Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Filosofia.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.04.2019
Размер:
212.48 Кб
Скачать

1.

Філософія — теоретична форма світогляду, яка, виступаючи рефлек­сією помежових основ усіх типів історичної практики людини, підсумовує, синтезує її досягнення, формує світорозуміння, а також визначає світовідношення, обґрунтовує вектори індивідуальної та соціальної творчості. Виконання традиційних функцій філософії забезпечує її теоретико-практична сутність.

Функції філософії та її аспекти

Функції:

Аналітична функція виявляє помежові основи (змістові обґрунтування), які складають умови можливості всіх видів теоретичного і практичного до­свіду.

Рефлексивна функція: перетворення прихованих допущень на предмет спеціалізованого дослідження; пояснення загальних ідей, прагнень, ініціа­тив, які обумовлюють унікальні (культурні) або універсальні (цивілізаційні) принципи, форми організації і реалізації суспільно-історичної діяльності.

Онтологічна функція: введення фундаментальних гіпотез існування, визначення схем побудови дійсності, тобто «переведення» формалізму тео­рії в дійсність.

Гносеологічна функція: розроблення, оцінювання припущень пізнаваль­ного процесу. Чи є знання систематизацією суб'єктивного досвіду, чи фік­сує закономірні зв'язки світу? Аналізом цих проблем змушують займатися вчених труднощі їхньої науки.

Інтегративна функція: системне узагальнення і понятійна реконструк­ція різноманітності соціальної практики, багатства культури. Фокусуючи конкретні цінності з наступним розгортанням із них проектів світу (центру­вання «космосу» вичленує космізм, «Бога» — теїзм, «людини» —гуманізм, «волі» —волюнтаризм тощо), філософія узгоджує в межах цих проектів усі типи відношення людини до дійсності: теоретичні і практичні, пізнавальні і ціннісні, соціальні й екзистенціальні. Подібне узго­дження —не еклектика, а єдина умова створення універсальних сценаріїв життя, варіантів світо­розуміння і світоперетворення, що мають всезагальні значення і цін­ності.

Світоглядна функція пов'я­зується з абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу, на відміну від решти типів та рівнів світогляду.

Методологічна функція по­лягає в тому, що філософія ви­ступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людиною.

Прогностична функція: в ній формуються гіпотези про загальні тен­денції розвитку буття і свідомості, людини "і суспільства. Ступінь віро­гідності прогнозу буде тим вищим, чим більше філософія спирається на науку.

Критична функція поширюється не тільки на інші дисципліни, але й на саму філософію. Античний принцип «піддавай усе сумніву» свідчить про важливість критичного підходу, наявність певної частки скепсису стосовно існуючого знання та соціокультурних цінностей. Позитивне значення та антидогматичну роль виконує конструктивна критика Вона ґрунтується на діалектичному запереченні, а не на абстрактному нігілізмі.

Аксіологічна функція (від грец. axios—цінний) дає можли­вість визначити соціальні, мо­ральні, ідеологічні, естетичні та інші цінності, особливо в пере­хідні періоди суспільного роз­витку, коли виникає проблема вибору шляхів розвитку і постає питання, що відкинути, а що зберегти зі старих цінностей.

Соціальна функція є досить багатоплановою і охоплює різні аспекти суспільного життя: покликання філософіїпояснити соціальне буття і сприяти його матеріальній та духовнійзміні. Саме філософії належить прерогатива в розробці всеохоплюючих концепцій інтеграції і консолідації людського суспільства. Її завдання —допомогти усвідомити і сформувати суспільну мету і спрямувати зусилля на організацію колективних дій для їх досягнення. При цьому ступінь життєвості філософської концепції визнача­ється тим, наскільки кожний індивід може її зрозуміти і прийняти.

Гуманістична функція полягає в адаптаційній та життєствердній ролі філософії для кожного індивіда, у сприянні формуванню гуманістичних цінностей та ідеалів, ствердженню позитивного сенсу і мети життя. Її по­кликання —здійснювати функцію інтелектуальноїтерапії, яка є особливо важливою в періоди нестабільності в суспільстві, коли людське існування перебуває в «помежовій ситуації», на межі буття та небуття, і кожний повинен зробити свій нелегкий вибір.

Усі функції філософії діалектично взаємопов'язані, кожна з них перед­бачає інші, так чи інакше включаючи їх у себе. Тим самим філософія постає як цілісна система, виступаючи загальною методологією пізнання і осво­єння світу. Поряд з цим вона є особливою теорією, яка має свої категорії, закони і принципи дослідження.

Аспекти:

Теоретичний аспект філосо­фії — усвідомлення природної та соціальної реальності, яка відкри­вається людині в процесі духовно­го і практичного засвоєння її; ви­значення горизонтів досягнутого в кожну епоху з метою її пере­творення; вироблення нормативно-ціннісних основ переконань лю­дей. У цьому рефлексивному пла­ні створюється картина світу он­тологічні припущення, гіпотези іс­нування; принципи, шляхи пізнан­ня; місце людини в межах природного і суспільного цілого; смисли, ціннос­ті, пріоритети, життєві установки; ідеали; цілепокладання, доцільність тощо.

Практичний аспект філософії діяльна проекція картини світу, яка визначає настрій емоційної сфери, належність до заданих видів самостворення. У практичному плані оформлюються типи життєдіяльності, здійсню­ється їх апробація, входження можливого в дійсне (суще), формуються вольові акти та спрямування. Усвідомлюються програми самореалізації, громадянська позиція, реальний сенс і призначення життя тощо.

2.

Світогляд— це усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в ньому, свого ставлення і відношення до цього світу й до себе, своїх претензій і намірів щодо світу і шляхів реалізації життєвих програм Отже, світогляд — це певного роду знання про світ, людину і одночасно оцінка людиною світу і самої себе.Головна специфіка світоглядних знань полягає в тому, що вони визначаютьвідношення людини до світу, до природи, до суспільства, до свого «Я», адже кожний з нас —«дзеркало і ехо Всесвіту», і в той же час —унікальна частина світу.

У свій час англійський філософ Ф. Бекон поділив світ на три частини: природа, суспільство, людська свідомість. Звідси і пішла традиція виділяти три аспекти світогляду натуралістичний (відношення людини до природи), соціокультурний (відношення до суспільства) і егоїстичний (відношення «Я» до себе, до своїх власних суб'єктивних можливостей). Відповідно до цього, узгоджуючись зі своїм світоглядом, кожна людина, як проголошує давньоіндійська мудрість, послідовно реалізує три мети. Перша мета —жи­ти, друга —жити краще, третя —бути кращою. Знання про те, як потрібно відноситися до світу, щоб успішно реалізувати три мети, —це і є світоглядні знання.

Будь-яка філософська система є світоглядним знанням, але не кожний світогляд є філософією. Поняття «світогляд» ширше, ніж понят­тя «філософія». Подібно до того як поняття «людина» передбачає, на­приклад, не тільки українця, але й француза, китайця, італійця і т. д, так і поняття «світогляд» не можна звести тільки до філософії. Воно містить інші види світогляду: міфологічний, релігійний тощо.

Ціннісний характер світоглядного знання визначає поєднання в ньому інтелектуально-розумової компоненти з почуттєво-емоційною. Світогляд — це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і по­чуття, інтелекту і дії, критич­ного сумніву і свідомої недоско­налості. Інтегративний характер світогляду передбачає його струк­турну складність, наявність у ньо­му різних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються емоційно-психологічний рівень — світовідчуття і світоспоглядання Тут фіксуються лише окремі, зов­нішні прояви буття, світ явищ, а не сутностей. Наступні за глиби­ною відображення рівні — світо­сприйняття і світоуявлення. На цих рівнях формується вже ціліс­на картина світу, визначається вза­ємозв'язок процесів і явищ, відбувається фіксація їх тотожностей і відмін­ностей. Однак світогляд тут обмежено безпосереднім досвідом, почуття відіграють більшу роль, ніж розум І тільки тоді, коли відображення відбу­вається через поняття, формується світогляд, здатний розкрити закономір­ності та сутність явищ і процесів. Світогляд на цьому рівні пов'язується з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням, і його можна назвати світорозумінням. Саме його і демонструє філософія.

Світогляд — це система узагальнених, ціннісно-орієнтаційних знань про відношення людини до світу. Системність світогляду полягає в тому, що він репрезентує цілісність переконань, які не суперечать одне одному. Ці пере­конання поєднуються одне з одним за принципом необхідності і достатнос­ті, і виходить, що світогляд прагне до цілісності, закінченості, завершеності.

Світогляд захищає психіку людини від сумбурності зовнішньої інфор­мації, служить фільтром, який послаблює, розділяє інформаційний потік

Світогляд вбирає в себе знання тільки узагальнені, тобто правильні для широкого класу явищ. Світоглядні знання допомагають нам орієнтуватись у світі цінностей: «добре —погано», «шкідливо —корисно», «прекрасно — потворно», «розумно —безглуздо» тощо.

Світогляд — це систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом із життєвими позиціями, програмами та іншими складовими поведінки, активного діяння взагалі. Тим самим світогляд інтегрує пізнаваль­ну і спонукально-діяльну настанову людської життєдіяльності. Філософія є найвищим рівнем і видом світогляду, його теоретичним оформленням

Успішне функціонування специфічно людської життєдіяльності світо­гляд допомагає здійснювати на різноманітних рівнях За ступенем загаль­ності існує світогляд особистості, груповий, професійний, національний світогляд, загальнолюдські світоглядні настанови. Стосовно ступеня істо­ричного розвитку виділяємо античний, ренесансний і т. п. світогляд а щодо ступеня теоретичної «зрілості» — стихійно-повсякденний, «житейський» і теоретичний, філософський світогляд

Світогляд постійно пульсує, оскільки весь час прагне до змістового на­повнення. Але все ж таки світогляд має в собі певний стійкий «осад», який вміщує головні принципи (правила) відношення до світу: любов, справед­ливість, доброзичливість, впевненість у своїх пізнавальних можливостях, сенс життя. Філософія — квінтесенція світогляду, концентрат найважли­віших методів і принципів світовідношення.

3.

Структура світогляду

Основними складовими філософського світогляду є міфологія і релігія.

Виникнен­ня філософії, її становлення пов'язуються з особливостями історично най­давнішої світоглядної форми, яка по суті була ровесницею самої людської історії —міфології. У міру того як розпочався «відхід» від тваринного існування, як середовище почало перетворюватися на розмаїтий навколиш­ній світ, на своєрідний «фокус», «клубок», активне «ядро» зв'язків, сто­сунків, претензій і намірів, виникає міфологія (від грец «міфос» — слово, сказання) — первісна світоглядна форма, покликана забезпечити нелегкі ви­моги існування на перших щаблях історичного буття. Як початкова світо­глядна форма, міфологія містила в нерозчленованому, зародковому (синкретичному) вигляді всі наступні форми суспільної свідомості — релігію, мистецтво, мораль тощо, в тому числі й філософію. «Роз­митість» меж між індивідом і колективом знаходила світоглядне відобра­ження у розмежуванні образу і реальності, думки і дії, предмета і слова. Для первісної міфології характерне іносказання, яке повинно було позбави­ти людину від появи реального звіра або страшної істоти. Наприклад, у «Лісовій пісні» Лесі Українки фантастичні істоти позначено як «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве» тощо. Первісні міфи не розповіда­лися, а колективно «переживалися», «відтворювалися», «програвалися» у ко­лективних містеріях-діяннях Первісна міфологія, реально діяльна, емоційно-життєва, фактично ототожнювала образ-слово з самою реальністю.

З розвитком суспільного буття через міф, тобто сказання, людина намагається відповісти на такі глобальні питання, як поява, упорядкування світу в цілому, виникнення тваринного світу, явищ природи. Значну частину міфологічних поглядів створюють космологічні уявлення, питання наро­дження і смерті, сказання про досягнення людей: отримання вогню, винай­дення ремесел, розвиток землеробства. Світопорядок у міфі тлумачився як єдність людини і космосу, вона «розчинялася» у природі, зливалася з нею як її невід'ємна складова

Основний принцип розгляду світоглядних питань у міфології гене­тичний, тобто проблема початку світу, походження природних і суспіль­них явищ вирішувалась через розповідь про те, хто кого народив. Розпо­відаючи про минуле, пояснюючи сучасне і пророкуючи майбутнє, міф за­безпечував духовний зв'язок поколінь, був необхідною формою орієнтації (адже завдяки йому світ ставав зрозумілим), здавався правдивою реальніс­тю, яка заслуговувала на абсолютну довіру. Відповідаючи традиційному (наявному) стану речей як єдино можливому і через те гармонійному «по­рядку» буття, міфи утверджували в суспільстві дану систему цінностей. Вони сформували певні норми поведінки, стабілізували суспільне життя.

Неухильний розвиток суспільного життя приводить до втрати первіс­ною міфологією свого сенсу, вона вже не здатна світоглядно забезпечити ефективне функціонування нових форм співіснування, що розвину­лись на руїнах первісного роду. Міф «слово», «розповідь» починає протиставлятися логосу, первісне значення якого також «слово», «мова», а з VII-VIcm. до н. е. здатність до мислення, розум. Відбувається процес форму­вання автономних форм суспільної свідомості, що становили колись (у міфології) синкретичну цілісність. Ними є насамперед релігія і філософія.

Релігія (від лат. religio— побожність) на ранніх стадіях розвитку сус­пільства складає одне ціле з міфологією. Але щодо змістової сторони (з точки зору світоглядних конструкцій) вона є відокремленою, відмінною. Спе­цифіка релігійного світогляду полягає в тому, що він виходить із принципу монізму (від грец.mono— один). Основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення пев­них відносин з надприродним Кожний міф стає релігійним тією мірою, якою входить у культову систему як її змістова сторона

Певним чином релігія пов'язується з магією, яка поєднує те, що ре­ально не поєднується, —предмет, його зображення чи ім'я. Зв'язок між ма­гічною дією і магічним заклинанням є безпосереднім, тоді як у релігії (між молитвою і релігійним обрядом) він залежить від сили вигаданої, надприродної особистості, яка може як прийняти, так і не при­йняти молитву. Магія в релігії відіграє допоміжну роль.

Світоглядні конструкції, вклю­чаючись у культову систему, на­бувають характеру віровчення, ста­ють основою формальної регуляції, регламентації, впорядкування і збере­ження звичаїв, норм, традицій. За допомогою культової обрядовості вихо­вуються почуття любові, доброти, терпимості, милосердя, справедливості тощо. Вони стають особливо цінними, якщо пов'язані зі священним, над­природним

У багатьох відношеннях релігія відіграє позитивну роль, адже її ос­новне значення полягає в тому, щоб допомогти людині подолати істо­рично мінливі, відносні аспекти її буття і досягти абсолютного, вічного в єднанні з ідеальною істотою — Богом. У духовно моральному аспекті релігія відіграє роль катарсису, тобто очищення людини від негатив­них явищ повсякденності. Вона надає нормам, цінностям та ідеалам характеру абсолютного, незмінного, незалежного від кон'юнктури про­сторово-часових координат людського буття, соціальних інститутів тощо, намагається утвердити принципи Добра і Краси людської душі. Таким чином, релігія надає сенсу, значення і сталості людському бут­тю, допомагає перебороти життєві труднощі і йти шляхом постійного вдосконалення.

4.

Успадкувавши від міфології і релігії їх світоглядний характер, світо­глядні схеми, а також весь обсяг позитивного знання, філософія разом із тим вирішує свої проблеми під іншим кутом зору, а саме з позицій раціо­нальної оцінки (з позицій розуму). Як теоретично сформований світогляд, система загальних поглядів на світ у цілому, що передбачає існування різноманітних форм самовизначення людини, філософія є формою знання і має впорядкований характер. Цей момент суттєво зближує філософію і науку. Існують принаймні три аспекти щодо інтерпретації питання про спів­відношення філософії і науки.

Перший аспект. Не можна заперечувати науковий характер філософії взагалі як один із грандіозних проявів людського знання і культури. Якщо розглядати філософію не тільки стосовно конкретних концепцій, а й з по­зицій історії, то можна виявити спадкоємність розвитку філософського знання, його проблематики, спільність категоріального апарату і логіки до­слідження. Ще Арістотель виділив зі свого вчення логіку —науку про пра­вильне мислення; психологію науку про душу; етику науку про мо­ральне вдосконалення; метафізику власне філософію. Він вважав мета­фізику «царицею всіх наук», що було зумовлено вищим рівнем її розвитку (на той час) порівняно з іншими науками. Гегельрозглядав філософію на­самперед із точки зору «науки логіки».

Висновки, одержані у філософії, не тільки служать засобом отри­мання наукового знання, але й самі входять у зміст науки. Не випадково багато відомих вчених у галузі конкретних наук є видатними представ­никами філософської думки. Досить назвати імена Піфагора, Арістотеля, Бруно, Коперника, Декарта, Паскаля, Лейбніца, Фрейда, Рассела, Ейн­штейна, Вернадського і багатьох інших. Філософія має свою специфічну мову і свій категоріальний апарат. Вона здійснює науковий пошук і вже завдяки цьому має науковий характер.

Другий аспект—взаємодія філософії і конкретних наук. Сучасна філософія вже не може претендувати на роль «науки наук», містити всі знання. Із XVI ст. наука почала виділятися у самостійний соціальний інститут. Відбувається диференціювання конкретних наук, які освоюють окремі аспекти розвитку природи і суспільства, спираючись на емпіричні методи дослідження. Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні цілісної картини світу. її основним методом виступає теоретичне мислення, яке спирається на досягнення конкретних наук. У цьому виявляється її специфіка як форми універсального теоретичного світогляду, оскільки вона має справу з фундаментальними характерис­тиками людського буття.

Великі відкриття в конкретних науках сприяли інтенсивному роз­виткові філософії. Досить згадати величезний вплив, який справили успіхи природознавства в Новий час або наприкінці XIX —на по­чатку XX ст. на розвиток філо­софського знання. Разом з тим і філософія впливає на розвиток конкретних наук, причому як поз­итивно, так і негативно. Філо­софський світогляд так чи інакше впливає на позицію вченого, а от­же на його ставлення до необ­хідності розвитку тієї чи іншої конкретної галузі знання (наприк­лад, ядерної фізики, євгеніки, ге­нетики, кібернетики тощо).

Третій аспект філософія і позанаукове знання, під яким розу­міється паранаука(антинаука, «альтернативна наука»), магія тощо. По­зиція світоглядного плюралізму, нейтральності наукового світогляду щодо псевдонауки веде до інтелектуального анархізму, що може спричинити перемогу марновірства та забобонів.

Загальнокультурне значення і просвітницька функція філософії несуміс­ні з псевдонауковими теоріями, які звалюються на сучасну людину. Ігнору­вання наукового світорозуміння може призвести до небезпечних соці­альних наслідків, особливо коли паранаука вступає в спілку з по­літичною владою. Це не тільки релігійний фанатизм, фундамен-талізм та інквізиція, але й распутінщина, лисенківщина, пересліду­вання генетики та кібернетики, соціал-дарвінізму тощо. Тому байдужість до зусиль науки є ви­явом власної моральної убогості.

Філософію вважають матір'ю науки, і перші вчені-природознав­ці були одночасно філософами, а сама філософія прагне використати теоретичні методи дослідження, логічний інструментарій для обґрунтування своїх положень, вироблення достовірних, загальнозначущих принципів і законів. У процесі нагрома­дження емпіричного матеріалу і вдосконалення методів наукового до­слідження відбувається розділення форм теоретичного освоєння дійс­ності. У XV-XVII ст., відповідаючи на запитання часу, наука починає визначатися у самостійний соціальний інститут. Відбувається виділення конкретних наук, які освоюють окремі аспекти природи і суспільства, спираючись на дослідні методи пошуку.

Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у форму­ванні єдиної картини світу. Вона має справу з фундаментальними харак­теристиками людського буття.

Філософське узагальнення має значно більший обсяг, ніж наукове, його завдання —зведення всього суттєвого до думки, яка знімає супере­чність між знанням і предметом.

5.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]