3. Основи господарського процесуального права.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суди, що уповноважені розглядати спори є місцеві господарські суди – господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Подаючи претензії і позови, підприємства мають на меті, використовуючи правові засоби, забезпечити захист своїх прав і законних інтересів. Подання претензії — це досудове повідомлення відповідачеві про порушення ним законних інтересів і прав контрагента. Визнання й задоволення претензійних вимог є добровільним урегулюванням спору.     Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає, що до пред’явлення позову, який випливає з відносин між організаціями, обов’язковим є пред’явлення претензії. Тобто спір може бути переданий до господарського суду лише після того, як контрагенту була пред’явлена претензія, яку він відхилив або не дав на неї відповіді в термін, передбачений діючим законодавством.    Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України, та коли для деяких конкретних видів господарських відносин встановлено чинним, наприклад транспортним, законодавством України інший порядок досудового врегулювання, то застосовується цей спеціальний порядок.    Але, не зважаючи на те, що порядок досудового врегулювання спору встановлено нормами Господарського процесуального кодексу, подання претензії — це досудовий добровільний порядок врегулювання спору, і він не є стадією господарського процесу.

Вимоги щодо досудового врегулювання спору не носять абсолютного характеру. Відповідно до ст. 5 ГПК сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, по спорах, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

 Вимоги щодо досудового врегулювання спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також спори про звернення стягнення на заставлене майно. Справи порушуються господарським судом незалежно від ужиття заходів досудового врегулювання за позовною заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює строку звернення з претензією до порушника майнових прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів, але претензія повинна бути пред’явлена в межах позовної давності з урахуванням часу, наданого законом на розгляд претензії і надання відповіді на неї. Строки подання претензії в певних галузях (транспортних, зв’язку та ін.) мають свої, встановлені відповідним законодавством, строки.

Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії, а про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі. Кодекс не містить офіційного визначення учасників судового процесу, до яких належать, як правило, особи, які беруть участь у справі. Проте, можливо всих учасників умовно розподілити на такі групи:

1) особи, які беруть участь у справі (активні учасники), тобто особи, за ініціативи яких виникає, розвивається та припиняється процес (сторони, треті особи, прокурор тощо).

Суддя (судді) господарського суду не належить до учасників судового процесу, що викликає певні зауваження, адже суддя бере участь у справі. Слід зазначити, що це питання є одним з дискусійних у вітчизняній юридичній науці, про що свідчить наявність різних поглядів з цього приводу: а) деякі автори відносять суддів до складу учасників судового процесу, вважаючи їх головними учасниками, оскільки саме вони здійснюють судочинство, виносять рішення чи ухвали; б) інші не відносять суддів (суд) до учасників судового процесу. Відповідно до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18 вересня 1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" до складу учасників судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у справі у випадках, передбачених ГПК України, зокрема судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

2) особи, які сприяють здійсненню правосуддя у господарських справах (пасивні учасники), тобто особи, від яких не залежить виникнення та припинення процесу (експерти, аудитори, перекладачі тощо).

Слід зазначити, що заслуговує на увагу також висловлена в літературі точка зору щодо поділу учасників судового процесу на три групи: 1) судові органи та їх посадові особи (особи, які здійснюють правосуддя); 2) особи, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, прокурор, органи державного управління, державні підприємства, організації, їх об'єднання, інші організації); 3) особи, які сприяють здійсненню правосуддя (посадові особи та інші працівники підприємств і організацій, державних та інших органів, експерти, перекладачі тощо). Проте у законі чіткого розмежування з цього приводу немає.

Згідно з господарсько-процесуальним законодавством сторони мають сплачувати судові витрати у зв’язку з розглядом справи.

Судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з ГПК, судові витрати — це витрати, які несуть сторони та/або інші учасники процесу у зв'язку з розглядом справи. Таким чином держава певною мірою компенсує витрати на утримання судової системи і забезпечення здійснення функцій правосуддя. З іншого боку, судові витрати виконують також превентивну та штрафну функції, адже за загальним правилом компенсація таких витрат здійснюється за рахунок сторони, дії або бездіяльність якої викликали потребу у судовому захисті прав та інтересів, а тому є одним із негативних наслідків для правопорушника. Крім того, покладання на винну особу обов'язку відшкодування судових витрат, які можуть мати досить великий розмір, слід розглядати як запобігання правопорушенням. Водночас це є способом запобігти необгрунтованим позовам.

Державне мито — це грошовий збір, що справляється при зверненні у судові органи України, за вчинення ними окремих дій та видачу документів. Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Порядок, розміри, способи сплати державного мита регулюються декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15.

Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені ГПК. Під строком у праві визнають певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК України). Процесуальний строк — це певний період у часі, протягом якого господарський суд, сторони та інші учасники процесу повинні вчинити певні процесуальні дії. Розрізняються два види строків: строки, встановлені законодавством (цим Кодексом), та строки, встановлені господарським судом. Господарсько-процесуальним Кодексом встановлені такі процесуальні строки: строки порушення провадження у справі (ст. 64); вирішення спору (ст. 69); строк розгляду зауважень на протокол судового засідання (ст. 81-1); розсилання рішень та ухвал (ст. 87); строк на апеляційне (ст. 93) та касаційне (ст. 110) оскарження; перегляд рішень за нововиявленими обставинами (ст. 113); строки для пред'явлення наказу до виконання (ст. 118) тощо. Якщо процесуальні строки не встановлено законом, вони визначаються господарським судом (наприклад ст. 77). Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Діяльність господарського суду по розгляду і вирішенню спорів про право здійснюється у встановленій законом процесуальній формі, яка забезпечує заінтересованим у результаті спору сторонам певні правові гарантії правильності вирішення спору, рівності процесуальних прав і процесуальних обов’язків сторін, зобов’язує господарський суд розглядати й вирішувати спори у суворій відповідності з нормами господарського процесуального права на підставі правильного застосування норм матеріального права, встановлювати суттєві для справи обставини і виносити законні та обґрунтовані судові рішення. Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченого господарським процесуальним законодавством.  

Позов — це вимога позивача до відповідача про захист свого права або законного інтересу, яка подана через господарський суд. Позов є процесуальним засобом захисту інтересів позивача, яким спір передається на розгляд господарського суду. Господарське процесуальне законодавство закріплює право кожної заінтересованої особи звернутися в господарський суд з вимогою про захист свого порушеного або оспорюваного права й законного інтересу.

Подання позову відбувається шляхом подання позовної заяви у письмовій формі в господарський суд (ст. 54 ГПК). У позовній заяві заінтересована особа (передбачуваний носій спірного права) викладає свої вимоги другій особі (передбачуваному порушнику права позивача) як відповідачу. Правова природа позову як процесуального захисту якраз і полягає в тому, щоб господарський суд прийняв позовну заяву у визначеному процесуальному порядку, перевірив законність і обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до другої, які стають сторонами процесу і між якими іде спір про права.

Предметом позову слід вважати конкретну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі.

 Підставу позову становлять фактична й правова підстави.    Фактична підстава позову — це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад. Ці юридичні факти, фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підстава позову — це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача. Господарський суд приймає позовну заяву тільки за наявності зазначених умов, які в теорії набули назву передумов права на подання позову. Стаття 62 ГПК містить перелік підстав (умов), за наявності яких настає відмова в прийнятті позовної заяви:  спір має бути підвідомчим господарському суду, відсутність рішення зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав господарського суду або іншого органу, який вирішує спори в межах своєї компетенції або справі у провадженні цих органів з такого спору, тобто по тотожному позову, наявність статусу юридичної особи або статусу громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності як у позивача, так і відповідача.

Вирішення господарських спорів — це самостійна стадія господарського процесу, основним завданням якої є розгляд спору по суті. Вирішення господарських спорів відбувається в засіданні господарського суду, де суд досліджує докази та встановлює фактичні обставини, на підставі яких виносить законне та обґрунтоване рішення. Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі спори, підвідомчі господарським судам.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

• спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

• спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

• інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав.

У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

Судове засідання є процесуальною формою розгляду справи. Обсяг і межі розгляду господарських справ судами України встановлені на основі нормативного визначення принципів диспозитивності та змагальності.

У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол. Протокол веде секретар судового засідання. При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

• визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

• виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

• зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

• стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф,

• стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

• відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.

Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи.

Повне рішення повинно бути складено у строк не більше п'яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

На втілення концепції ст. 125 Конституції, згідно з приписами якої в Україні діють місцеві та апеляційні суди, з 10 липня 2001 р. в системі господарських судів України з'явилися апеляційні суди. Крім того, Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» розділ XII Арбітражного процесуального кодексу України був викладений у новій редакції та інститут перевірки рішень, ухвал, постанов в порядку нагляду був замінений новим інститутом вітчизняного судочинства - інститутом апеляційного оскарження.

Відповідно до ст. 92 ГПК перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду. Отже, у цій нормі законодавець визначив територіальну підсудність апеляційних господарських судів. Території знаходження відповідного місцевого господарського суду визначено Указом Президента України від 11 липня 2001 р. № 5 11/2001 «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» з наступними змінами та доповненнями.

Апеляційне провадження як стадія господарського процесу становить сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції, порушується лише за апеляційною скаргою (апеляційним поданням) осіб, які брали участь у розгляді справи у суді першої інстанції, спрямована на повторний розгляд і вирішення справи по суті з метою перевірки правильності встановлення фактичних обставин справи, законності і обґрунтованості судових актів суду першої інстанції, які не набрали чинності, в межах доводів апеляційної скарги.

Отже, апеляційне оскарження і перевірка судових актів суду першої інстанції забезпечують їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів, що є основним завданням апеляційного провадження.

Між тим мета апеляційного провадження полягає не тільки у перевірці законності й обґрунтованості рішень суду першої інстанції, що не вступили в законну силу, а й у повторному розгляді справи по суті. Необхідно зазначити, що оскарженню в апеляційній інстанції підлягають не тільки рішення, які не набрали законної сили, а й ухвали місцевого господарського суду передбачені в ГПК та Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Отже, сторони за допомогою апеляційного суду намагаються вирішити конфлікт інтересів, при цьому кожна зі сторін в апеляційній інстанції не тільки доводить законність або незаконність прийнятого судового акта, а й намагається довести законність саме її позиції в конфлікті.

Право звернення з апеляційною скаргою на судові акти мають сторони у справі та інші учасники судового процесу. Право апеляційного оскарження судових актів є правом на порушення провадження апеляційним господарським судом для перевірки законності та обґрунтованості рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Під учасниками процесу відповідно до ст. 18 Кодексу слід розуміти осіб, які заінтересовані у результатах справи (сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК). Підстави для вступу таких осіб у справу можуть бути різними, вони різняться за ступенем участі осіб у вирішенні завдань судочинства, значущістю їх діяльності, обсягом прав та обов'язків, заінтересованістю в результатах справи тощо. У зв'язку з цим в юридичній літературі існує поділ учасників судового процесу на дві групи:

• особи, які беруть участь у справі (активні учасники), тобто особи, з ініціативи яких виникає, розвивається та припиняється процес;

• особи, які сприяють здійсненню правосуддя у господарських справах (пасивні учасники), тобто особи, від яких не залежить виникнення та припинення процесу.

Об'єктом апеляційного оскарження може бути як рішення господарського суду в цілому, так і його частина (наприклад, резолютивна або мотивувальна).

До об'єкта апеляційного оскарження слід також віднести ухвали. Відповідно до нової редакції ч.1 ст. 106 ГПК України передбачено вичерпний перелік ухвал господарського суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення господарського суду.

Право апеляційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі - письмовій апеляційній скарзі, а також процесуальними діями щодо її пред'явлення.

Апеляційна скарга є підставою для порушення провадження в апеляційній інстанції. Відповідно до ст. 91 ГПК апеляційна скарга або апеляційне подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Відповідно до ст. 94 ГПК апеляційна скарга подається (вноситься) у письмовій формі.

Провадження в суді апеляційної інстанції є складовою господарського процесу та має свої певні етапи та специфічні цілі, предмет судового розгляду, зміст, які відрізняють його від інших стадій процесу.

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені ст. 101 ГПК. Відповідно до цієї норми, яка передбачає межі перегляду справи в апеляційній інстанції:

По-перше, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. При цьому, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги .

По-друге, суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, якщо буде обґрунтована неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника.

По-третє, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Під повноваженнями суду апеляційної інстанції в юридичній літературі розуміють сукупність його прав та обов'язків, пов язаних з вчиненням встановлених законом процесуальних дій стосовно рішення або ухвали, які не набрали чинності і є об'єктом перевірки за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням прокурора.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Конституція забезпечує право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Інститут касаційного провадження у господарському процесі діє з 21 червня 2001 р.

З одного боку, касаційне провадження у господарському процесі обмежується перевіркою дотримання норм матеріального і процесуального права нижчестоящими судами. З іншого - до повноважень господарського суду касаційної інстанції належить право зміни рішення суду першої інстанції, постанови апеляційної інстанції, а також їх скасування і прийняття нового рішення. Це є притаманним не класичній касаційній системі, а ревізійному порядку перегляду судових актів, характерному для деяких зарубіжних країн і вітчизняного цивільного процесу.

Касаційним провадженням є стадія господарського процесу, що передбачає перевірку господарським судом законності судових актів, які набрали чинності.

Касаційна скарга подається до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Касаційна скарга подається у письмовій формі.

У касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна скарга (подання) розглядається колегіальним складом суду: у складі трьох чи більшої непарної кількості суддів (відповідно до ст. 4-6 ГПК).

Касаційна скарга у випадках, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 107 ГПК, розглядається протягом одного місяця, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 107, — протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим господарським судом України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Завдання для індивідуальної роботи студентів.

Індивідуальне завдання №1.

до теми № 5

Варіант 1. Ознайомтеся з Цивільним кодексом України. Порівняйте знахідку та скарб та заповніть таблицю.

Ознаки	Знахідка	Скарб
Де знайдено?
Чи відомий власник?
Дії того, хто знайшов?
Подальша доля знайденого?
Право на винагороду особи, що знайшла?

Варіант 2. Пенсіонер Миколайченко один жив у місті Алушті, мав будинок і присадибну ділянку, мотоцикл та інші речі. Потрапивши в автомобільну катастрофу. Миколайченко одержав струс мозку і часто скаржився на головний біль. Невдовзі після аварії він продав будинок та інше майно за низькою ціною і переїхав жити в село до свого рідного брата.

Син Миколайченка, котрий проживав окремо від батька, звернувся з вимогою до покупців повернути все майно, оскільки, за його твердженням, батько після одержаної травми став недієздатним.

Дайте відповідь на питання:

Чи правомірна вимога сина? Відповідь обгрунтуйте.

Варіант 3. 20 жовтня 2010 року була залита квартира Олійника І.О. з вини Кравченко Н.О., яка проживає поверхом вище. Вона залишила відкритими крани водопостачання. Вина Кравченко Н.О. встановлена комісією. В результаті залиття квартири Олійнику 1.0. завдана матеріальна шкода: зіпсований паркет підлоги на 80%, втратили товарний вигляд килимові покриття на 30%. Квартира потребує поновлювального ремонту. Приблизна загальна вартість завданої матеріальної шкоди становить 2 тис. гривень.Дайте відповідь на питання:

1. Чи повинна Кравченко Н.О. відшкодувати заподіяну шкоду Олійнику 1.0.?

2. Що слід розуміти під шкодою, яка підлягає відшкодуванню?

3. Куди повинен звернутися Олійник 1.0. щодо відшкодування заподіяної шкоди?

Індивідуальне завдання №2

до теми №7

Варіант 1.

Виберіть правильну відповідь:

Правове регулювання шлюбних відносин і сімейних відносин в Україні здійснюється:

1. а) державою;

2. б) державою і громадськими організаціями;

3. в) громадськими організаціями.

Розв`яжіть задачу.

Через рік після смерті чоловіка (оголошеного в судовому порядку померлим) громадянка Тимко О. уклала шлюб з громадянином Івасиком Т. Через деякий час Івасик звернувся до суду з позовом про визнання цього шлюбу недійсним. В обгрунтування своїх вимог він зазначив, що на момент реєстрації з ним шлюбу перебувала в шлюбі з Тимко П., якого було оголошено померлим у судовому порядку. Але припинення їх шлюбу в органах РАГСу зареєстровано не було. Тимко О. позову Івасика не визнала, пояснивши, що після отримання рішення суду щодо оголошення колишнього чоловіка померлим вона вважала, що в шлюбі не перебувала і тому вирішила укласти новий шлюб. Як слід вирішити даний спір. Відповідь обгрунтуйте з посиланням на Сімейний Кодекс України.

Варіант 2.

Виберіть правильну відповідь:

Законним визнається тільки шлюб, якщо він укладений:

1. за релігійним обрядом;

2. в органах опіки і піклування;

3. в державних органах запису актів громадянського стану.

Розв`яжіть задачу

Подружжя Скрипки звернулися до відділу РАГСу із заявою про розірвання шлюбу. Завідувач відділу РАГСу відмовив задовольнити іхні вимоги і запропонував звернутися до суду, оскільки подружжя мають сина 6 років. Однак суддя також відмовив у прийнятті спільної заяви подружжя про розірвання шлюбу Хто правий, відділ РАГСу чи суддя? Відповідь обгрунтуйте з посиланням на Сімейний Кодекс України.

Варіант 3.

Виберіть правильну відповідь

Для укладання шлюбу необхідно:

1. взаємна згода осіб, які одружуються, і дозвіл державного органу запису актів громадянського стану;

2. взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку;

3. взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку і дозволу державного органу запису актів громадянського стану.

Розв`яжіть задачу

Петрова звернулася з позовом до суду про розірвання шлюбу з Петровим і поділ спільної сумісної власності подружжя. Відповідач заявив у судовому засіданні, що позивачка в перелікові речей, що підлягають поділу не зазначила відеотехніку та килим, подаровані їм на весілля її батьками. На що Петрова пояснила суду, що зазначені речі - її придане. Суд установив, що згадані речі були подаровані подружжю в день весілля у присутності гостей, але договору дарування батьки не оформляли. Як слід вирішити даний спір. Відповідь обгрунтуйте з посиланням на Сімейний Кодекс України.

Індивідуальне завдання №3.

до теми № 8

Варіант 1 Віталію виповнилось 17 років. Адміністрація заводу встановила тривалість робочого тижня 38 год., мотивуючи це виробничою необхідністю. До того ж, адміністрація встановила Віталію відпустку згідно з Законом України "Про відпустки" кількістю 28 календарних днів.

Дайте відповідь на питання:

1. Чи правомірні дії адміністрації заводу?

2. Які порушення трудового законодавства України допущені адміністрацією?

3. Які дії повинен вчинити Віталій або його батьки (законні представники)?

Варіант 2 Макаренко Л.О. працювала бухгалтером фінансово-планового відділу ВО "Електропобутприлад" з 2009 р. Наказом N95 від 10 червня 2011 р. вона звільнена за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату. Звільнення Макаренко Л.О. вважає незаконним, оскільки у неї на утриманні троє неповнолітніх дітей, і тому вона має переважне право залишитись на роботі.

Дайте відповідь на питання:

1. Чи має Макаренко Л.О. переважне право залишитись на роботі?

2. Що має робити Макаренко Л.О . у разі неможливості залишитися на попередній роботі?

3. Чи захищає трудове законодавство України Макаренко Л.О., звільнену у зв'язку із скороченням штату?

Варіант 3. У зв’язку з підготовкою автомашин до щорічного техогляду головний інженер автотранспортного підприємства попросив групу ремонтних робітників залишитися на три години для завершення невідкладних робіт. Однак, в той день завершити всі роботи не вдалося, і тим самим робітникам було запропоновано наступного дня залишитися ще на три години. При отриманні розрахункових листків із заробітної плати за минулий місяць робітники з’ясували, що за понадурочну роботу гроші не нараховувалися. В бухгалтерії пояснили, що в табелі обліку робочого часу понадурочна робота не зазначається. Директор підприємства пояснив, що він не залучав до понадурочних робіт. Вирішіть спір.

Індивідуальне завдання №4.

до теми № 9

Варіант 1. Порівняйте поняття “крайня необхідність” та “необхідна оборона”, користуючись Кримінальним кодексом України.

Ознаки	Необхідна оборона	Крайня необхідність
Джерело небезпеки, яка відвертається
Кому завдається шкода
Розмір шкоди
Право застосування

Варіант 2. Знайдіть у газетах опис якого-небудь злочину та проаналізуйте його склад.

Варіант 3. З книг, кінофільмів, відеофільмів тощо вам відомі деякі вирази, що притаманні закордонному правосуддю та діяльності правоохоронних органів. Спробуйте прокоментувати ці вирази з точки зору законів та юридичної практики України.

А)“Ви маєте право відмовитися від свідчень. Якщо Ви будете давати свідчення, все, що Ви скажете може бути використано проти Вас.»

Б) “Я відмовляюся давати показання без свого адвоката” .

Письмова індивідуальна робота складається із задач, взятих із юридичної практики і модифікованих стосовно до потреб навчального процесу. Індивідуальна робота виконується по одному з трьох варіантів в наступному обов'язковому порядку.

Студенти, номери прізвищ яких у журналі академічної групи:

=> "1, 4, 7, 10, 13, 16, 19, 22, 25, 28 " - виконують перший варіант;

=> "2, 5, 8, 11, 14, 17, 20, 23, 26, 29" - виконують другий варіант;

=> "3, 6, 9, 12, 15, 18, 21, 24, 27, 30 " - виконують третій варіант;

Роботи, виконані з порушенням зазначеного порядку на рецензію прийматися не повинні.

Орієнтований обсяг усієї роботи повинний бути в межах 1-3 сторінок учнівського зошита або аркушів формату А4. Достатньо вказати номер варіанта і номер завдання. Наприкінці роботи необхідно указати використані при виконанні роботи спеціальну літературу і нормативні акти з посиланнями на джерела. Також потрібно вказати дату завершення оформлення роботи і підписати її. На обкладинці роботи варто вказати прізвище, ім'я, по батькові студента, номер навчальної групи.

Перш ніж приступити до вирішення завдання, необхідно уважно ознайомитися з його умовою, вивчити теоретичний матеріал і нормативні акти. У випадку виникнення труднощів при вирішенні варто звернутися за консультацією до викладача , а також ознайомитися із судовою практикою вирішення даної категорії справ.

Роботу необхідно виконувати по наступній логічній схемі:

1. Насамперед, варто визначити перелік тем курсу і питань, на знання яких розраховане завдання. Розв'язання повинне починатися наступною фразою: "Дане завдання розраховане на знання тим курсу "..." і питань про "...";'

2. Вказати, якими нормами права врегульовані дані правовідносини і розкрити стисло їхній зміст.;

3. Потім провести юридичний аналіз викладених у завданні обставин;

4. На підставі вищевикладеного зробити висновки за даними обставинам про права й обов'язки сторін.

Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, це ставить за обов'язок судам при розгляді конкретних справ керуватися насамперед нормами Конституції України. Відповідно при вирішенні завдання варто виходити з положень норм Конституції України.

Рішення повинне бути розгорнутим, містити досить аргументований аналіз обставин, зазначених в умовах. Роботу варто оформляти чітким і розбірливим почерком, грамотною літературною мовою.Допускається виконання роботи друкованим текстом.

Виконана і належним чином оформлена робота повинна бути представлена на рецензію у встановлені навчальним планом терміни.

Робота не може бути зарахована в наступних випадках:

1. Відсутність ознак самостійності при її вирішенні, тобто виявлення ідентичних за змістом робіт. При цьому не зараховуються всі тотожні індивідуальні роботи.

2. Виконання роботи не по своєму варіанту.

3. Неправильне рішення завдання.

4. Застосування скасованих норм

5. Наявність протиріч і логічної непогодженості аргументації висновків При розв'язанні завдання.

Питання , що виносяться на іспит:

1. Основні теорії походження держави та права.

2. Поняття та ознаки держави.

3. Форми державного устрою.

4. Форми державного режиму.

5. Форми правління в державі.

6. Історичні типи держави.

7. Поняття та види соціальних норм. Ознаки права.

8. Джерела права. Закони та підзаконні акти.

9. Система права та система законодавства.

10. Поняття норм права, їх структура та класифікація.

11. Правовідносини: види та структура.

12. Правовідносини: поняття та ознаки.

13. Взаємозв’язок соціальних норм.

14. Єдність і відмінність права і моралі.

15. Функції права.

16. Поняття галузі права та правового інституту.

17. Юридичні факти: поняття , значення і класифікація.

18. Поняття , ознаки та види правопорушень.

19. Склад правопорушення.

20. Підстави та види юридичної відповідальності.

21. Ознаки та цілі юридичної відповідальності.

22. Поняття законності і правопорядку, їх гарантії.

23. Конституційні права особи.

24. Конституційні обов’язки громадянина.

25. Система органів державної влади в Україні.

26. Правовий статус Верховної Ради України.

27. Правовий статус Кабінету Міністрів України.

28. Правовий статус Президента України.

29. Конституційний статус судової влади.

30. Виборча система України

31. Порядок набуття громадянства України.

32. Порядок припинення громадянства України.

33. Гарантії прав та свобод людини і громадянина.

34. Стадії законодавчого процесу.

35. Загальна характеристика Цивільного кодексу України.

36. Громадяни як суб’єкти цивільних правовідносин.

37. Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин.

38. Загальна характеристика акціонерного товариства.

39. Загальна характеристика товариства з обмеженою відповідальністю

40. Загальна характеристика повного товариства

41. Загальна характеристика товариства з додатковою відповідальністю та командитного товариств.

42. Право власності: поняття та форми.

43. Порядок здійснення спільної часткової власності.

44. Захист права власності.

45. Позовна давність.

46. Підстави цивільно-правової відповідальності.

47. Поняття моральної шкоди та порядок її відшкодування.

48. Об’єкти цивільних прав.

49. Поняття та види представництва.

50. Спадкування за законом.

51. Спадкування за заповітом.

52. Оформлення права на спадщину.

53. Спадковий договір.

54. Загальні положення про правочини.

55. Порядок укладання договору.

56. Умови дійсності правочинів.

57. Поняття зобов’язання.

58. Окремі види зобов’язань.

59. Загальна характеристика договору купівлі-продажу.

60. Загальна характеристика договору поставки.

61. Загальна характеристика договору найму (оренди)

62. Загальна характеристика договору підряду.

63. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

64. Забезпечення виконання зобов’язання: неустойка (штраф, пеня).

65. Забезпечення виконання зобов’язання: порука та гарантія.

66. Забезпечення виконання зобов’язання: завдаток та застава.

67. Відповідальність за порушення зобов’язання.

68. Загальна характеристика Сімейного кодексу України.

69. Поняття заручин. Умови вступу до шлюбу.

70. Розірвання шлюбу в органах РАЦС.

71. Судовий порядок розірвання шлюбу.

72. Особиста приватна власність подружжя.

73. Поділ спільної сумісної власності подружжя.

74. Права подружжя по утриманню.

75. Аліментні права та обов’язки батьків та дітей.

76. Шлюбний договір.

77. Позбавлення батьківських прав.

78. Поняття та зміст трудового договору.

79. Випробування при прийнятті на роботу.

80. Переведення на іншу роботу.

81. Умови та порядок прийняття на роботу.

82. Розірвання трудового договору за ініціативою працівника.

83. Розірвання трудового договору за ініціативою власника.

84. Поняття трудової дисципліни. Види та порядок накладення дисциплінарних стягнень.

85. Робочий час та час відпочинку.

86. Індивідуальні та колективні трудові спори.

87. Поняття злочину та його склад.

88. Види злочинів.

89. Поняття , цілі і види покарання.

90. Стадії вчинення злочинів.

91. Поняття осудності, неосудності та обмеженої осудності.

92. Співучасть у злочині.

93. Обставини, що обтяжують покарання

94. Обставини, що пом’якшують покарання.

95. Основи цивільного процесуального права.

96. Основи кримінального процесуального права.

97. Основи господарського процесуального права.

98. Зміст позовної заяви в цивільному процесі.

99. Реалізація права на захист та правову допомогу у кримінальному процесі.

100. Досудовий порядок врегулювання господарських спорів.

СПИСОК НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. - К., 1996.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966.

3. Міжнародний пакт про екологічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966.

4. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. - Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. -№31.

5. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.

6. Загальна декларація прав людини. - К, 1990.

7. Кодекс законів про працю України. - К., 1995, зі змінами і доповненнями.

8. Кримінальний кодекс України. - К., 1993, зі змінами і допов.

9. Цивільний кодекс України. - К., 1996, зі змінами і допов.

10. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р.

11. Закон України " Про громадянство України”

12. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"

13. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991р.

14. Закон України "Про підприємництво" від 7.02.1991 р.

15. Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 р.

16. Закон України "Про об'єднання громадян"

17. Закон України "Про всеукраїнський і місцеві референдуми" .

18. Закон України "Про вибори Президента України"

19. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р.

20. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р.

21. Закон України "Про відпустки"

22. Закон України “Про звернення громадян”

23. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р.

24. Закон України "Про Автономну Республіку Крим" від 17-03.1995 р.

25. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"

26. Закони України "Про вибори народних депутатів України".

27. Закон України "Про статус народного депутата України"

28. Закон України "Про судоустрій та статус суддів"

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Наково-практичний коментар Цивільного процесуального Кодексу за ред.. Притики, Теліпко 2011р.

2. Наково-практичний коментар Господарського процесуального Кодексу за ред.. Харитонової 2010 р.

3. Наково-практичний коментар Кримінального процесуального Кодексу за ред.. Тертишник 2009 р.

4. Правознавство: Навчальний посібник - За ред. В.А. Копєйчікова. - К., 2002 р.

5. Прокопенко В.І. Трудове право України, - Х, 2002 р.

6. Скакун О.Ф. “Теорія держави і права”, - Х., 2001 р.

7. Цивільне право України: Підручник. у 2-х кн.Кн.1, за ред. О.В.Дзери.

8. Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн.Кн.2, за ред.. Д.В.Боброва,О.В.Дзера.

9. Кримінально-процесуальне право України: Підручник за ред.. Азарова, 2011 р.

10. Цивільний процес України: Навчальний посібник, ТОВ «Одіссей», за ред..Васильєва,2010 р.

11. Порівняльне правознавство: Підручник, ПП «Фенікс», за ред.. Х. Бехруз, 2009р.

12. Правознавство: Підручник, «Атіка», за ред.. В. Керецмана, О. Семерака, 2009 р.

13. Правознавство: Підручник, Київ «Грамота», за ред.. О. Д. Норовлянського, 2010 р.

Правознавство: Курс лекцій Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи Національного банку України” кафедри державно-правових дисциплін, за ред.. І. В. Тимошенко, А. Л. Чернявський, А. О. Ткаченко, 2009 р.

102