетикет (мовний, мовленнєвий) і немовний спілкувальний етикет.

За О.Бобир виділяють чотири основні підсистеми етикету:

I – мовленнєвий, або вербальний, етикет, що регламентує словесні формули вітання, знайомства, поздоровлення, побажання, прохання, поради, запрошення, співчуття. Це ж стосується манери спілкування та мистецтва вести бесіду.

II – міміка та жести, або кінесика. У багатьох народів є своєрідні жести привітання, прощання, згоди, заперечення. Міміка, погляд, вираз обличчя свідчать про ставлення до співрозмовника.

III – організація простору в етикеті, або етикетна проксеміка. В етикеті важливе значення має розташування співрозмовників у просторі, дистанція між ними, фізичний контакт. Необхідно також знати, яке місце в кімнаті чи за столом можна зайняти, які пози припустимі.

IV – речі в етикеті, або етикетна атрибутика, до якої відносять одяг, головний убір, прикраси, подарунки, квіти тощо.

Отже, етикет регулює нашу поведінку відповідно до соціальних вимог, а мовленнєвий етикет як його підсистема регулює правила мовленнєвої поведінки.

Мовленнєвий етикет відображає правила мовленнєвої поведінки, властиві мовцям на певному історичному зрізі. Сукупність усіх можливих етикетних формул утворює систему мовленнєвого етикету кожної нації. Ось чому структуру мовленнєвого етикету визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій, які властиві всім мовцям: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада тощо. З-поміж них вирізняють ті, що вживаються при зав’язуванні контакту між мовцями – формули звертань і вітань; під час підтримання контакту – формули вибачення, прохання, подяки; під час припинення контакту – формули прощання, побажання тощо. Це власне етикетні мовленнєві формули. Окрім власне етикетних формул, мовленнєвий етикет уключає ще й соціально-мовні символи етикетного рівня (наприклад, етикетні формули заперечення/незгоди і ствердження/згоди, формули запитань, що використовуються в певних соціально-культурних групах). Отже, мовленнєвий етикет обслуговує весь комунікативний акт.

Виділяють специфічні функції мовленнєвого етикету:

– контактовстановлювальна: встановлення, збереження і зміцнення дружніх відносин; установлення і підтримка офіційних увічливих відносин;

– конативна – функція орієнтації на адресата, реалізується при спілкуванні через вибір форм звертання;

– регулятивна – регуляції відносин «старший-молодший», «начальник-підлеглий»;

– емотивна – вираження емоційного ставлення до співрозмовника;

– імперативна – функція впливу;

– символічна – визначення приналежності мовця до певного соціального середовища або групи;

– інтелектуальна – функція аргументації своєї точки зору, висловлювання власних думок, аналіз позиції співрозмовника.

2. Є мовний етикет національно-культурний та протокольно-дипломатичний. Якщо перший тип є обличчям нації, то другий є виявом правил міжнародного офіційного та напівофіційного спілкування.

Мовленнєвий етикет утілює найтиповіші риси мовленнєвої поведінки людини в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Увібравши давні традиції, звичаєві приписи, мовленнєвий етикет українців є унікальною універсальною моделлю їхньої мовленнєвої діяльності, що виявляється в системі стійких мовних виразів. Знання цієї системи, а ще більше – повсякденна її реалізація, гармонія знань і внутрішнього світу людини є своєрідним барометром духовної зрілості нації. І навпаки, нехтування законами мовленнєвого етикету, неприхована зневага до його регламентованих правил – ознака її глибоких корозійних процесів, які в останні десятиліття, на жаль, прогресують і виявляються в реаліях нашого буття.

Національно-мовна специфіка етикету українців утілена в системі мовних знаків, символів, жестів, міміки, що ввібрала найдавніші звичаї і традиції. На мовному рівні етнопсихологічні ознаки українців, зокрема доброзичливість, шанобливе ставлення до співбесідників і почуття власної гідності, виявляються в тому, що в центрі багатьох висловів українського етикету є слова з коренем добр-, здоров-, ласк- (добридень, добривечір, доброго ранку, добрисвітанок, доброго вечора у вашій хаті, на все добре, добродію; здоров був, бувайте здорові, здорові були, доброго здоров’я, дай Боже здоров’я, здрастуйте; будь ласка, ласкаво просимо, з вашої ласки тощо); «молекулами доброти й ніжності» називають своєрідні пестливі форми звертань; характерну пошанну множину (мама просили), кличну форму (сестро).

Суттєвою диференційною ознакою мовленнєвого етикету українців є вживання форми кличного відмінка (Ірино Олександрівно, Світланко, пане професоре, чоловіче добрий, людоньки, бабуню, добродію). Однак, як свідчать спостереження, ця давня істотна риса мовленнєвого етикету катастрофічно, неприпустимо швидко зникає: молодь, школярі, люди середнього віку, міське населення майже не послуговуються кличним відмінком.

Для мовленнєвого етикету українців важливими є й певні заборони: не можна говорити суржиком, виражати своє ставлення до чогось вигуками ой, ігі, ага, угу чи вживати слова дідько, чорт, біс, часто повторювати слова страх, жах, Боже, називати конкретну людину він, вона.

3. Протокольно-дипломатичний етикет є виявом правил міжнародного офіційного та напівофіційного спілкування. Тобто, виявом міжнародної ввічливості – такого поводження в міжнародних відносинах, яке обумовлене не юридичними нормами та обов’язками, а міркуваннями пристойності, взаємної поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною. Держави, які дотримуються міжнародної ввічливості, роблять це за мовчазною згодою, незважаючи на те, що правила міжнародної ввічливості не є юридично обов’язковими. Так, вияв поваги до державного прапора, герба і гімну – загальноприйнята міжнародна норма, а тому етикет зобов’язує у ставленні до них уникати всього того, що може образити гідність держави або завдати шкоди її престижу.

Як пише польський протоколіст Е.Пєткєвіч, звичаї в дипломатичному середовищі, опираючись на засади ввічливості, мають свої особливості, серед яких можна виділити:

1. Дипломатичне середовище є до певної міри закритим і між своїми представниками використовує методи стосунків, які склалися впродовж багатовікової історії, нові впливи тут малопомітні.

2. Дипломатичні звичаї мають міжнародний характер і, незалежно від країни, застосовуються ті ж самі форми прийомів, розсадки за столами, виголошення тостів, ті ж правила складання візитів і відповідей на них, займання місць в автомобілях.

3. Дипломатичні звичаї більше перебувають під впливом етикету, ніж будь-які інші, і керуються чіткими правилами прийому та привітання гостей, запрошень на прийоми в письмовій формі, вибору форми одягу тощо.

У міжнародній дипломатичній протокольній практиці прийнято відзначати національні свята іноземних держав, рівень відзначення яких залежить від характеру двосторонніх відносин. З нагоди національного свята глави держав і урядів, міністри закордонних справ, як правило, надсилають вітальні телеграми главам держав, урядів та міністрам. Ці телеграми можуть, залежно від протокольної практики країни перебування, передаватися особисто послами або якимсь іншим чином, але вони повинні бути однаковими для представництв усіх країн, без будь-якої дискримінації.

З нагоди національних свят своїх держав посли влаштовують дипломатичні прийоми з запрошенням представників країни перебування та дипломатичного корпусу, можуть виступати з цієї нагоди по телебаченню (залежно від місцевої практики). Місцеві ЗМІ зазвичай публікують матеріали, присвячені національному святу тієї чи іншої країни.

Дипломатичним протоколом передбачені заходи у зв’язку з відходом із життя глави держави (надсилання співчуття, участь у траурних заходах глав іноземних держав або їхніх представників). У дні трауру дипломатичні представництва скасовують прийоми та інші заходи культурно-розважального характеру, над будинком приспускається державний прапор, посольство відвідують представники держави перебування та дипкорпусу і розписуються в Книзі співчуття.

Міжнародна протокольна практика передбачає чіткі правила використання транспортних засобів (автомобілів) для прийому гостей. Основоположною засадою тут є те, що найпочеснішим у автомобілі є місце на задньому сидінні праворуч за ходом руху, а тому представницький автомобіль для входу та виходу гостя, як правило, подається правим боком до тротуару. Місце спереду поруч з водієм у представницькому автомобілі ніколи не займається ні першою, ні навіть другою особою. Тут може сидіти охоронець, репортер, як виняток – перекладач.

4. Кожен мовець, як відомо, не створює щоразу нову формулу, а може скористатись однією з можливих для взаєморозуміння. Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної форми в конкретній комунікативній ситуації: фактор адресата (його вік, стать і т. ін.), комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування), характер взаємин між співрозмовниками тощо. Важить тут і знання особливостей усього спектра супровідних засобів (жестів, міміки).

Тобто, використання мовленнєвих етикетних формул відбувається з урахуванням мовленнєвої ситуації, що передбачає урахування мети, місця, адресата спілкування й визначення конкретного комунікативного завдання.

На вибір етикетного виразу суттєво впливає тональність спілкування (традиційно виділяють високу, нейтральну, звичайну, фамільярну і вульгарну тональність). Тональність спілкування найбільше залежить від характеру взаємовідносин співрозмовників та обстановки спілкування. Так, висока (підкреслено ввічлива, піднесена) тональність спілкування характерна для урочистих зібрань («Вельмишановне товариство», «Мені невимовно шкода...» тощо), нейтральна – для сфери офіційних установ, звичайна вирізняє спілкування в магазині, транспорті, на вулиці («Доброго дня», «Вибачте» тощо), звичайна (інтимно-довірча, дружня, ласкава, фамільярна, іронічна) можлива в сім’ї, у дружньому товаристві («Привіт!», «Бувай!» тощо), вульгарна тональність побутує в соціально неконтрольованих ситуаціях.

Формально правильно вжиті етикетні знаки можуть бути вимовлені таким тоном, у такому контексті чи ситуації, що від їхньої етикетності нічого не залишиться, і вони можуть справити на адресата (аудиторію) враження, протилежне бажаному чи виставити адресанта в неприємному світлі. Так, наприклад, фраза Як поживаєте? є цілком етикетною, проте навіть вимовлена за всіма правилами ввічливого спілкування, без єхидства, зневаги, зверхності в інтонації, міміці, вона матиме антиетикетний сенс, коли так запитати людину, що нещодавно перенесла горе.