4. Трансформація структури аборигенних фракцій флор.

Загалом питання стосовно зміни таксономічної структури флор внаслідок антропогенного впливу ще недостатньо вивчене. Але доведено, що найбільше страждає від господарської діяльності родина Orchidaceae. З двох класів Покритонасінних більш вразливі Однодольні. Серед провідних родин передусім страждають бореальні за походженням: Cyperaceae (осокові), Ranunculaceae (жовтецеві), Scrophulariaceae (ранникові), а також родина Caryophyllaceae (гвоздичні).

Разом з тим найстійкішими до антропогенного впливу виявились родини характерні для аридних територій: лободові (Chenopodiaceae); гречкові (Polygonaceae); губоцвіті (Lamiaceae), бобові (Fabaceae), а також родини, у складі яких багато видів які добре пристосовані до екстремальних умов існування – Asteraceae (айстрові), Poaceae (злакові), Brassicaceae (капустяні).

Щодо змін ценотичної структури то практично на всіх досліджених територіях Європи виявилена одна й та ж тенденція: від антропогенного впливу найбільше страждають види вологих та перезволожених місцезростань: луків, боліт, прибережних екотопів, водойм, а також сегетальні бур’яни. Головна причина цих змін – евтрофікація.

Встановлено, що антропогенний вплив на флору у всіх досліджених регіонах приводить до процесу ксерофітизації флор. Від нього перш за все страждають рідкісні види, особливо ті з них, що ростуть на межі ареалу (пограничноареальні).

5. Синантропізація флор.

Результатом цього процесу є збільшення кількості адвентивних видів, які приходять на зміну аборигенним, крім того відбувається зміна природних угруповань на синантропні. Так, на територію Нідерландів з 1500 року було занесено 900 видів, з яких 220 закріпились у флорі цієї країни. В цілому зараз у флорах Західної Європи частка адвентивних видів складає 13-18%. Особливо великою є частка адвентивних і синантропних видів на ізольованих островах з ненасиченими флорами. Наприклад:

• на острові Кріт вони складають 33% від загальної кількості видів;

• на Азорських островах – 60%.

За способом занесення адвентивні види поділяють на 3 основні групи:

• аколютофіти – види, які самостійно розселяються завдяки своїм властивостям і способам розселення;

• ксенофіти (індуценти) – види які випадково занесені в результаті господарської діяльності людини;

• ергазіофігофіти – втікачі з культури.

Занесення ксенофітів відбувається в основному транспортом, передусім залізничним. Суттєву роль відіграє автомобільний та водний транспорт. Причому водним транспортом види заносяться не тільки з вантажем, але й з баластом. Джерелом занесення ергазіофігофітів є перш за все ботанічні сади, а також парки, сквери та інші об’єкти зеленого будівництва.

Адвентивні види в процесі занесення на нову територію проходять декілька стадій (Корнась, 1982):

1. Занесення діаспор і поява на урбанізованих територіях;

2. Міцне вкорінення на урбанізованих територіях;

3. Поселення на менш урбанізованих територіях;

4. Освоєння непорушених біотопів.

На кожному із зазначених етапів кількість адвентивних видів скорочується. Окремі з них через певний період починають дуже швидко (вибухоподібно) розселятися. Є п’ять можливих причин цього явища:

1. Зміна характеру місцезростань внаслідок господарської діяльності;

2. Зміна кліматичних умов;

3. Збільшення популяції адвентивного виду до певної критичної величини;

4. Занесення нового екотипу цього ж виду;

5. Генетичні зміни в популяції виду.

Залежно від часу занесення адвентивні види поділяють на такі групи:

1. Археофіти – види які занесені до складу флори до 18 століття, тобто вони є супутниками людини з доісторичного або раннього історичного періоду.

2. Неофіти (кенофіти) – види які занесені після 18 століття. Їхнє розповсюдження як правило добре документоване.

За ступенем натуралізації адвентивні види класифікують таким чином:

1. Ефемерофіти – непостійні, тимчасові рослини, які зустрічаються в місцях занесення 1-2 роки, і не здатні до самовідновлення за допомогою насіння.

2. Колонофіти – види які міцно закріпились в місцях заносу або здичавіння, але при цьому вони не розповсюджуються поза межі відповідної ділянки.

3. Епекофіти – адвентивні види, які натуралізуються на порушених штучних місцезростаннях (посіви сільськогосподарських культур, синантропна рослинність). Вони активні на початкових стадіях вторинних сукцесій, але швидко втрачають ценотичні позиції по мірі відновлення природного рослинного покриву.

4. Агріофіти – види, які проникають у природні угруповання і стійко самовідновлюються як у складі антропогенної так і у складі природної рослинності. Таких видів не дуже багато (у Центральній Європі – 115, Польщі – 34). Проникнення до складу природних екосистем відбувається найчастіше в берегових і прибережних зонах. Це пов’язано з різноманітністю субстратів, динамікою цих типів екосистем і наявністю відкритих ділянок в їхньому складі.

Найважче адвентивні види проникають у лісові екосистеми (вони найбільш збалансовані). Вони поселяються у штучних хвойних лісах або в лісах з розвинутою мережею ярів (тут є відкриті ділянки позбавлені рослинного покриву). Зараз інтенсивно проникає в лісові екосистеми Центральної Європи Impatiens parviflora. У Придніпров’ї у заплавні ліси проникає Amorfa fruticosa. Загалом простежується така тенденція – у лісових екосистемах деревних неофітів більше ніж трав’янистих.