4. Екологічний аналіз флори.

Для кожного з регіонів властивий певний набір екотопів з відповідними властивостями, які прямо чи опосередковано впливають на склад і структуру флори. Екологічний аналіз флори передбачає розподіл видів за показниками їх пристосування до основних екологічних факторів з наступним об’єднанням у відповідні групи. І ці групи є відображенням комплексу умов, реально існуючих на даний час у конкретному регіоні. Основними екологічними факторами, які впливають на формування регіональних флор є наступні:

1. Вода й водний баланс грунту;

2. Багатство мінерального живлення (трофність);

3. Наявність у грунті карбонатів або обмінного кальцію;

4. Засоленість води й грунту;

5. Світловий і температурний режими.

За ступенем пристосування до водного середовища й зволоженості грунту рослини як правило поділяють на 4 групи:

• гідрофіти

• гігрофіти

• мезофіти

• ксерофіти.

За відношенням до родючості (трофності) грунтів види поділяють на три основних групи:

• оліготрофи – зростають на дуже бідних грунтах;

• мезотрофи – зростають на середніх за родючістю грунтах;

• евтрофи – зростають на багатих грунтах.

За відношенням видів до кальцієвого субстрату і наявності в грунті карбонату або обмінного кальцію їх традиційно поділяють на:

• кальцієфіли (облігатні та факультативні);

• кальєфоби.

Слід відзначити, що в сухих умовах на карбонатах (крейда, вапняк, доломіти) відбуваються інтенсивні процеси видоутворення, що проявляється у навності ендемічних видів. Загалом багаті на вапно грунти є осередками зростання специфічної кальцієфільної флори у складі якої є багато рідкісних видів.

За ступенем пристосування до інтенсивності освітлення рослини поділяють на:

• геліофіти – рослини відкритих місцезростань (лучні);

• факультативні геліофіти – тіневитривалі (світлі ліси, узлісся);

• сціофіти – тінелюбиві.

За відношенням до температурних умов види поділяють на:

• термофіли (теплолюбні);

• психрофіли (холодолюбні).

5. Біоморфологічний аналіз флори.

За морфо-екологічними ознаками види об’єднують у групи, які отримали назву життєвих форм. Зараз є низка класифікаційних схем життєвих форм різних авторів (Серебрякова, Зозуліна, Голубєва та ін.), але найчастіше використовують класифікацію К. Раункієра, який за основні ознаки виділення життєвих форм прийняв знаходження бруньок відновлення відносно поверхні грунту та спосіб захисту цих бруньок впродовж несприятливого періоду року. За цими ознаками Раункієр виділив 5 типів життєвих форм:

• фанерофіти – бруньки відновлення знаходяться високо над поверхнею грунту (дерева);

• хамефіти – бруньки відновлення знаходяться не вище 20-30 см над поверхнею грунту, або на стеблах які лежать на поверхні грунту і в зимовий період вкриваються снігом (чагарнички);

• гемікриптофіти – пагони цих рослин до початку зими відмирають до рівня грунту і залишаються живими лише нижче частини рослин з бруньками які захищені опалим листям або грунтом;

• криптофіти – бруньки відновлення знаходяться в грунті, або на дні водойм (цибулинні, кореневищні рослини);

• терофіти – рослини, які у несприятливі періоди року перебувають у вигляді насінин (однорічники).

Життєві форми Раункієра стали хрестоматійними тому, що він з геніальною простотою звів всю різноманітність життєвих форм до невеликої кількості їх макротипів, виділених тільки за положеннями і способом захисту бруньок відновлення протягом несприятливого періоду (холодного чи сухого).

Ця ознака (положення і спосіб захисту бруньок) має біологічне значення і широкий екологічний зміст:

• Біологічне значення полягає в тому, що якраз захист меристем, призначених для продовження росту, забезпечує безперервне існування особини в умовах різко змінного середовища

• екологічний зміст полягає в тому, що мова йде про пристосування не до якогось одного фактору, а до всього комплексу факторів навколишнього середовища.

І саме тому вибрана Раункієром ознака виявилась корелятивно зв’язаною з цілою низкою інших ознак, в т.ч. й фізіологічних.