Тема 12. Забезпечення законності і дисципліни в сфері державного управління

Основні питання:

1. Суть та система способів забезпечення законності і дисципліни в сфері державного управління.

2. Поняття контролю, його зміст та форми здійснення.

3. Державний контроль у сфері виконавчої влади.

4. Зміст та форми громадського контролю.

5. Нагляд та його види.

1. Суть законності полягає в необхідності суворого, точного і неухильного дотримання всіма без винятку суб'єктами права положень Конституції та законів України, а також приписів інших нормативно-правових актів. Стаття 19 Конституції України передбачає необхідність повсюдного і неухильного дотримання всіма суб'єктами права вимог Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів у всіх сферах суспільного життя.

Режим законності органічно поєднаний зі станом державної дисципліни, яка полягає у свідомому, точному і своєчасному виконанні всіма державними органами, їх посадовими особами, іншими юридичними та фізичними особами поставлених перед ними завдань, в обов'язковому дотриманні встановлених у державі правил і порядків, в організованості, узгодженості та чіткому виконанні трудових (службових) обов'язків у загальному масштабі.

Основні засади законності становлять:

- верховенство закону відносно системи інших нормативних актів;

- єдність законності (єдине трактування та застосування законів);

- реальний характер законності;

- незаперечність закону у соціальній практиці;

- пріоритетність законодавчого регулювання прав і свобод людини;

- невідворотність відповідальності за порушення законності;

- недопустимість протиставлення законності і доцільності (остання можлива лише в межах законності);

- об'єктивний взаємозв'язок законності і культурності, законності і справедливості.

Способами забезпечення законності і дисципліни у сфері виконавчої влади насамперед є різноманітні організаційно-правові засоби, спрямовані на створення у цій сфері режиму точного і неухильного дотримання вимог законів та інших правових актів всіма учасниками управлінських відносин.

Передусім це різні види контролю і нагляду у сфері державного управління, можливість оскарження незаконних дій, а також застосування у передбачених законом випадках заходів державного примусу.

Забезпечення законності і дисципліни у цій сфері досягається, зокрема, шляхом:

- запобігання порушень законів та припинення таких порушень;

- покарання винних у вчиненні правопорушень;

- відновлення порушених прав;

- виявлення причин та умов, що породжують протиправні дії та прий­няття заходів щодо їх усунення;

- створення атмосфери нетерпимості до порушень законів, налагодження належної виховної роботи тощо.

Забезпечення законності і дисципліни у сфері виконавчої влади в цілому носить державно-правовий характер.

2. Як спосіб забезпечення законності контроль становить собою діяльність, пов'язану з:

- перевіркою фактичного стану речей на підконтрольних об'єктах;

- виявленням порушень, зловживань, зволікань та інших недоліків у ро­боті, а також причин і умов, що їх породжують;

- прийняттям заходів щодо усунення виявлених порушень і причин, що їх викликають, та щодо запобігання порушенням закону;

- відновленням порушеного стану;

- покаранням осіб, винних у вчиненні порушень. Важливими формами та засобами реалізації контролю є відповідна система спостереження та періодичні або разові перевірки виконання певного виду управлінської діяльності або окремих заходів, доручень, актів тощо.

Отже, контроль являє собою систему спостереження та перевірки процесу функціонування підконтрольного об'єкта з метою оцінки відповідності фактичного стану справ законодавчим приписам та іншим вимогам, виявлення та усунення можливих порушень або інших відхилень від заданих параметрів.

Суть контролю в сфері державного управління полягає в тому, що уповноважені на те органи державної влади, місцевого самоврядування та громадські організації, використовуючи різні організаційно-правові способи та засоби, виясняють, чи не допущено в діяльності підконтрольних об'єктів (насамперед органів виконавчої влади та їх посадових осіб) будь-яких порушень законності і дисципліни, та приймають заходи щодо їх своєчасного усунення, відновлення порушеного стану та покарання порушників.

Існують різні види та форми контролю. Залежно від соціально-правової природи та правового статусу суб'єктів, що здійснюють контроль, обсягу та характеру їх повноважень розрізняють, зокрема, такі його види: державний контроль, громадський контроль, контроль з боку засобів масової інформації, з боку органів місцевого самоврядування та ін., які в свою чергу поділяються на окремі підвиди.

3. Державний контроль носить державно-владний характер, здійснюється від імені держави різними державними органами в межах їх компетенції. У разі необхідності його дієвість і результативність забезпечується застосуванням заходів державного примусу.

Систему державного контролю залежно від суб'єктів, що його здійснюють, становлять:

- парламентський контроль (контроль з боку Верховної Ради України);

- президентський контроль (контроль з боку Президента України);

- урядовий контроль (контроль з боку Кабінету Міністрів України);

- відомчий контроль (контроль певного відомства в межах власної відомчої системи);

- надвідомчий (міжвідомчий, функціональний) контроль (спеціа­лі­зований контроль з боку певних відомств щодо окремих функцій управлінської діяльності інших відомств);

- місцевий контроль (контроль з боку місцевих органів влади);

- судовий контроль (контроль з боку органів судової влади).

Торкнемося характеристики окремих із них.

Парламентський контроль здійснюється Верховною Радою України відповідно до Конституції України та окремих законів. Це одна з вищих форм державного контролю у сфері виконавчої влади.

До основних форм парламентського контролю в сфері державного управління, більшість з яких визначена статтею 85 Конституції України, можна, зокрема, віднести:

- затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного та соціально-культурного розвитку країни;

- затвердження Державного бюджету України та контроль за його виконанням;

- надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

- участь у формуванні коаліційного уряду;

- розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності уряду;

- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до діючої Конституції;

- розгляд питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняття резолюції про недовіру уряду;

- затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іншим державам та одержання позик та інвестицій від іноземних держав, а також здійснення контролю за їх використанням;

- призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення чи на звільнення з посад керівників окремих ЦОВВ у випадках, передбачених Конституцією України, зокрема голів Національного банку, Антимонопольного комітету, Фонду держмайна, Держкомітету телебачення і радіомовлення та ін.;

- контрольна діяльність окремих комітетів Верховної Ради, насамперед комітету з питань законності і правопорядку;

- контрольна діяльність у фінансово-економічній сфер Рахункової Палати Верховної Ради України;

- право депутатського запиту та ін.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада у межах своїх повноважень для перевірки і подальшої оцінки окремих питань може створювати тимчасові спеціальні комісії, а також тимчасові слідчі комісії — для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, у т.ч. у сфері діяльності органів виконавчої влади.

Згідно зі ст. 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини, діяльність якого регламентується Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 р.

Президентський контроль є також однією з вищих форм державного контролю в сфері державного управління.

Президент України як глава держави, гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина функціонально найближче стоїть до виконавчої гілки державної влади, несе відповідальність за реальні результати діяльності уряду та інших органів виконавчої влади. Він має широкі владні повноваження у сфері цієї влади, у т.ч. наділений законодавством значними повноваженнями щодо здійснення контролю у цій сфері. Такі повноваження найбільш виразно проявляються у формуванні ним центральних органів виконавчої влади та у здійсненні кадрової політики в сфері цієї влади.

Зокрема, відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; бере активну участь у формуванні уряду країни, призначенні керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження на цих посадах; утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; скасовує в разі потреби акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АР Крим; на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території держави, здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією, у т.ч. контролюючого характеру.

Президент України очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони країни. Він здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави.

Президент України може безпосередньо впливати на хід прийняття урядом рішень з важливих питань соціально-економічного розвитку країни, а також контролювати стан виконання органами виконавчої влади законодавчих приписів, президентських указів, розпоряджень і доручень та відповідних програм і рішень уряду.

Реалізуючи вищевказані повноваження, Президент України здійснює контроль у сфері виконавчої влади як безпосередньо, так і в опосередкованій формі через різні допоміжні структури. Насамперед це діяльність Адміністрації Президента України, в складі якої діє Головне контрольне управління, Управління з питань звернень громадян та ін. Під час здійснення перевірок виконання органами виконавчої влади та їх посадовими особами указів, розпоряджень та доручень Президента України таке управління має право вимагати від підконтрольних органів та їх посадових осіб необхідну інформацію, документи, пояснення тощо. На основі результатів перевірок контрольна служба Президента України направляє розпорядження про усунення виявлених порушень та інших недоліків, які підлягають невідкладному розглядові і вимагають прийняття відповідних заходів.

Отже, Президент України як глава держави наділений значними контрольно-владними повноваженнями у сфері виконавчої влади, які він систематично реалізує як безпосередньо, так і через створювані ним допоміжні органи. (Див.: Положення про порядок організації та здійснення контролю за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України, затв. Указом Президента України від 19 лютого 2002р.).

Контроль з боку органів виконавчої влади включає в себе урядовий контроль, контроль з боку центральних органів виконавчої влади (здебільшого відомчий та надвідомчий), а також контроль з боку місцевих органів виконавчої влади.

Урядовий контроль здійснюється Кабінетом Міністрів України в особі Прем'єр-міністра України, його віце-прем'єр-міністрів, відповідних структурних підрозділів урядового апарату та спеціальних підпорядкованих йому органів.

Зміст даного контролю зумовлюється конституційним визначенням Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади в державі, діяльність якого безпосередньо спрямована на організацію і практичну реалізацію на основі чинного законодавства завдань і функцій виконавчої влади в усіх сферах державного будівництва і який несе безпосередню відповідальність за фактичний стан функціонування всієї вертикалі виконавчої влади. У зв'язку з цим Конституцією та чинним законодавством України уряд наділений значними контрольно-владними повноваженнями щодо діяльності підпорядкованих йому органів виконавчої влади. В межах своїх повноважень він може змінити або скасувати будь-яке незаконне рішення чи інший акт суб'єктів виконавчої влади в самих різних галузях і сферах суспільного життя.

Систематичний контроль за виконанням вимог Конституції та чинного законодавства України, актів Президента України та інших правових нормативів у сфері державного управління є однією з найважливіших урядових функцій. Уряд як головний суб'єкт виконавчої влади законодавчо покликаний здійснювати різноманітні організаційно-правові заходи щодо забезпечення законності і дисципліни в сфері функціонування виконавчої влади всіма суб'єктами цієї влади; в межах визначеної компетенції всіляко домагатись належної реалізації вироблених ним і схвалених Президентом та Верховною Радою України програм економічного, соціально-культурного та інших напрямів суспільного розвитку в процесі безпосереднього і повсякденного державного будівництва.

Очолюючи вертикаль виконавчої влади, уряд здійснює свої владні повноваження як безпосередньо, так і через систему центральних і місцевих органів цієї влади, спрямовуючи, координуючи та контролюючи їх діяльність, використовуючи при цьому самі різноманітні форми і методи.

Найпоширенішими правовими формами реалізації контрольно-владних повноважень Кабінету Міністрів України є його відповідні постанови та розпорядження, обов'язкові для виконання на всій території країни.

Контроль з боку центральних органів виконавчої влади носить характер як відомчого (галузевого), так і надвідомчого (функціонального).

Відомчий контроль здійснюється здебільшого галузевими органами виконавчої влади щодо підвідомчих їм територіальних підрозділів. Тому його називають ще галузевим. Він здійснюється в межах певної галузевої системи, в нутрі того чи іншого відомства, відносно вертикалі організаційно співпідпорядкованих виконавчих структур конкретної управлінської галузі. Ось чому його нерідко називають ще і внутрівідомчим.

Відомчий (галузевий) контроль проводиться органами виконавчої влади відносно організаційно підпорядкованих їм структурних підрозділів в системі однієї галузі (відомства) і торкається всіх сторін управлінської діяльності підконтрольних об'єктів. Для здійснення відомчих контрольних функцій у міністерствах та інших відомствах, їх структурних підрозділах, як правило, утворюються спеціальні інспекції (контрольно-інспекторські відділи, групи тощо). Відомчі контрольні повноваження органів виконавчої влади визначаються окремими законами, постановами уряду, положеннями про ці органи та їх стриктурні підрозділи, відомчими інструкціями тощо.

Надвідомчий контроль здійснюється здебільшого державними комітетами, функціональними міністерствами та спеціальними відомствами, тобто органами функціональної (міжвідомчої) компетенції-щодо організаційно не підпорядкованих їм об'єктів. Тому цей контроль називають ще функціональним (міжвідомчим). За своїм змістом він торкається контролювання окремих функцій, певних сторін управлінської діяльності підконтрольних об'єктів контролюючи їх діяльність, використовуючи при цьому самі різноманітні форми і методи. (Див., наприклад. Положення про відомчий контроль в системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ та організацій, віднесених до сфери їх управління, - затверджене постановою КМУ від 10.07. 1998р.)

Найпоширенішими правовими формами реалізації контрольно-владних повноважень Кабінету Міністрів України є його відповідні постанови та розпорядження, обов'язкові для виконання на всій території країни.

Контроль з боку центральних органів виконавчої влади носить характер як відомчого (галузевого), так і надвідомчого (функціонального).

Відомчий контроль здійснюється здебільшого галузевими органами виконавчої влади щодо підвідомчих їм територіальних підрозділів. Тому його називають ще галузевим. Він здійснюється в межах певної галузевої системи, в нутрі того чи іншого відомства, відносно вертикалі організаційно співпідпорядкованих виконавчих структур конкретної управлінської галузі. Ось чому його нерідко називають ще і внутрівідомчим.

Відомчий (галузевий) контроль проводиться органами виконавчої влади відносно організаційно підпорядкованих їм структурних підрозділів в системі однієї галузі (відомства) і торкається всіх сторін управлінської діяльності підконтрольних об'єктів. Для здійснення відомчих контрольних функцій у міністерствах та інших відомствах, їх структурних підрозділах, як правило, утворюються спеціальні інспекції (контрольно-інспекторські відділи, групи тощо). Відомчі контрольні повноваження органів виконавчої влади визначаються окремими законами, постановами уряду, положеннями про ці органи та їх структурні підрозділи, відомчими інструкціями тощо.

Надвідомчий контроль здійснюється здебільшого державними комітетами, функціональними міністерствами та спеціальними відомствами, тобто органами функціональної (міжвідомчої) компетенції – щодо організаційно не підпорядкованих їм об'єктів. Тому цей контроль називають ще функціональним (міжвідомчим). За своїм змістом він торкається контролювання окремих функцій певних сторін управлінської діяльності підконтрольних об'єктів (наприклад, фінансової сторони діяльності того чи іншого органу). Певні галузеві міністерства крім внутрівідомчого контролю наділені контрольними повноваженнями надвідомчого характеру щодо окремих управлінських питань з урахуванням особливостей їх галузі, специфіки їх управлінських завдань і функцій. (Див., наприклад. Положення про відомчий контроль в системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, Установ та організацій, віднесеній до сфери їх управління, - затв. постановою КМУ від 10. 07. І998 р.)

Так, у структурі окремих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади функціонують спеціальні державні інспекції (служби, нагляди, управління), одним із основних завдань яких є здійснення контрольно-наглядових повноважень міжвідомчого характеру з окремих питань управлінської діяльності підконтрольних об'єктів незалежно від їх відомчої підлеглості. Це, наприклад, Державна автомобільна інспекція, Державна пожежна служба, Державна санітарно-епідеміологічна служба, Державна ветеринарна інспекція, Державна екологічна інспекція та ін.

Контроль місцевих державних адміністрацій в цілому є різновидом загального управлінського контролю у сфері виконавчої влади в межах певних адміністративно-територіальних одиниць. Він відображає елементи галузевого та функціонального видів контролю.

Відповідно до Закону України “Про місцеві державні адміністрації” серед основних завдань таких адміністрацій є забезпечення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян, охорони їх законних інтересів. Стаття 25 згаданого закону закріплює широкі повноваження місцевих держадміністрацій в галузі забезпечення законності. Для реалізації цих повноважень місцеві держадміністрації мають право здійснювати перевірку стану дотримання чинного законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності: одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій; давати їх керівникам та громадянам обов'язкові для виконання розпорядження з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність та здійснювати інші функції і повноваження контролюючою характеру.

Судовий контроль є також одним із важливих видів державного контролю, служить надійною гарантією правової охорони та захисту прав і свобод громадян, а також законних інтересів інших учасників управлінських стосунків.

Суб'єктами судового контролю відповідно до Конституції та закону “Про судоустрій України” від 4 липня 2002 р. є Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, які реалізують свої повноваження у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Контрольні повноваження Конституційного Суду у сфері виконавчої влади та порядок їх здійснення визначаються Конституцією України та законом “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р.

Судовий контроль з боку судів загальної юрисдикції по своїй суті полягає в правовій оцінці судом під час судового розгляду окремих кримінальних, цивільних, господарських, сімейних, адміністративних та інших справ правомірності тих чи інших дій або актів органів виконавчої влади та їх посадових осіб; у виявленні можливих порушень законності; відновленні порушених прав: у встановленні причин і умов, що спричиняють до порушень законності; у вимозі вжиття заходів щодо їх усунення та покарання винних у цьому осіб.

Крім того, суди також розглядають скарги фізичних і юридичних осіб на постанови органів виконавчої влади та їх посадових осіб про накладення адміністративних стягнень або застосування фінансових санкцій.

Формами реагування суду щодо виявлених порушень законності в таких випадках можуть служити: відміна незаконного акту, рішення чи постанови; окрема ухвала; подання; вирішення питання про відповідальність винних осіб.

В умовах ринкових відносин досить важливу роль у зміцненні законності у сфері господарської та підприємницької діяльності відіграє діяльність господарських судів.

Хоч судовий контроль в цілому є непрямим, не носить систематичного характеру, проте є дієвим способом забезпечення законності і дисципліни у сфері державного управління.

Контроль з боку органів місцевого самоврядування здійснюється системою цих органів в особі сільських, селищних, міських, районних у містах (уразі їх створення) рад, їх виконавчих органів, а також районних та обласних рад відповідно до Конституції України та закону “Про місцеве самоврядування в Україні”. Згадані органи в межах відповідних територій наділені певними контрольними повноваженнями, які можуть бути як власними (самоврядними), так і делегованими їм органами виконавчої влади.

Свої контрольні повноваження органи місцевого самоврядування здійснюють у різних формах, зокрема, шляхом: затвердження програм економічного та соціально-культурного розвитку відповідних територій, окремих цільових програм та заслуховування звітів про їх виконання; безпосередньої перевірки тих чи інших питань; прийняття відповідних рішень; надання згоди з тих чи інших питань в межах визначеної компетенції; розгляду запитів депутатів та прийняття рішень по них; проведення громадських слухань; розгляд та вирішення окремих звернень фізичних та юридичних осіб та ін. З числа депутатів відповідної ради можуть обиратися тимчасові контрольні комісії для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань.

4. Важливу роль у зміцненні законності і дисципліни у сфері державного управління відіграє громадський контроль.

Форми прояву громадського контролю можуть бути самі різні. Такий контроль проявляється, зокрема: - в окремих формах діяльності політичних партій та інших громадських організацій; - через функції професійних спілок, трудових колективів, загальних зборів громадян; - через діяльність органів місцевого самоврядування; - шляхом безпосереднього (індивідуального чи колективного) звернення громадян до компетентних органів влади тощо.

Варто підкреслити, що громадський контроль не носить, як правило, юридично владного, державно-вольового характеру і спрямований здебільшого на попередження різних порушень законності в управлінській сфері.

Важливою формою громадського контролю і водночас самостійним способом забезпечення законності в сфері виконавчої влади є окремі звернення громадян, що стосуються оскарження різних неправомірних (з точки зору окремих осіб) рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування, а також можливих порушень законності щодо належного забезпечення особистих прав та законних інтересів громадян у цій сфері.

Як на окремий специфічний спосіб забезпечення законності і дисципліни в сфері виконавчої влади сьогодні можна вказати на контроль з боку засобів масової інформації (ЗМІ), який інтегрує в собі елементи як громадського, так і державного контролю (залежно від форм власності ЗМІ). Контроль з боку ЗМІ носить опосередкований характер. Він проявляється насамперед у формі певної інформації та формуванні відповідної громадської думки шляхом висвітлення у різних засобах масової інформації тих чи інших негативних явищ, неправомірних дій органів державної влади та їх посадових осіб, зловживань з боку окремих службовців тощо .

5. Нагляд як спосіб забезпечення законності і дисципліни в сфері державного управління включає насамперед два свої різновиди – адміністративний та прокурорський.

Адміністративний нагляд як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні – це особливий вид управлінської діяльності спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади (їх посадових осіб), який полягає в систематичному і безпосередньому спостереженні за належним дотриманням непідпорядкованими їм державними органами, підприємствами, організаціями та установами, їх посадовими особами, а також: громадянами загальнообов'язкових норм, спеціальних правил, вимог та стандартів у сфері державного управління.

Систему суб'єктів адміністративного нагляду утворюють в основному три групи органів, зокрема: спеціальні державні інспекції (наприклад, ДАІ); спеціалізовані відомства (наприклад, Держкомітет по нагляду за охороною праці); міліція. Повноваження щодо здійснення адміністративного нагляду даними органами визначені окремими законами та спеціальними положеннями про ці органи.

Адміністративний нагляд носить надвідомчий характер.

Адміністративний нагляд міліції – це різновид її управлінської діяльності, пов'язаний із систематичним і безпосереднім наглядом за точним і неухильним дотриманням різними учасниками управлінських стосунків, у т.ч. органами, посадовими особами та громадянами, загальнообов'язкових норм, спеціальних правил та вимог, що стосуються забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, з метою недопущення та припинення порушень таких правил, а також покарання правопорушників.

Залежно від мети та змісту нагляду, а також об'єкту спостереження адміністративний нагляд міліції поділяють на загальний та індивідуальний (спеціальний).

Загальний нагляд міліції передбачає систематичне спостереження за належним дотриманням різними суб'єктами права загальнообов'язкових правил та спеціальних вимог, що стосуються сфери громадського порядку та громадської безпеки.

Спеціальний адміністративний нагляд міліції – це система тимчасових примусово-профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюється органами внутрішніх справ. Мета, порядок встановлення та регулювання індивідуального адміністративного нагляду, а також категорія осіб, за якими він встановлюється, визначається у законі “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 р.

Індивідуальний адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років. Щодо осіб, взятих під адміністративний нагляд, відповідно до закону встановлюється ряд обмежень, зокрема, необхідність реєстрації в органах внутрішніх справ, з'явлення на виклик в міліцію, повідомлення про зміну місця роботи чи проживання, взяття дозволу в разі від'їзду в інший район та реєстрації там у місцевому органі внутрішніх справ, заборона перебування у визначених місцях та ін.

Уповноважені на те працівники міліції зобов'язані систематично контролювати поведінку осіб, взятих під адміністративний нагляд, запобігати злочинам та порушенням з їх боку громадського порядку та прав громадян, припиняти такі порушення та приймати заходи щодо притягнення винних до відповідальності. За порушення правил адміністративного нагляду передбачена адміністративна відповідальність заст.187 КУпАП України.

Прокурорський нагляд є самостійною формою державної діяльності і одночасно по своєму змісту та призначенню – одним із різновидів державного нагляду, важливим засобом забезпечення законності в сфері державного управління.

Виходячи із завдань і функцій прокуратури, серед різновидів прокурорського нагляду сьогодні виділяють загальний нагляд, який полягає в нагляді органів прокуратури за належним виконанням діючих законів органами державної влади (крім законодавчої), державними і недержавними підприємствами, організаціями та установами, громадськими формуваннями, їх посадовими особами, а також громадянами. Цей нагляд здебільшого зводиться до діяльності посадових осіб прокуратури щодо виявлення та припинення порушень закону, усунення умов та причин, які їх викликають, вжиття заходів відносно покарання винних та відновлення порушеного стану.

Реалізуючи названі функції, органи прокуратури наділені значними владними повноваженнями.

Формами правового реагування прокурора на виявлені порушення законності є: - принесення протесту, - внесення подання, - дача припису. - винесення постанови про порушення справи про кримінальне, дисциплінарне чи адміністративне переслідування винних осіб.

Протест містить в собі вимогу прокурора про скасування незаконного юридичного акту чи приведення його у відповідність із законом, а також припинення незаконних дій керівників, інших посадових осіб та відновлення порушеного права. Протест обов'язковий для розгляду і реагування протягом десяти днів з дня його надходження. Протест зупиняє дію опротестованого акта.

Подання прокурора містить вимоги щодо усунення виявлених порушень закону в окремих юридичних актах чи діях піднаглядових органів або їх посадових осіб, а також про усунення причин і умов, що сприяють таким порушенням, та про притягнення до відповідальності винних осіб. Про наслідки реагування на подання та вжиті відповідно до нього заходи щодо усунення порушень закону не пізніш як у місячний термін повідомляється прокуророві.

Припис прокурора про усунення порушень закону виноситься в письмовій формі органу чи посадовій особі, що допустили порушення, або вищестоящому органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокуророві.

Постанова прокурора про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення, а також про порушення кримінальної справи виноситься у разі порушення закону посадовою особою або громадянином залежно від характеру правопорушення.

Предметом особливої уваги органів прокуратури є сьогодні нагляд за належним дотриманням органами виконавчої влади, їх посадовими особами законних прав, свобод та інтересів громадян, розгляд і перевірка їх заяв, скарг та інших звернень про порушення законності, роз'яснення потерпілим порядку захисту та відновлення їх порушених прав.