Тема 3: форми національної мови. Функціональні стилі літературної мови (2 год.)

Лекція 4

ПЛАН

1. Поняття стилю мови в аспекті комунікативної лінгвістики.

2. Класифікація функціональних стилів сучасної української літературної мови

Ключові слова: національна мова, літературна мова, функціональний стиль, підстиль.

1. Поняття «національна мова» охоплює загальнонародну мову – як літературну, так і діалекти. Скажімо, сучасна українська літературна мова є вищою формою вияву української національної мови. Нижчими її формами є територіальні та соціальні діалекти.

Літературна мова – це відшліфована мова, яка характеризується наддіалектністю, унормованістю, стандартністю, уніфікованістю, розвиненою системою стилів.

Основна ознака літературної мови – це те, що вона є унормованою формою загальнонаціональної мови. Літературна мова не збігається із жодним діалектом, вона багатша, розвиненіша, досконаліша за будь-який з них.

Кожна літературна мова повинна мати два різновиди – писемний і усний. Крім того, літературна мова повинна мати чітку стилістичну диференціацію, тобто мати розвинену систему стилів.

Функціональний стиль – це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою комунікації, а також обставинами, у яких вона відбувається.

2. У сучасній українській мові традиційно виділяють офіційно-діловий, науковий, конфесійний, публіцистичний, художній і розмовний стилі. Окремі мовознавці, наприклад, Л.І. Мацько, додає до цієї класифікації ще епістолярний стиль.

Офіційно-діловий стиль задовольняє потреби офіційного спілкування в державному, громадському, економічному та політичному житті. Цим стилем пишуться закони, укази, статути, розпорядження, ухвали, протоколи, звіти; ведеться ділове листування.

Для офіційно-ділового стилю характерні такі особливості:

– логічний виклад;

– точність формулювань;

– відсутність двозначності;

– відсутність емоційності;

– мовні засоби великою мірою стандартизовані, широко використовуються усталені штампи;

– широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології;

– слова вживаються в прямому значенні;

– речення переважно прості поширені;

– текст чітко ділиться на частини (параграфи, пункти, підпункти тощо).

Виділяють три підстилі офіційно-ділового стилю: канцелярський, дипломатичний, законодавчий.

Науковий стиль обслуговує сферу науки. Для нього властиві такі особливості:

– мова виключно літературна,

– наявна велика кількість термінів,

– речення переважно складнопідрядні,

– твердження документовані,

– слова використовуються, як правило, у прямому значенні.

Залежно від конкретних завдань у науковому стилі виділяють різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-навчальний, виробничо-технічний.

Конфесійний стиль обслуговує сферу релігійно-церковного життя й використовується в богослужбових книгах, церковних відправах, проповідях, молитвах тощо. Для нього характерна архаїчна лексика піднесеного плану, наявність церковнослов’янізмів, застарілі форми слів, певна побудова речень і словосполучень (наприклад, означення у постпозиції: слово Боже, Сину мій, храм Господній тощо). Мова, як правило, монологічна, сповнена ораторських прийомів.

Вирізняють 5 підстилів конфесійного стилю: власне конфесійний, конфесійно-популярний, конфесійно-навчальний, конфесійно-обрядовий, конфесійно-публіцистичний.

Публіцистичний стиль належить до сфери засобів масової інформації. Мова цього стилю повинна бути ясною, точною, виразною. Водночас вона образна, експресивна, емоційно забарвлена. Виклад, з одного боку, логічний, з іншого – насичений художніми тропами або іншими засобами емоційного впливу на читача або слухача.

Художній стиль використовує все багатство національної мови, у тому числі діалектизми, жаргонізми тощо. Мова переважно образна, насичена художніми тропами, багата на синоніми, антоніми, інші засоби словесного зображення. Важливу роль тут відіграють звукові засоби: алітерації, асонанси, звуконаслідування, ритмомелодика. Однією із суттєвих ознак художнього твору є образ автора, який виявляється як у авторському світобаченні, так і в доборі та організації мовних засобів. Тому художній стиль розпадається на низку індивідуальних, авторських стилів.

Розмовний стиль властивий насамперед усному побутовому мовленню, але його елементи використовуються також у художній літературі та публіцистиці. Як і в кожній мові, розмовний стиль української мови є найдавнішим серед стилів, тому що він започаткувався з виникненням мови і в ньому вона розвивалася на початкових своїх етапах.

Для цього стилю характерна розмаїтість ритміко-мелодійних варіацій, велика кількість експресивних та емоційно-оцінних слів, неповні, а також складні безсполучникові речення. Досить часто використовуються просторічні елементи. Часто діє закон економії сил, як-от: Здрасті! (замість Здрастуйте!) Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто непідготовлене. Його компонентами є позамовні елементи – міміка, жести, конкретна ситуація, наявність чи відсутність адресата мовлення. Синтаксична побудова розмовного мовлення залежить від числа мовців – монолог, діалог, полілог. Але найтиповішою формою є діалогічне мовлення.

Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, неофіційному й офіційному спілкуванні, у навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та інших сферах життя. Широко представлене розмовне мовлення в публіцистиці, художній літературі.

Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво тощо. Основне призначення епістолярного стилю – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи – це писемно оформлені монологи, звернені до певної особи (чи осіб).

Усе листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне). Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі. Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні відносини. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю. Неофіційне (приватне) листування ведеться між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю. Тому не всі стилісти визнають епістолярний стиль, уважаючи його писемним різновидом (підстилем) усно-розмовного.

Побудова епістолярного тексту є реалізацією конструктивно-генеративної стратегії, яка передбачає, що текст має виформуватися відповідно до чітко визначеного комунікативного завдання. Другою особливістю епістолярного тексту є виконання автором кількох ролей: він є діячем, носієм психічного стану, «хронікером» і «тим, хто щось пише».