Тема 10. Основи процесуального права України.

1. Основи цивільного процесуального права.

Норми процесуального права регулюють відносини, пов’язані з діяльністю органів судової влади (в окремих випадках з діяльністю спеціально уповноважених державних органів), тому процесуальне право ще називають судовим правом.

Згідно з чинним законодавством України на цей час визнано п’ять видів процесів: конституційний, адміністративний, цивільний, господарський, кримінальний. Зазначені процеси віддзеркалюють форми і методи реалізації матеріальних норм, які належать до непроцесуальних галузей.

Процесуальні норми, які регулюють порядок розгляду і вирішення судами цивільних і господарських справ та виконання судових рішень складають цивільне процесуальне право та господарське процесуальне право. Вони мають своїм призначенням встановлення порядку і процедури вирішення судами цивільних і господарських прав. Ці процесуальні галузі найбільш схожі між собою, але вони розрізняються насамперед суб’єктами відносин. Цивільне процесуальне право регулює захист прав у відносинах за участю громадян. У межах цивільного процесу реалізуються норми більшості галузей: цивільного права, трудового права, житлового права, сімейного права та ін. Господарське процесуальне право регулює захист прав у відносинах суб’єктів господарювання (підприємництва), тобто господарський процес служить реалізації норм господарського права і норм інших галузей, що регулюють діяльність, пов’язану з господарсь­кими відносинами.

Кримінально-процесуальне право призначено для регулювання діяльності з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ. Кримінально-процесуальні норми регулюють діяльність щодо порушення кримінальних справ, попереднього розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ у суді.

Цивільний процес — це система взаємопов’язаних дій і правовідносин його учасників. Основними джерелами цивільного процесуального права є Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) України, прийнятий 18.07.63, Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.10.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об’єднаних за матеріальними ознаками в три види:

• Справи позовного провадження. Це провадження по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, господарських правовідносин. Вони характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх правовідносин, які передаються на розгляд суду. Справа в суді порушується шляхом подачі позову;

• Наказне провадження — це спрощена форма захисту прав і інтересів кредитора, чиї вимоги до боржника засновані на беззаперечних документах. В суді справа порушується шляхом подачі заяви;

• Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Заінтересована особа звертається у суд із заявою.

Завдання цивільного судочинства визначені ст. 1 ЦПК: «Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупередже-ний та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».

Під стадією процесу розуміють сукупність процесуальних дій, спрямованих на здійснення однієї найближчої процесуальної мети. Найчастіше виділяються наступні стадії:

Порушення цивільної справи в суді. Для захисту порушених прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави вони наділені правом звертатися до суду. Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя виступає позов, заява чи скарга. Справа розпочинається за волевиявленням особи, права та інтереси якої порушені.

Відкриття провадження у справі - стадія цивільного процесу, на якій суд вирішує питання про відкриття провадження по конкретній цивільній справі в суді першої інстанції, перевіряє наявність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого порядку реалізації даного права.

Провадження в справі до судового розгляду - це сукупність дій судді і юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб з метою врегулювання спору або забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи у судовому засіданні.

Судовий розгляд в суді першої інстанції - одна з основних стадій цивільного процесу, у ході якої відбувається розгляд і вирішення справи по суті. Загальними завданнями стадії судового розгляду в суді першої інстанції є правильний і своєчасний розгляд та вирішення цивільної справи з метою захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, охорони державних і суспільних інтересів.

Провадження в апеляційній інстанції - це сукупність дій суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюються з метою перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили.

Провадження в касаційній інстанції - це стадія цивільного процесу, яка передбачає перевірку судом касаційної інстанції законності судових актів, що набрали законної сили.

Перегляд судових рішень Верховним Судом України - Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Провадження у зв'язку з нововиявленйми обставинами – дії суду щодо перегляду справи стосовно юридичних фактів, що існували на час розгляду справи і мають істотне значення для її вирішення, які не були і не могли бути відомі ні заявникові, ні суду, який розглядав справу.

Отже, в основі даного виду перегляду судових постанов не лежить судова помилка. У даній стадії переглядаються не тільки самі по собі рішення, що набрали законної сили, і ухвали суду, але і цивільна справа в цілому.

Виконавче провадження - це сукупність дій спеціально уповноважених державних органів, спрямованих на примусове виконання рішень судів, а також інших органів (посадових осіб) у випадках, передбачених законом.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов’язків у процесі здійснення правосуддя, тобто між суб’єктами.

Суб’єкти вказаних правовідносин класифікуються за їх роллю, завданнями і метою участі в процесі: особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах і діяльність яких пов’язана з ним (суд, державна виконавча служба); особи, які беруть участь у справі (особи, які захищають свої права — позивач, відповідач; особи, які захищають інтереси інших осіб — прокурор, органи держави); особи, які не беруть участі у справі (вони не мають юридичного інтересу до процесу, в результаті чого не наділені правом впливати на його хід — експерти, перекладачі, свідки). Суб’єкти повинні мати правоздатність, а для того, щоб здійснювати свої процесуальні права особисто, ще й дієздатність.

Сторони — це основні суб’єкти позовного провадження, особисто заінтересовані в позитивному для них судовому рішенні, від імені та в інтересах яких ведеться справа, на яких поширюється матеріально-правова сила рішення і покладаються судові витрати. Сторони — це особи, чий спір про право повинен вирішити суд. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач — це юридична чи фізична особа, яка звертається до суду за захистом своїх суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, а також особа, в інтересах якої подано позов. Відповідач — це юридична чи фізична особа, яка притягується за заявою позивача до відповідальності за порушення чи оспорення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з при­воду його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч.1ст.27ЦПК).

Крім того, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони (ст.31 ЦПК).

За змістом можна виділити три групи суб'єктивних процесуальних прав сторін:

1. права, реалізація яких впливає на динаміку цивільного судо­чинства;

2. права на участь в судовому розгляді;

3. права, що забезпечують сторонам судовий захист в широкому значенні.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судом. Чинне законодавство встановлює правила розподілу цивільних справ між судами різних ланок, між судами однієї ланки.

Підсудність є сукупністю цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції. Залежно від категорій підлягаючих вирішенню справ і від території, на якій діє той або інший суд, прийнято розрізняти підсудність предметну, або функціональну, і територіальну, або просторову (місцеву).

Предметна (функціональна) підсудність справ допомагає визначити, суд якого рівня (ланки) судової системи України повинен прийняти конкретну справу до свого провадження. Загальне правило предметної (функціональної) підсудності справ свідчить, що всі справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міжрайонними судами (ст. 107 ЦПК).

Територіальною називається підсудність справи суду залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компетенція однорідних судів (однієї ланки судової системи). Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, за вибором позивача, виключну і підсудність пов'язаних справ.

Загальна підсудність визначається місцем проживання відповідача. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням (ст.109 ЦПК).

Альтернативною (за вибором позивача) вважається підсудність, при якій справа може розглядатися одним з декількох вказаних у законі судів за вибором позивача.

Виключною є підсудність, що допускає розгляд певних категорій справ лише судами, точно вказаними в законі. Вона називається виключною, по-перше, тому що є винятком із загального правила територіальної підсудності, а по-друге, тому що встановлювані нею правила не допускають жодних винятків (у тому числі і за угодою сторін).

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою являє собою такий різновид територіальної підсудності, коли підсудність однієї справи визначається місцем розгляду пов'язаної з нею іншої справи.

Захист порушеного або оспорюваного права чи інтересу здійснюється у певній процесуальній формі. Звернення в суд юридично заінтересованої особи для захисту порушеного суб’єктивного цивільного, сімейного, трудового тощо права називається позовом. Він є засобом початку позовного провадження і передбачає стан спору, тобто невиконання однією особою вимог іншої або оспорювання однією особою прав іншої. Тому вимога до суду про вирішення правового спору завжди поєднана з певними матеріально-правовими вимогами.

Позовна заява подається в письмовій формі до суду, який буде розглядати дану справу. Строки подачі позовної заяви визначені Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити:

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника пози­вача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебу­вання) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі ві­домі;

3. зміст позовних вимог;

4. ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5. виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6. зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7. перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява подається разом з копіями відповідно до кількості відповідачів; також до неї додаються письмові докази. З позовної заяви справляється державне мито, розмір якого в більшості випадків залежить від ціни позову (розміру позовних вимог виражених у грошовій формі).

Оскільки сторони в цивільному процесі наділені рівними процесуальними правами, відповідач має всі права, які дають йому можливість захистити свої інтереси в суді. Є два процесуальні способи захисту відповідача проти позову: заперечення проти позову з посиланням на певні обставини з поданням відповідних доказів; зустрічний позов.

Після прийняття позовної заяви суддя проводить підготовку справи до судового розгляду для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи. Розгляд справи відбувається в залі суду, усно і при незмінному складі суддів.

Судовий розгляд — одна з основних стадій цивільного процесу, у ході якої відбувається розгляд і вирішення справи по суті.

Значення судового розгляду визначається наступними головними особливостями цієї стадії цивільного процесу:

• тут з найбільшою повнотою діють принципи правосуддя: здійснення правосуддя тільки судом, змагальність і рівність сто рін, диспозитивність, усність, безпосередність і безперервність;

• тут вирішується головне завдання правосуддя — правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи. Всі інші стадії здатні забезпечити вирішення тільки першої половини цього завдання;

• тут розглядається й вирішується переважна частина цивільних справ, і саме по діяльності цього суду (суду першої інстанції) судять про правосуддя в цілому.

Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця.

У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць (ст. 157 ЦПК).

У відповідності зі ст.158 ЦПК розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду — залі засідань.

Постанова та оголошення рішення — це завершальна частина судового розгляду, у якій остаточно підводять підсумки судового розгляду, вирішується цивільно-правовий спір між сторонами по суті. У відповідності зі ст. 195 ЦПК після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в на-радчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу.

У виняткових випадках, залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладене на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і залучені до справи.

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати (ст.209 ЦПК).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. 

Суд апеляційної інстанції має право:

1. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

   1. постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

   2. скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позо­вних вимог;

   3. змінити рішення;

   4. постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

2. За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:

   1. постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

   2. скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

   3. змінити ухвалу;

   4. скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і на­правити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3. За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право:

   1. постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;

   2. постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заяв­лені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додер­жанням загальних правил щодо пред'явлення позову;

   3. змінити судовий наказ.

По справі, розглянутій в апеляційному порядку, суд постановляє ухвалу або рішення в нарадчій кімнаті, викладається у письмовому вигляді і підписується всім складом суду.

Апеляційна ухвала повинна відповідати вимогам ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України. Зміст рішення суду апеляційної інстанції визначений ст. 316 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення чи ухвала суду апеляійної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Підставами для подачі скарги в касаційному порядку є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права.

Повноваження суду касаційної інстанції (ст. 336 ЦПК України):

1. За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1. постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2. постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3. постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4. постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5. скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не пе­редаючи справи на новий розгляд.

2. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1. постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2. скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і на­правити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3. змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4. скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апе­ляційним судом.

На практиці іноді встановлюється, що після вступу рішення, ухвали в законну силу, з’ясувались обставини, які мали значення для вирішення справи, але вони не могли бути відомі раніше і тому не були враховані під час винесення рішення, ухвали. Незважаючи на те, що рішення, ухвала можуть повністю відповідати встановленим під час розгляду справи обставинам і суд правильно застосував до них закон, їх не можна вважати правильними. Відповідно до ст. 353 Цивільного процесуального кодексу України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключ­но з підстав і в порядку, встановлених ЦПК. Заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути по­дані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного мі­сяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду.

Також, сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному по­рядку. Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень є: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Украї­ною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.