25 Наукові підходи Розанової памяті

Дослідження Т.В.Розанової показали, що при мимовільному запам'ятовуванні наочного матеріалу глухі діти за показниками розвитку образної пам'яті відстають. Плутають місця розташування предметів. Самі зображення предметів глухі діти запам'ятовують неточно.

Рідше користуються прийомами опосередкованого запам'ятовування. Системи образів виявляються менш диференційованими, менш міцними. Схожість між фігурами ускладнювало запам'ятовування кожної з них. Рідше користувалися словесними позначеннями як засобами запам'ятовування. Труднощі пов'язані з необхідністю інтегрувати, відтворювати образ подумки, без опори на безпосереднє сприймання.

Наукові підходи Т.В.Розанової мислення

Розанова виділяє ряд умов розвитку словесно-логічного мислення. 1.формування мови як засобу розумової діяльності. 2. навчання вмінню мислити оборотно, розуміти відносність явищ. 3.розвиток усіх розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагальнення). Діти з порушеннями слуху опановують операціями в більш пізні терміни. 4.оволодіння початками логічної грамоти, побудова дедуктивних і індуктивних умовиводів, встановлення логічних зв'язків. У ході оволодіння логічними залежностями перехід від конкретно-понятійного мисл до абстрактно-понятійного. 

28.Особливості образної пам‘яті глухих дітей.

При мимовільному запам’ятовуванні предметів наочного характеру глухі діти відстають за всіма показниками від нормально чуючих. Гірше запам’ятовують місця розташування предметів. Плутають предмети, схожі на вигляд або призначенням. Самі зображення запам’ятовують менш точно. Плутають різні характеристики окремих предметів, важко перехід до нових образів. У глухих дітей образи предметів менш систематизовані. Майже не користуються прийомами образного запам’ятовування, що завдає шкоди.

Нудельман М.М. Представление глухих школьников об оценке их личности сверстниками

Більшість глухих школярів адекватно представляють свої якості, свої можливості в діяльності. Своєрідність призводить до більш повільного формування самосвідомості, самооцінки. Багато хто переоцінювати результати своєї діяльності, відрізнятися ситуативністю поведінки, самооцінок, мотивувань оцінок, залежністю від думки оточуючих.

З віком підвищується правильність оцінки своїх якостей, самостійність у прийнятті рішень, стійкість, адекватність домагань.

Оцінка своїх товаришів, самооцінка, визначаються ситуативними факторами. На уявлення про інших і себе впливають думки педагогів. Спостерігається ситуативна або некритична, завищена самооцінка. Навіть старші підлітки можуть переоцінювати свої особистісні якості. Учні старших класів іноді неадекватн самооцінок при виборі професії.

Затримка соціальної зрілості, пристосованості до навколишніх умов, бо їх надлишково опікують. Частіше зустрічаються емоційно-поведінкові, порушення

Глухі діти глухих батьків мають менше проблем у спілкуванні та соціальної адаптації, відрізняються більшою особистісної зрілістю. В інтернаті можуть застосовуватися невідповідні віковим можливостям дітей вимоги.

Особливості мисленнєвих операцій глухих дітей.

Мислення - це пізнавальний процес, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. Мислення у своєму розвитку проходить три стадії: наочно-дієве, наочно-образне і словесно-логічне. В останній стадії виділяються – конкретно-понятійне і абстрактно-понятійне мислення.

Діти з вадами слуху характеризуються своєрідністю розвитку наочних форм мислення порівняно з чуючими однолітками і лише поступово до 10-11 років рівень наочно-образного мислення в них наближається до рівня чуючих дітей на момент вступу до школи. Для дітей з вадами слуху властиве відставання в розвитку наочно-дійового мислення. За даними Яшкової, глухі діти набувають вміння вирішувати наочно-дійові завдання пізніше, ніж чуючі. У віці дев’яти-десяти років дітям з вадами слуху властиве використання більш елементарних способів дії, наприклад, наслідування дій дорослого. Глухі діти не володіють узагальненим способом дії, тому вони потребують в чотири рази більше часу і в три рази більше показів, щоб навчитись вирішувати такі завдання. При переході до наочно-образного мислення важливу роль відіграють формування вміння розрізняти план реальних об’єктів від плану образів і моделей, а також розвиток мовлення.

Особливості формування мисленнєвих операцій аналізу та синтезу у дітей з вадами слуху.

У розвитку аналізу і синтезу у дітей з порушеннями слуху також спостерігається відставання, так як їх життєвий досвід менш різноманітний, пізніше формується вміння виділяти як загальні, так і специфічні ознаки об'єктів, для них характерно тривале використання загальних термінів, а не спеціальних позначень, аналіз залишається менш деталізованим. Недоліки розвитку аналізу негативно позначаються на синтезі - він довше залишається менш послідовним і систематичним.

Особливості формування мисленнєвих операцій порівняння та узагальнення у дітей з вадами слуху в процесі навчання.

У процесі порівняння виділяються відносні відмінності, подібності та тотожності об'єктів. Соловйов відзначив особливості розвитку порівняння у глухих дітей: замість порівняння двох об'єктів аналіз одного з них, спрощення задачі; труднощі при виявленні подібності об'єктів, що вимагає опосередкованого аналізу. У підлітковому віці у глухих дітей помітні успіхи в порівняннях.

За Ж.І. Шиф, при формуванні наочного узагальнення у гл і чуюч спочатку спостерігається схожість: у віці трьох характерні широкі за обсягом узагальнення, до п'яти років вони стають більш диференційованими. На даних етапах глухі діти незначно відстають від чуючих. Надалі у чують дітей йде формування категоріальних узагальнень, в цьому глухі значно відстають. Складним для них виявляється узагальнення дій. Результат змін сприймається менш чітко, що створює труднощі аналізу та порівняння, виділення суттєвих ознак, узагальнення. Глухі діти з великими труднощами засвоюють назви дій, змішують дієслова; дають недостатньо повну характеристику дій.

Поняття про спілкування, єдність спілкування і діяльності.

Спілкування – це складний і багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності, і включає  в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини. Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії людини. З ускладненням людської діяльності воно почало виконувати функцію передачі соціально-культурного досвіду людства. В процесі онтогенезу, задовільняючи потребу у спілкуванні дитина оволодіває мовленням, засвоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого Я. 

Спілкування виявляє риси діяльності, бо спонукається певними мотивами, спрямовується на досягнення певних цілей. Про взаємозв’язок спілкування і предметної діяльності свідчить також схема періодизації психічного розвитку у дитячому віці.

Предмет сурдопсихології, завдання і методи. Предмет, завдання і методи сурдопсихології.

Сурдопсихологія – самостійна наукова галузь, що досліджує закономірності і механізми психічних явищ у ДПС, своєрідність перебігу і розвитку психічних процесів, формування психічних властивостей і якостей особистості.

Предметом є визначення загального і своєрідного у псих розвитку двох категорій дітей. Сурдопсихологія розв‘язує три групи завдань

1.Загальнонаукові теоретичні завдання (дослідження психіки в цілому).

Визначення загальних закономірностей (Nсл.+ДВС).

Визначення специфічних закономірностей (ДПС гл. і ДПС сл./ч.)

Визначення специфічних закономірностей з комбінованими вадами (гл. + РВД, гл + ДЦП);

2.Діагностичні завдання

Оцінювання рівня розвитку. Оцінювання відхилення. Визначення потенціальних можливостей розвитку. Прогнозування психічного розвитку.

3.Корекційні завдання: Виправлення вад у психічному розвитку, Вилучення причин, що призводять до вад.