- •1.Філософія, її предмет і функції
- •2.Формування середньовічної філософської парадигми, її особливості
- •3. Що значить рефлективність філософствування?
- •4. Природа філософських проблем, філософія в полі культури
- •5. Середньовічна схоластика: реалізм і номіналізм
- •6. Особистісний характер філософських розмірковувань
- •7. Поняття світогляду, форми та засоби світоглядного засвоєння дійсності
- •8. Економічна сфера життя суспільства, її особливості і детермінати в умовах суспільства ризику
- •9. Природа гносеологічного оптимізму і песимізму
- •10. Міфологія та релігія як засоби світоглядного засвоєння дійсності
- •11.Проблема методу наукового пізнання у філософії ф. Бекона
- •12. Чим відрізняється філософія як сувора наука від філософії як філософствування?
- •2.2 Філософія як світогляд
- •13. Раціоналістична методологія р. Декарта
- •14. Проблема людини і держави у Арістотеля
- •15. Генеза філософського знання: від міфу до логосу
- •16. Гносеологічний поворот у філософії і. Канта
- •19. Буття і небуття як проблема філософії
- •20. Життя як цінність. Проблема смислу життя людини
- •21. Сократ і софісти
- •23. Філософія Просвітництва у Києво-Могилянській академії
- •25. Просвітництво на Україні. Г.С. Сковорода
- •26. Хто з давніх мислителів першим назвав себе філософом, а філософію філософією?
- •27. Ідеальна держава Платона
- •28. Наукове пізнання, його методи, рівні та форми
- •31. Моральна філософія і. Канта.
- •32. Яким чином філософські ідеї розповсюджуються в культурі і впливають на неї?
- •33. Людина і суспільство як об’єкти соціального пізнання
- •37. Погляди на власність в історії європейської філософії
- •38. Проведіть розрізнення між філософією та міфологією
- •39. Патристика. Августин Блаженний
- •40. Філософське розуміння суспільства та його структура
- •41. Значення понять «цінність» і «оцінка»
- •42. Фома Аквінський. Проблема розуму і віри, науки і релігії
- •43. Суспільне виробництво, його структура. Філософський аспект проблеми власності (див. № 37)
- •46. Метод і система Гегеля.
42. Фома Аквінський. Проблема розуму і віри, науки і релігії
Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (1225-1274 рр.), який пристосував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором е «Сума теології».
Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою.
Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». Згідно з даною теорією наука і пов'язана з нею філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від нкх, теологія здобуває істину в божественному одкровенні.
Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Є така сфера дійсності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теологи — «істини Одкровення».
Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче божественної мудрості, настільки філософія нижче теології. А тому філософія і є -«служниця теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтовувати христянські догми.
Ф.Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п'ять доведень, які стали класичними у західноєвропейській теології:
1. Оскільки все в світі рухається, то має бути «першодвигуи», або «псршопоштовх» рух^ — Бог.
2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.
3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність — .Бог.
4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.
5 -У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А, значить, повинна існувати «остання» і головна ціль— Бог.
Проте, деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обгрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити не тому, що вони протирозумні, ірраціональні, а тому саме, що вони «надрозумові», їх доведення не в змозі здійснити обмежений людський розум. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.
Вчення Фоми Аквінського дістало назву томізм. Дане вчення у формі неотомізму і досі є офіційною католицькою доктриною.
На сучасному етапі розвитку філософії його вчення трансформувалось у філософську течію “неотолізм”.
43. Суспільне виробництво, його структура. Філософський аспект проблеми власності (див. № 37)
Первісну основу життя становить суспільне виробництво.
Виробництво - не єдиний фактор, що визначає багатство країн і народів. На економічний розвиток впливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьми знання і досвід, кількість народонаселення та інші фактори. Однак певного результату суспільство може досягти лише в тому випадку, якщо використовує ефект, закладений у цих факторах, у процесі виробництва.
Під виробництвом розуміється процес впливу людини на предмети і сили природи і пристосування їх до задоволення тих чи інших своїх потреб. У ньому взаємодіють три компоненти: робоча сила людини, предмети праці і засоби праці.
Під робочою силою розуміється сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм і які реалізуються в ході трудового процесу. В міру розвитку суспільного виробництва змінюються характер і зміст робочої сили. На ранніх етапах розвитку суспільства головну роль грали фізичні здібності людини до праці. В міру розвитку виробництва, особливо в умовах сучасної науково-технічної революції, усе більш високі вимоги пред'являються до розумових здібностей людини, до його інтелектуального рівня, науково-технічної освіти, кваліфікації й інших якостей.
Робоча сила виступає особистим фактором виробництва, а людина - як її носій, трудящий - як головна продуктивна сила.
Предмет праці - це все те, на що спрямовано працю людини, і що становить матеріальну основу майбутнього продукту. Якщо на зорі цивілізації предметом праці винятково була речовина природи, то в міру розвитку виробництва, науки і техніки серед предметів праці усе більше місця займають продукти виробництва, що називаються сировиною.
Засоби праці - це речі чи комплекси речей, за допомогою яких людина обробляє предмети праці, впливає на них. До них належать різноманітні знаряддя праці, механізми, засоби зв'язку, шляхи сполучення, земля тощо. В міру розвитку виробництва засоби праці розвиваються, удосконалюються, ускладнюються.
Предмети праці і засоби праці в сукупності виступають як речовинний фактор виробництва, як засоби виробництва.
Це складна система взаємодії робочої сили з засобами виробництва, тобто з його матеріальною основою. Способи з'єднання факторів виробництва визначають систему пануючих у суспільстві виробничих відносин. Зміст виробничих відносин визначається рівнем розвитку продуктивних сил, а характер їхньогопрояву - способом поєднання працівника з засобами виробництва, тобто відносинами власності на засоби виробництва.
44. Проблемність буття людини у соціумі
Суспільство - у широкому змісті сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей.
45. Зи́гмунд Фрейд — австрійський психолог і психіатр, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки.
Згідно Фрейдові, початком та основою психічного життя людини є різноманітні біологічні механізми. Так, він вважав, що у кожній людині закладені потяги до інцесту, канібалізму та жага вбивства. Фройд наполягав на тому, що духовний онтогенез людини скорочено повторює хід розвитку людства в силу того, що у своїх психічних структурах кожна людина несе тягар переживань віддалених предків.
Вкрай важливу роль у формуванні людини відіграють два глобальних космічних інстинкти: Ерос (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, самозбереження) і Танатос (інстинкт смерті, агресії, деструкції). Людська життєдіяльність, за Фрейдом, - це боротьба цих двох вічних сил, і саме вони є двигунами прогресу.
Носієм статевого інстинкту є психічна енергія з сексуальним забарвленням (лібідо).
Несвідомі (в першу чергу, сексуальні) прагнення особистості складають її потенціал і основне джерело активності, дають мотивацію для дій. В силу неможливості задоволення інстинктивних потреб в їх природній формі через соціальні нормативні обмеження, людина шукає компроміс між глибинним потягом та суспільно прийнятною формою його реалізації.