6. Флористичне районування.

Одним із підсумків флористичних досліджень у певному регіоні є флористичне районування досліджуваної території. Флористичне районування відображає просторове розміщення біологічного різноманіття (разом з геоботанічним і фауністичним (або зоогеографічним) районуваннями). Крім інформаційного значення в області ботанічної географії, флористичне районування необхідне для пізнання ресурсів рослинного світу, а також для оцінки флористичної репрезентативності мережі заповідних об’єктів.

Звичайно використовуються такі основні ранги флористичних виділів (хоріонів):

• Царство (regnum)

• область (regio)

• провінція (provincia)

• округ (districtus)

• район (locatio).

Флористичне районування відображає таксономічну структуру хоріонів, а фітоценотичне (геоботанічне) – мозаїку рослинних угруповань. Відмінності цих двох районувань обумовлені тим, що видовий склад і таксономічна структура флори залежать від еволюційних передумов, а специфіка флори значною мірою обумовлені наявністю у її складі ендемічних і реліктових видів. На противагу цьому фізіономічність сучасних фітоценозів обумовлена складом домінантів та едифікаторів і тому більше відображає сучасну екологічну обстановку.

Кожна схема флористичного районуванння значною мірою суб’єктивна через відсутність чітких границь між флористичними виділами (хоріонами). Це пов’язано з тим, що склад флор змінюється як правило поступово: зникають одні види і роди і з’являються інші. І така заміна відбувається не раптово чи одночасно, і тому між ділянками, приналежність яких до різних флористичних районів не викликає сумніву завжди є, ширші або вужчі перехідні зони. Це не дає змоги провести чіткі та однозначні межі між хоріонами.

Різні районування можно умовно поділити на:

• дивергентні (розділяючі);

• конвергентні (об’єднуючі).

Дивергентне районуванння будується зверху, в нисхідній послідовності: від вищих рангів районування, шляхом послідовного поділу флори Земної кулі в цілому (або великих хоріонів) на дрібніші ієрархічні виділи за різницею між ними. Таке районування значною мірою суб’єктивне: будується під впливом ерудиції і „здорового глузду” дослідника і в основі його – якісні відмінності щодо поширення окремих видів (індикаторів флористичної ситуації).

Конвергентне районуванння, навпаки, будується знизу, у висхідній послідовності ієрархічних рангів, тобто шляхом об’єднання за подібністю. Вони базуються на кількісному аналізі видового складу або таксономічної структури флори. Базове значення при цьому має попередній поділ території на робочі флористичні райони.

Дивергентне флористичне районування може бути

• контрастним;

• гармонійним.

При контрастному районуванні враховуються переважно відмінності складу ендеміків у флорі. Це виправдано тому що при районуванні Земної кулі, наприклад, важко проаналізувати увесь склад флори. Таким є флористичне районуванння Землі А.Л. Тахтаджяна. Він поділив флору земної кулі на 6 царств, 8 підцарств, 34 області, 147 провінцій. Області виділені на основі родового і видового ендемізму, для провінцій родовий ендемізм уже майже не властивий, а лише видовий, округи відрізняються в основному ендемізмом підвидового рівня.

При гармонійному районуванні враховують увесь таксономічний склад фітохорій і при цьому воно базується на хорологічному аналізі коли флористичний склад ділиться на групи за приналежністю до типів ареалів. Зразком такого районування є схема Мойзеля для позатропічної Євразії.

Конвергентні районування також поділяють на:

• статичні;

• філогенетичні.

Для статичного районування при аналізі видового складу використовують коефіцієнти подібності і відмінності, якими оцінюють частку спільних видів у порівнюваних флорах. Відомо понад 20 різних коефіцієнтів асоціації. Найчастіше використовують коефіцієнти Чекановського або Жаккара.

Icz. = 2a / (a+b)+(a+c)

a – число однакових видів у порівнюваних флорах;

b – число специфічних видів для першої флори;

с - число специфічних видів для другої флори.

Коефіцієнт Чекановського виміряє відношення числа спільних видів до середнього арифметичного числа видів в обидвох флорах.

Коефіцієнт Жаккара виміряє відношення числа спільних видів до числа видів у об’єднаній флорі:

I jac.= a / a+b+c

Використання цих коефіцієнтів виправдане, якщо порівнювані списки приблизно однакової величини.

При філогенетичному районуванні враховують таксономічну структуру флори і воно відображає зв’язки між флорами в еволюційній перспективі. При цьому порівнюють родо-видові, родинно-видові і родинно-родові спектри. Родо-видові спектри найкращі для районуванні на рівні провінцій, а родинно-видові і особливо родинно-родові – на рівні областей.