4. Тлумачення норм права.

Норма права — це загальнообов'язкове формально вираже­не правило поведінки, встановлене суспільством чи державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладання на них юридичних обо­в'язків.

1.За функціональною спрямованістю норми права ділять­ся на:

— регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права та обов'язки суб'єктів;

— правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відпо­відальності за порушення прав та обов'язків, які встановлені регулятивними нормами.

2.За предметом правового регулювання (за галузями права) —на норми конституційного, адміністративного, цивільного та інших га­лузей права. У свою чергу, галузеві норми права діляться на дві групи: матеріальні, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів, та процесуальні, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав та обов'язків, встановлених матері­альними нормами права.

3.За функціональним призначенням норми права поділяються на відправні та норми—правила поведінки.

3.1.Відправні норми, в свою чергу, діляться на:

— норми—начала, які закріплюють основні положення, на яких базується державний та суспільний устрій;

— норми—принципи, які закріплюють вихідні, основні принципи права;

— установчі норми, які містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання;

— норми—дефініцЇЇ, що містять повні чи неповні визначення пев­них правових категорій та понять.

3.2.Норми—правила поведінки безпосередньо регулюють пове­дінку людей та суспільні відносини і діляться на такі групи:

З точки зору правових приписів:

— зобов'язуючі, що закріпляють обов'язки суб'єктів;

— забороняючі, що містять заборону на здійснення тих чи інших Дій;

— уповноважуючі, що наділяють суб'єктів певними правами.

За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів:

— імперативні (категоричні), що однозначно закріплюють пе­релік прав і обов'язків і не допускають жодних відхилень;

— диспозитивні, що встановлюють права і обов'язки, але за по­годженням суб'єктів ці права і обов'язки можуть доповнюва­тися;

— рекомендаційні, що встановлюють бажану, але не обов'язкову поведінку.

Існують й інші способи класифікації норм права.

Структура правової норми — це її внутрішня будова, яка вклю­чає взаємозв'язані елементи і яка обумовлена тими суспільними відносинами, які регулює дана норма.

Основними елементами правової норми є:

— гіпотеза;

— диспозиція;

— санкція.

Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, за наявності яких реалі­зується дана норма права, а також на коло осіб, до яких ця норма права звернена.

Диспозиція містить права і обов'язки учасників правовідносин, тобто саме правило поведінки.

Санкція вказує на наслідки, як правило несприятливі, які наста­ють внаслідок порушення диспозиції.

5.Систематизація законодавства.

Законодавство — це система всіх чинних нормативно—правових актів даної держави. Іноді термін «законодавство» вживають у вужчо­му розумінні — лише як систему законів.

Законодавство і право співвідносяться як зміст і форма, тобто за­конодавство є основною формою вираження права.

Розрізняють вертикальну та горизонтальну структуру законодав­ства.

Горизонтальна структура законодавства передбачає його поділ на галузі.

Галузі законодавства — це великі об'єднання нормативно—пра­вових актів, які характеризуються єдністю змісту та форми.

Вертикальна структура законодавства визначає юридичну си­лу нормативно—правових актів і пов'язується з місцем конкретного суб'єкта правотворчості у системі правотворчих органів у цілому.

Нормативно—правові акти потребують постійного впорядкування, яке здійснюється у процесі систематизації.

Систематизація нормативно—правових актів — це впорядку­вання і вдосконалення нормативно—правових актів, зведення їх у внут—рішньонесуперечливу систему.

Розрізняють два основні види систематизації:

— кодифікацію;

— інкорпорацію.

Кодифікація — це спосіб систематизації, в процесі якого здійс­нюється якісна переробка змісту нормативно—правових актів і резуль­татом є прийняття нового акта як правила кодексу.

Інкорпорація — це об'єднання нормативно—правових актів у збірни­ки за хронологічним, тематичним, алфавітним чи іншим принципом без втручання у їх зміст.

У деяких правових системах застосовується такий вид системати­зації, як консолідація.

Консолідація — це видання з кількох нормативно—правових актів нового об'єднаного (консолідованого) акта.