8. Економічна сфера життя суспільства, її особливості і детермінати в умовах суспільства ризику

Економічна сфера є визначальною у структурі суспільства. Серцевиною цієї сфери є матеріальне виробництво, без чого людське суспільство не могло б існувати взагалі, тим більше — розвиватися. В процесі матеріального виробництва люди відтворюють умови свого буття, виробляють засоби, необхідні для задоволення своїх потреб. Причини, що спонукають людину до діяльності, мотиви її поведінки завжди пояснюються потребами, а точніше — прагненнями до їх задоволення. В цьому розумінні потребу можна визначити через діяльне (активне) відношення суб'єкта до об'єкта, який зможе стати предметом задоволення потреби. Люди почали спрямовувати свою діяльність на об'єкти природи (використовуючи при цьому її закони), щоб виробляти для себе те, чого вона не може їм дати в готовому вигляді. Створення в такий спосіб необхідних благ і є процесом матеріального виробництва. В процесі взаємодії потреби і діяльність ніби постійно міняються місцями з точки зору їх визначального впливу одного на інше. Потреби є вихідною (стартовою), але не безпосередньою спонукальною силою людської діяльності. Між потребами та інтересами існує безпосередній зв'язок, який виступає якдіалектична єдність двох сторін детермінації процесу людської діяльності. Вони розрізняються між собою як своїм походженням, так і характером реалізації й тією роллю, яку відіграють у життєдіяльності людини та суспільства. Аналіз потреб та інтересів людини, яка завжди функціонує в певних макро- і мікроумовах історично конкретного суспільства, дозволяє зробити висновок про те, що вони є необхідними об'єктивними детермінантами в загальній системі факторів, які обумовлюють людську діяльність. Разом з тим слід зауважити, що на цьому ланцюг соціальної детермінації останньої не замикається Мета є ще однією ланкою процесу детермінації людської діяльності і важливим моментом для розуміння цієї детермінації.. Для того щоб людина розпочала діяльність, вона повинна відчути в ній потребу. Вищою формою прояву людських потреб і метою будь-якого суспільства є удосконалення способу виробництва матеріальних благ, розвиток продуктивних сил, які складають його зміст. Продуктивні сили і виробничі відносини у своїй нерозривній єдності утворюють спосіб виробництва. Це — сукупність прийомів і методів, за допомогою яких люди виробляють, створюють матеріальні блага й послуги (їжу, одяг, житло, засоби зв'язку тощо) для задоволення особистих і суспільних потреб.

Виробничі відносини як цілісна система включають у себе форми поєднання виробника із засобами праці безпосередньо в процесі виробництва, відносини обміну діяльністю і продуктами своєї діяльності, а також розподілу вироблених благ. їх межі визначаються рухом вироблених продуктів, який починається у сфері безпосереднього виробництва, продовжується у сферах розподілу та обміну і завершується споживанням виробленого.

9. Природа гносеологічного оптимізму і песимізму

Гносеологія— теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм.

Оптимізм — це філософське вчення, послідовники якого визнають принципову можливість пізнання світу. Ця філософія грунтується на визнанні принципу матеріальної єдності світу, врахуванні всього досвіду історії людського пізнання і суспільно-історичної практики. Сучасна філософія оптимізму доводить можливість досягнення істинного знання, керу-ючись діалектико-матеріалістичним методом і вдаючись до найновіших результатів науки.

У процесі пізнання людям доводиться долати масу труднощів, які обумовлені опосередкованим характером пізнавальної діяльності, адже пізнання здійснюється людьми, які мають різний світогляд, різні потреби та інтереси, різні цілі, настанови, життєві принципи тощо. Тому й процес пізнання може породжувати або гносеологічний оптимізм, що ґрунтується на вірі в силу людського розуму до пізнання дійсності, або гносеологічний песимізм, викликаний зневірою, сумнівами у здатності розуму пізнавати сутність речей і явищ. Отже, філософське знання перетворюється на всезагальний метод пізнання дійсності, який застосовується в усіх конкретних видах пізнавальної діяльності.