3. Огляд історії розвитку флор.

3.1.) Розвиток флор в палеозойську та мезозойську ери.

Древній рослинний покрив Землі був досить одноманітним (до пізнього девону). Це пов’язано з незначною диференціацією світу наземних рослин і невеликою кількістю видів.

Перша велика диференціація флор виникла в кінці палеозою (пізній карбон-перм). В цей період на Землі сформувались 4 флористичних області:

1. Євромерійська флора – охоплювала Європу і Північну Америку.

2. Ангарська флора – охоплювала район Сибіру

3. Катазіатська флора – охоплювала Південно-Східну Азію і частину Північної Америки.

4. Гондванська флора – охоплювала Антарктиду, Австралію, Індію, південь Африки, Південну Америку.

Євромерійська флора мала тропічний і субтропічний характер. На території Гондванської флори був помірний і навіть арктичний клімат. Це пов’язано з тим що взаємне розташування материків, полюсів і відповідно екватора було іншим.

3.2.) Зміни флори в третинному періоді

Остання кардинальна зміна у світі рослин відбулась у крейдяному періоді. В цей час на арену вийшли покритонасіннні рослини і зайняли пануюче положення. Флора Центральної Європи в цей час була тропічною і зберігала такий характер протягом палеоценової та еоценової епох. Тут зростали наприклад, пальми, представники родини Лаврових та багатьох інших тропічних родин. Це була за визначенням Енглера древня арктотретинна флора північної півкулі.

Однак у зв’язу із зміщенням полюсів протягом третинного періоду відбувалось поступове погіршення кліматичних умов. Флора почала все більше набувати субтропічних рис. На території сучасних полярних районів перші заморозки були в міоцені. У слідуючу пліоценову епоху похолодання у Центральній Європі викликило корінні зміни флори: тропічні та субтропічні види були витіснені видами помірно теплої третинної флори. Її називають також східноазіатсько-північноамериканською флорою тому що властиві для неї рослини зараз існують лише в цих регіонах: Ginkgo, Sequoia, Cryptomeria, Pterocaria, Carya, Celtis, Liriodendron, Actinidia, Ailanthus.

Цей процес продовжувався до кінця третинного періоду і відбувалась поступова зміна у такому напрямку: древня арктотретинна (тропічна) флора → субтропічна флора → помірно тепла теретинна (помірна) флора.

3.3.) Розвиток флори в льодовикову епоху (плейстоцен)

Називаючи цю епоху льодовиковою слід мати на увазі, що клімат протягом неї не був незмінним і територія Європи не була увесь час вкрита льодовиком. Плейстоцен був періодом загальних похолодань між якими існували періоди потеплінь, які в різних регіонах проявлялися по-різному. І формування льодовика не було обов’язковим елементом кожного похолодання, і навіть коли він виникав то займав лише певну частину території Європи.

На території Європи було виявлено 6 періодів похолодання: біберське, дунайське, грюнцське, міндельське (ліхвінське), рисське (дніпровське), вюрмське (валдайське). Зледенніння відбувались лише під час останніх чотирьох періодів.

Періоди похолоданння і потепління не були одноманітними в температурному відношенні. Але звісно таке чергування потеплінь і похолодань не могло не відбитись на характекрі рослинного покриву. При цьому значення мала і тривалість цих періодів. Наприклад з часу закінчення останнього зледенніня пройшло 15-18 тис. років, а період потепління між рисським і вюрмським похолоданнями тривав 60 тис. років, а між міндельським і рисським – 150 тис. років

Під час похолодань теплолюбиві рослини і рослини помірного клімату відступали на південь. Відбувалось зміщення їх ареалів. Якщо кліматичні зміни відбувались швидко то деякі види не встигали відступити і це приводило до вимирання.

Під час зледенінь існували сховища (рефугіуми) де види середньоєвропейської флори могли пережити цей період. Ці сховища були різного розміру – Поділля, Прикарпаття (південне), Колхіда. Найбільше страждали теплолюбиві види і під час останнього потепління (рисс-вюрмського) у Центральній Європі не залишилось жодного теплолюбивого виду. Під час похолодань змінювався клімат і південніших районів.

3.4.) Розвиток флори в кінці льодовикового періоду і в післяльодовиковий час.

Приблизно 20 000 років тому почався відступ льодовика (північного і альпійського) і пройшло досить багато тисячоліть поки льодовик у Європі зник. Так Скандинавія звільнилась від нього лише 8500 р. тому. Ті зміни флори та рослинності які відбулися за цей період тривали до становлення сучасного рослинного покриву. За допомогою спорово-пилкового аналізу досить точно встановлено характер цих змін.

В період останнього максимального зледеніння на вільній від льоду частині Центральної Європи панувала арктична рослинність. Тут могли існувати лише угруповання тундр і холодних степів. Вони ж першими розвивались на ділянках, які звільнялись від льоду.

Пізньольодовиковий період (кінець останнього льодовикового періоду) називають тундровим або безлісовим часом. В тодішніх рослинних угрупованнях провідну роль відігравали злаки, осоки, полин, види ефедри, сонцецвіту, плаунок, рутвиця. Траплялися обліпиха, береза карликова, чагарникові верби. В кінці цього періоду з’явились перші деревовидні берези (пухнаста і поникла), а також сосна. В результаті виникла субарктична тундра типу паркової, де дерева стояли рідко.

За 10 000 років до нашої ери настало досить сильне і швидке потепління внаслідок якого з’явились березові ліси, згодом з сосною. Різко скоротилась кількість світлолюбивих видів властивих для тундри та холодного степу, але вони не зникли повністю. Цей відрізок часу носить назву „аллеред” (по місцю першої знахідки в Данії) і тривав він близько 1 000 років.

За 9 000 р. до нашої ери знову похолодало, і це привело до нового розповсюдження тундр. Ліси були роззосереджені, але не знищені. Найбільшого розповсюдження набула тундра паркового типу.

Згодом наступило нове, на цей раз остаточне потепління. Це відбулося близько 8 250 р. до нашої ери коли межа материкового льодовика знаходилась у Швеції. Увесь наступний період називають післяльодовиковим часом (післяльодовиковою епохою, голоценом, постгляціалом).

Під час першого його відрізку (передтеплий час) або часу берези і сосни ці породи швидко розповсюдились, утворили зімкнуті деревостани в яких уже не було умов для існування світлолюбивих тундрових рослин і вони швидко зникли. Реліктові рештки таких лісів збереглися у Карпатах та Передкарпатті. Його тривалість близько 500 років. Після нього почався ранній, теплий час (ранній, старий голоцен). Найхарактерніші риси – поява і масове розселення ліщини. За нею з’явились так звані види мішаного дубового лісу – дуб, в’яз, липа, вільха. Рештки таких сосново-широколистяних лісів (дуже змінені антропогенно) збереглися у Розточчі.

Середній теплий час (середній голоцен) або час мішаного дубового лісу. В деревному ярусі поряд з дубом, ясенем або кленами рясно були представлені в’яз та липа. Ліщини, через сильне затінення, стало значно менше. На вологих місцях росла вільха. Такі мішані дубові ліси росли скрізь у Центральній Європі і за своїм характером були подібні на сучасні заплавні ліси.

Приблизно за 3000 р. до н.е. в Європі майже скрізь різко знизилась участь в’яза у деревостані. Це явище до сих пір є загадковим і висловлюються різні припущення (згодовування листя худобі, хвороби тощо).

Пізній теплий час, який тривав від 3000 р. до н.е. до 800 або 500 р. до нашої ери, спочатку також характеризувався пануванням мішаних дубових лісів. Згодом в їхньому складі з’явились бук, граб, ялиця, на півночі – ялина. Їхня роль зростала і відбувалось поступове зниження середньорічних температур.

Для останнього етапу історії розвитку рослинного покриву в післяльодовикову епоху, який називають післятеплий час характерно широке розповсюдження бука, а також граба. Роль видів мішаного дубового лісу у деревостанах різко впала. Тому цей час називають часом бука.

Отже в історії розвитку рослинного покриву в пізньо- і післяльодовиковий час є певна послідовність змін: від тундри – до березово-соснових лісів – потім до мішаних дубових лісів – і накінець до грабово-букових + ялинові і ялицеві ліси. Подібного характеру зміни росл. покриву відбувались і в період більш ранніх потеплінь. Однак тут вони були циклічними – від тундри до тундри.