Тема 3. Поняття та види правопорушень.

1. Правова поведінка та її види.

Правовою поведінкою – називається урегульована нормами права поведінка суб’єктів правовідносин, яка тягне за собою настання певних юридичних наслідків

Ознаками правової поведінки є:

• правова регламентація поведінки – об’єктивні та суб’єктивні аспекти поведінки відображаються у правових нормах;

• підконтрольність державі в особі її правозастосовчих та правоохоронних органів;

• правова поведінка тягне за собою настання тих чи інших юридичних наслідків.

Правова поведінка поділяється на два види: правомірну та неправомірну.

Правомірна поведінка- це соціально корисна усвідомлена поведінка людей та організацій, що відповідає правовим нормам та гарантується державою

Правомірній поведінці властиві такі ознаки:

• суспільна корисність;

• усвідомленість;

• відповідність нормам права;

• гарантованість державою.

Розрізняються такі видиправомірної поведінки:

За юридичним закріпленням:

1. Об’єктивно-необхідна.

2. Бажана для суспільства.

3. Соціально припустима.

За формою реалізації норм права:

1. Дотримання.

2. Використання.

3. Виконання.

За об’єктивною стороною:

1. Активна.

2. Пасивна.

За суб’єктом:

1. Індивідуальна.

2. Групова.

За суб’єктивною стороною:

1. Активна – добровільне виконання особою правових норм, засноване на повазі та знанні правових норм, переконанні у їх справедливості”.

2. Звичайна – правомірна поведінка, що стала звичною внаслідок її багаторазового повторення.

3. Конформістська – поведінка, що випливає з прагнення пристосуватися до правового середовища, тобто робити “як усі”.

4. Маргінальна – правомірна поведінка, заснована на страху перед можливою юридичною відповідальністю.

Існують такі види неправомірної поведінки:

8. правопорушення – суспільно шкідливе винне діяння (дія чи бездіяльність) дієздатного суб’єкта, що порушує вимоги правових норм;

9. зловживання правом – спостерігається, коли особа діє в межах наданого їй суб’єктивного права, але своїми діями наносить шкоду правам інших осіб чи суспільству в цілому;

10. об’єктивно-протиправне діяння – це дія, що фактично порушує норми права, але не має хоча б однієї з ознак правопорушення (суспільна шкідливість, вина, дієздатність (осудність) правопорушника тощо).

2. Причини вчинення правопорушень

Причини вчинення правопорушення – це внутрішні і зовнішні фактори, що спонукають особу до здійснення правопорушення

Причини правопорушень здавна цікавили філософів і юристів, але і тепер вони не мають однозначного пояснення. Існує декілька теорій причин неправомірних видів поведінки.

Теологічна теорія(розвинута, головним чином, у християнстві) вбачає причину правопорушень у подвійності світу, що постає ареною боротьби Бога і диявола. Бог і диявол сперечаються через людину, за душу людини. Бог волає до кращої і світлої засади людської душі, а диявол спокушає різноманітними спокусами. Піддавшись дияволу і опинившись у владі одного чи декількох смертних гріхів, людина стає на шлях порушення як божественних, так і людських законів.

З цієї теорії випливає, що єдиний шлях усунення правопорушень – це релігійне виховання людини, покаяння тих, хто порушив Божу заповідь.

Метафізична теорія.Її представники (давньогрецькі мислителі, німецький філософ XIX ст. Артур Шопенгауер) стверджує, що причини правопорушень знаходяться за межами людини і людського світу. Людиною керують деякі безособові сили (доля, світова воля), перебороти які вона не в змозі. Причому ці надприродні сили, як правило, або дуалістичні, поєднуючи в собі й добро і зло, або відкрито ворожі добру. Так, Світова Воля у Шопенгауера виступає як сліпа і зла сила, що перетворює людину в подобу тигра або гієни. Лише охоронна функція права і держави запобігає самознищенню людства.

Перспективи подолання правопорушень з погляду цієї теорії дуже песимістичні. Людство має примиритися з недосконалістю світопорядку і всього лише спробувати зменшити прояви зла.

Антропологічна теорія. Її представники (італійський криміналіст XI ст. Чезаре Ломброзо, австрійський лікар-психіатр XX ст. Зігмунд Фрейд) пояснюють причини правопорушень психофізіологічними властивостями людини: спадковістю, комплексом неповноцінності, душевною хворобою і психічними аномаліями. З погляду прихильників цього підходу до причин правопорушень, правопорушення – це не стільки юридична проблема, скільки проблема психології, психіатрії та медицини. Правопорушник має потребу в лікуванні, психологічній допомозі, а найбільш небезпечним злочинцям потрібна ізоляція від суспільства.

Соціологічна теорія.Її представники (соціаліст-утопіст Томас Мор, юрист епохи Просвітництва Чезаре Беккаріа, юристи соціологічного, у тому числі – марксистського напряму) вбачають причини правопорушень у різноманітних суспільних явищах. Беккаріа вважав причиною порушення законів бідність, різку майнову нерівність, несправедливий характер правових і державних інститутів. Марксисти вважали правопорушення породженням класового суспільства. Сучас­ні прихильники соціологічного підходу виділяють кілька факторів-причин правопорушень: дегуманізація людини і суспільства в цілому внаслідок науково-технічної революції; зростаючий розрив між бідністю більшості та розкошами меншості; міжнаціональні суперечності; руйнування традиційних суспільних зв’язків внаслідок урбанізації, міграційних процесів, економічної і професійної конкуренції.

Соціологічні теорії правопорушень є найбільш популярними і містять найбільш реалістичну програму протидії правопорушенням. Правопорушення завжди становитимуть елемент громадського життя, але їх можна мінімізувати, навіть запобігти шляхом соціальних і державних заходів. Наприклад, соціальна політика держави, спрямована на подолання бідності, сприяє зменшенню кількості майнових злочинів.