15. Генеза філософського знання: від міфу до логосу

Логос — термін старогрецької філософії, який вживався Гераклітом, Платоном та іншими в значенні закон. У східних філософіях йому аналогічні дао, а також — дхарма. Логос — образ вогню.

В античній філософії Логос — це термін для позначення загального закону основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа і людина, іноді трактувався як «вічний» і «живий» бог. Філософи (М. Гайдеггер та ін.) вважають термін «Логос» багатозначним. "З одного боку, Логос означає «думка» і «слово» („слово, мова, якщо вони відверті, суть та ж «думка», але випущена назовні, на свободу“), а з іншого боку, — «смисл» (поняття, принцип, причина, основа) речі або події.

Якщо для міфу характерно, що він скрізь бачить богів, які все впорядковують і формують, то наука бачить скрізь дію природних законів. Боги в одному випадку, природні закони —, в іншому, являються головними поняттями в цілісній концепції про дійсність, буття в цілому. Якщо ми хочемо порівняти один з одним міф і науку, ми повинні відволіктися від конкретностей їх структури і звернути увагу на онтологічні рівні, що постають як загальні уявлення про дійсність, буття в цілому. Тому критичне співставлення міфу і науки редукується до співставлення онтологій, що лежать в їх основі. Міфічне є такою ж досвідною системою, як і наука.

Логос шукає істину в глибині самої сутності буття, тоді як міф сприймає дійсність як чисту його актуалізацію (поза аналітико-діалектичним процесом її осягнення). Логос є межею між трансцендентним та іманентним, найінтимнішою точкою їх взаємопроникнення. Одночасно він є процесом впорядкування світобудови та мисленням, покладанням буття в просторово-часові координати. На противагу до міфу, який сакралізує дійсність як чисту актуальність буття, Логос своїм аналітично-діалектичним впорядкуванням десакралізовує феноменальний світ, відмежовує його від самототожної непорушності ноуменів. Однак він прагне шукати доказів для вищої трансцендентності і демонструвати зв’язки обґрунтування, згідно з яким все має корені в трансцендентному. В цьому смислі логос виступає метафізикою в класичному розумінні слова. Але якщо ми порівнюємо цю метафізику з онтологією, що лежить в основі науки, тоді ми побачимо, що їх світи відмінні. Адже наукова онтологія характеризується саме тим, що звільняється від всього трансцендентного. Однак метафізика логоса не щось інше, як онтологічний концепт. Тому перехід від міфу до логоса і від логоса до науки були не прогресом, а переходами до нових аспектів реальності. Яка онтологія має бути покладена в основу світогляду: наукова, метафізична чи міфічна? Як тільки ми вибираємо щось одне, все інше розуміння дійсності буде розглядатися в світлі відповідної онтології, і буде закріплюватися в уявленні, нібито лише одна істина. Однак, саме в нашому екзистенційному досвіді ми незмінно думаємо міфічно: в нашому відношенні до народження і смерті, в любові, у відношенні до природи, у сприйнятті мистецтва і релігії. Тут ми постійно зіштовхуємося з містерією буття. Сучасна людина живе, так би мовити, в багатьох світах. Всі ці різноманітні способи переживання світу живуть в ній, і лише від ситуації залежить, коли вони актуалізуються.