Тема 6 . Правові основи зобов’язального права.

Загальна характеристика зобов’язальних правовідносин.

Зобов'язання — вид цивільних правовідносин. Як будь-яке цивільне право відношення, зобов'язання складається з декількох елементів, основними серед яких є суб'єкт, об'єкт і зміст право відношення. Суб'єктами зобов'язання завжди є визначе­ні конкретні особи: кредитор і боржник. Юридичним об'єктом зобов'язання е та поведінка особи, яку вправі вимагати кредитор. Ця поведінка може полягати у здійсненні боржни­ком певних позитивних дій або в утриманні від здійснення певних дій. Наведений у коменто­ваній статті перелік таких позитивних дій є орієнтовним і не вичерпним. Що стосується утримання від вчинення певних дій, то воно як правило, не є самостійним об'єктом зобов'язан­ня, а лише супроводжує активні дії однієї з сто­рін з метою найбільшого задоволення інтересів другої. Слід також зазначити, що зобов'язання, об'єктом яких е здійснення боржником однієї єдиної дії, є нечисленними. Набагато частіше боржник повинен вчинити не одну, а ряд пози­тивних дій, як однорідних, так і неоднорідних за характером (приклад) або утриматися не від одної певної дії, а від дій певного роду. Що стосується матеріального об'єкта зобов'язання або, як його частіше називають, пред­мета виконання, то ним можуть бути речі, гро­ші і інше майно, а також дії, що не мають матеріальної оцінки, як наприклад, у безоплатному договорі доручення. Зміст зобов'язання утворюють суб'єктивні права і обов'язки його учасників, переважно, майнового характеру.

Як будь-які інші цивільні правовідносини, зобов'язання виникають при настанні певних юридичних фактів. Ці факти, а також певні їх сукупності називають підставами виникнення зобов'язань.

Особливе місце серед підстав виникнення зобов’язання, безумовно, належить договору, оскільки саме з цивільно-правових договорів виникає переважна більшість зобов'язань. Що ж стосується інших, передбачених статтею 11 ЦК підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, то вони можуть виступати в якості підстав виникнення зобов'язань як самостійно, так і у сукупності з іншими юридичними фактами, утворюючи так звані юридичні (фактичні) склади. Зобов'язання має ґрунтуватися на загальних засадах цивільного законодавства, зокрема, на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільно-правовий договір.

Договір - це угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Умовами дійсності договору є: а) законність дії; б) волевиявлення сторін; в) дотримання встановленої законом форми договору; г) правоздатність і дієздатність сторін. За своїм змістом, характером правовідносин, формою укладення, метою та іншими критеріями договори поділяються на планові й регульовані: односторонні та двосторонні; сплатні та безоплатні; реальні й консенсуальні: усні й письмові.

Змістом будь-якого договору є права і обов'язки сторін, встановлені ним. Прийнято розрізняти істотні, звичайні і випадкові умови договору. Істотними визнаються такі умови, без яких договір не може вважатися укладеним. Де звичайних умов відносяться ті, які самі по собі передбачаються, наприклад, місце виконання договору. Випадковими визнаються умови договору, які звичайно в договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути вста­новлені угодою сторін. Закон надає сторонам право укласти договір у такій формі, якої вони забажають. У ряді випадків закон вимагає дотримання нотаріальної форми засвідчення договору.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли угоди по всім істотним умовам і належним чином її оформили. У процесі укладення договору прийнято розрізняти дві послідовні стадії: пропозиція укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт).

Часто сторони самі визначають момент вступу договору в юридичну силу Момент набуття договором чинності має важливе значення, оскільки з цим пов'язані певні юридичні наслідки - перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та інше.

Виконання зобов’язань, відповідальність за порушення зобов’язань, припинення зобов’язань.

Виконання зобов’язання - це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто – передати річ, виконати роботу, надати послугу, відшкодувати шкоду тощо.

Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором, і буде виконання зобов’язання.

Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця і способу виконання зобов’язання. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до звичаїв ділового обороту або інших умов, що звичайно ставляться.. Виконання зобов’язання має опиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається – крім випадків передбачених угодою сторін або законом.

Виконання зобов’язання покладається на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов’язане з особистістю боржника, то саме він і повинен виконати зобов’язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного. Так, якщо вірш за зобов’язанням повинен написати П., то замінити П. в цьому зобов’язанні не може ніхто інший, ні його сестра, ні його син. Виконання зобов’язань може бути покладено боржником і на третю особу, якщо із закону, з умов договору, його суті не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто.

Під предметом зобов’язання розуміють ті блага, які кредитор набуває внаслідок виконання цього зобов’язання. Це може бути майно, яке боржник передає за договором поставки, купівлі – продажу, контрактації, або річ в новій якості, якщо на боржника покладався обов’язок її відремонтувати, чи надана послуга.

В грошових зобов’язаннях предметом виконання є грошова сума, яка повинна бути виражена і сплачена в національній валюті, окрім випадків, передбачених законом. Сума, що виплачується за грошовим зобов’язанням безпосередньо на утримання фізичної особи, - на відшкодування збитків, заподіяних життю або здоров’ю, за договором довічного утримання та в інших випадках – зі збільшенням встановленого законом неоподатковуваного мінімуму заробітної плати пропорційно збільшується.

Але, якщо суми, що підлягають виплаті за іншими грошовими зобов’язаннями, мають наслідки для сторони, зобов’язаної проводити ці виплати, таку шкоду, в результаті якої вона значною мірою позбавиться того, на що вона мала право розраховувати при укладені договору, то на вимогу цієї сторони договір може бути розірвано за рішенням суду.

За користування чужими коштами боржник зобов’язаний сплатити проценти. Розмір процентів встановлюється угодою сторін.

При відсутності кредитора, чи його ухилення від прийняття виконання грошового зобов’язання, боржник має право внести кошти у депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. Такі дії боржника визнаються виконанням зобов’язання.

Строки виконання зобов’язання можуть бути визначені законом, договором або моментом витребування. Якщо строк виконання зобов’язання визначений моментом витребування, то, як правило, боржнику надається пільговий семиденний строк для його виконання, щоб він не опинився в скрутному становищі внаслідок вимоги про негайне виконання. Пільговий строк не надається, якщо негайне виконання передбачене законом, договором чи випливає із змісту зобов’язання.

Для належного виконання зобов’язання суттєве значення має місце виконання, яке, звичайно, визначається з договорів, випливає із змісту зобов’язання або передбачено в законі. Зрозуміло, що місцем виконання по договору ремонту квартири є її місцезнаходження. Коли немає можливості установити місце виконання, то застосовуються загальні правила, встановлені в Цивільному кодексі України. Відповідно цим правилам виконання повинне бути проведене:

а) по зобов’язаннях по передачі нерухомого майна – за місцем його знаходження;

б) за зобов’язаннями про передання товару або іншого майна, що передбачає перевезення цього товару або іншого майна – за місцем здавання товару або іншого майна першому перевізникові для передання його кредиторові;

в) за іншими зобов’язаннями боржника про передання товару або іншого майна – за місцем виготовлення або зберігання майна, якщо це місце було відоме кредитору на момент виникнення зобов’язання;

г) за грошовими зобов’язаннями – за місцем проживання кредитора на момент виникнення зобов’язання; якщо кредитор на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання або місце знаходження і сповістив про це боржника, - за новим місцем проживання або знаходження кредитора з віднесенням за рахунок кредитора усіх витрат, пов’язаних із зміною місця виконання;

д) в інших випадках – за місцем проживання боржника, а якщо боржник юридична особа – за місцем її знаходження.

Взаємні обов’язки за договором мають виконуватися одночасно, якщо інше не випливає з договору, закону, звичаїв ділового обороту або суті зобов’язання. У разі неналежного виконання зобов’язання стороною зобов’язання або ж за наявності обставин, що вочевидь свідчать про те, що виконання не буде проведене у встановлений строк чи термін або не буде здійснене в повному обсязі, сторона, на яку покладено зустрічне виконання, має право зупинити виконання свого зобов’язання, відмовитися від виконання зобов’язання в частині, що відповідає неналежному виконанню, або ж відмовитися від виконання цього зобов’язання в цілому і вимагати відшкодування збитків.

Спосіб виконання визначається предметом і змістом виконання. За загальним правилом, зобов’язання не може виконуватися по частинах, якщо інше не випливає із договору, закону чи звичаїв ділового обороту.

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред’являти боржникові вимоги у повному обсязі. До пред’явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов’язок будь-кому із них на свій розсуд. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний передати належне з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

У разі солідарного обов’язку боржника (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов’язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Приймаючи виконання зобов’язання, кредитор зобов’язаний на вимогу боржника видати йому розписку про одержане виконання повністю або його частини. Коли на посвідчення зобов’язання боржник видав кредитору борговий документ, кредитор, прийнявши виконання, повинен повернути документ боржнику. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен зазначити це у розписці, яку він видає боржнику. Перебування боргового документа у боржника посвідчує виконання зобов’язання.