5.Літ. Процес 70-90 рр

6.Розстріляне відродження

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — поч 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. За це десятиліття українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема. Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (напр. Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр. Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. Представники: Валер'ян Підмогильний, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Микола Зеров, Лесь Курбас та ін. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12-13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового.

7.Мотив поезії “і все-таки до тебе думка лине”

Своє слово і талант віддала поетеса на служіння рідному краю. Думка про нього ні на хвилину не покидала Лесю Українку. Мотив патріотизму тісно переплітається з мрією поетеси зробити свій народ вільним і щасливим. Саме так вона розуміла свій патріотичний обов'язок. Хвора жінка слово зробила своєю нищівною, разючою, гострою зброєю

8.Зображення національного відродження в творчості п. Тичини

Загальнонародне піднесення з приводу проголошення волі України П. Тичина передає у поемі-ораторії “Золотий гомін”. Поема націлена на створення образу української волі. Міфологічні та філософські символи поєднані в ній з новітніми національними символами

Цей складний поетичний твір документально свідчить про те, що найширші маси українства побачили в проголошенні державності вияв своєї споконвічної волі.

В українській поезії вперше постав образ дужого молодого народу, здатного творити власну історію. Митця підносить те, що революція відбулась мирно, безкровно, як сонячне свято, як злиття тисяч бажань у єдине – у “золотий гомін”. У час бурхливого спалаху національного відродження в Україні Тичина жив надіями і сподіваннями на українську державність. Пильне око митця запримітило і віками утверджену українську національну символіку, і вчуло радісний передзвін воскреслих мелодій.

Криваві дні революційного геноциду Павло Тичина художньо відтворив у циклі “Скорбна мати” (1918). Жорстокі будні громадянської війни передано вишуканим поєднанням біблійного і реального. Одвічні біблійні символи сплітаються із жахливими реаліями революційної доби.

9.Іван Карпенко-Карий - драматург

Талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів — соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим умінням передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру. Драматургічна спадщина І. Тобілевича складається з вісімнадцяти оригінальних п'єс, в яких він устами знедолених селян, безталанних жінок-страдниць, бездомних бурлак-наймитів зворушливо розповів про гнів і страждання народу. У своїх драмах та комедіях, таких як «Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн» та ін. письменник викрив «темне царство» експлуатації, наживи, моральної розбещеності, що були закономірним наслідком суспільних відносин в українському селі, показав, як експлуататорська верхівка жорстоко визискувала селянську бідноту, як на нужді та сльозах трудівників виростали розкіш і багатство великих землевласників. Риси творчості Карпенка-Карого: вірність життєвій правді, висока художня майстерність.