Функції соціології.

Соціологія виконує різноманітні пізнавальні й практичні функції. Оскільки соціологія дає висхідні уявлення про суспільство як цілісну систему, частина її пізнавальних функцій носить методо­логічний характер. Положення соціології мають методологічне зна­чення для інших наук про суспільство.

До практичних функцій належать перш за все інформаційно-діагностична і прогностична функції. Соціологія дає уявлення про стан соціальних процесів. Більше того, нагромаджуючись, соціаль­на інформація дає змогу виходити на прогнози стосовно тенденцій подальшого розвитку.

Зміст, рівні та завдання соціології визначають її функції. Функції соціології як науки — це виконання притаманних їй завдань для створення соціологічних теорій і концепцій, а також забезпечення со­ціального розвитку й удосконалення соціальних відносин суспільства. До практичних функцій, які мають яскраво виражений соціально-інженерний характер, відносяться функції соціального про­ектування і соціальної технології. Соціолог визначає оптимальний шлях вирішення практичних проблем, розробляє методи, способи, прийоми, процедури управлінських рішень, тобто розробляє со­ціальну технологію. На жаль, як правило, соціологи ще слабо во­лодіють прийомами трансформації соціологічної інформації, одер­жаної в ході дослідження, у практичні рекомендації і по часті об­межуються порадами загального характеру.

Соціологія як самостійна наука виконує дві групи функцій:

1) гносеологічні (теоретико-пізнавальні); 2) соціальні функції (див. схему 5).

До гносеологічних функцій соціології належать теоретико-пізнавальна, методологічна, критична функції, які забезпечують найповніше й конкретне пізнання тих чи інших явищ і процесів соціального життя.

Теоретико-пізнавальна функція соціології полягає у тому, що вона забезпечує здобуття й нагромадження знань про суспільство, його соціальні відносини, систематизацію цих знань і на цій основі — створення соціальних теорій та концепцій.

Водночас соціологія вивчає закономірності й випадковості соціального життя суспільства, розкриває їх сутність, місце й роль у пізнанні соціальних явищ і процесів, їх регулюванні, управлінні та перетворенні, тобто виконує методологічну функцію, формулюючи закономірності, випадковості, визначаючи методи пізнання та створюючи вчення про ці закономірності й випадковості, методи пізнання соціальної сфери суспільства, її функціонування та розвитку.

Реалізуючи критичну функцію, соціологія, з одного боку, обґрунтовує і показує все те позитивне, що можна і треба зберігати, зміцнювати, розвивати й використовувати, з іншого — виявляє і висвітлює те, що є негативним, віджилим, що справді вимагає радикальних змін або повного усунення із суспільного життя.

Що стосується соціальних функцій, то вони повинні забезпечити надійну інформацію про різноманітні соціальні процеси та явища, про зміни соціальної структури, сім’ї, національних відносин та ін.

Інформаційна функція — це отримання та систематизація інформації про реальний стан соціальних відносин, явищ і процесів, про їхній розвиток та взаємозв’язки.

Прогностична функція соціології виявляється у формуванні соціальних прогнозів розвитку соціальних явищ і процесів. Соціальні прогнози можуть бути короткостроковими або довгостроковими. В соціальній практиці використовуються частіше короткострокові прогнози розвитку соціальних об’єктів та суб’єктів.

Сутність перетворювальної функції полягає у тому, що висновки, рекомендації та пропозиції соціологічної науки слугують основою для вироблення та прийняття рішень.

Управлінська функція соціології — це вироблення соціального механізму впровадження у практику рішень щодо функціонування, розвитку й удосконалення соціальних відносин. Ця функція забезпечує ефективну діяльність органів соціального управління та конкретних керівників. Відсутність або ігнорування соціального механіз­му реалізації управлінських рішень призводить до зниження ефективності соціального управління, що є основною причиною тяжких наслідків розвитку суспільства.

Світоглядна функція соціології виявляється у використанні справ­ді конкретних вивірених кількісних та якісних показників і фактів соціального життя людини і суспільства, що тільки й здатні переконати в чомусь сучасну людину, сформувати в її свідомості не тільки систему знань про суспільство, а й розуміння своїх власних місця, ролі та відповідальності в даному суспільстві. Саме тому світоглядна функція соціології є, в основному, соціологічною.

Соціологічні дослідження справляють ідеологічний, виховний вплив. Вони привертають увагу до реальних соціальних протиріч, активізують діяльність, мобілізують на якісні перетворення, сприя­ють формуванню соціального мислення.

Разом з тим, слід розмежовувати поняття ідеології та соціо­логії. Ідеологія — це система ідей, що відбивають і захищають інте­реси соціальних груп, яка дає уявлення про суспільство крізь при­зму цих інтересів. Соціологія — наука, що розкриває закономір­ності й механізми реального розвитку суспільства Якщо ідеологія орієнтована на соціальний інтерес, то соціологія — на істинне відбит­тя соціальних процесів. Звичайно, соціолог не може не зазнавати ідеологічного впливу. Він належить до певних груп, вивчає соціальне. Та як представник науки він зобов'язаний нейтралізувати ідеологіч­ний вплив, прагнути об'єктивного аналізу. У цьому плані необ­хідно розвести соціологію та філософію, бо остання являє собою світогляд і не може не бути ідеологізованою.

У сучасних умовах, коли різні політичні діячі все частіше звер­таються до соціології, посилаються на соціологічну інформацію, виникає небезпека перетворення соціології на інструмент політи­ки. Все це ускладнює діяльність соціолога. Він повинен бути бор­цем, що обстоює істину, свою незалежність. У його діяльності все більшого значення набувають питання професійної етики.

Соціологія як наука виконує цілу низку інших допоміжних функцій у життєдіяльності людини, сім’ї, національних груп, суспільства загалом. Соціологія нерозривно пов’язана з іншими суспільними науками, особливо з економічною теорією, політологією та філософією. З одного боку, соціологія, як наука про суспільство, включає загальну соціологічну теорію, що може служити теорією та методологією всіх інших суспільних наук.

З іншого боку, філософія обґрунтовує всезагальні закономірності й випадковості розвитку природи і суспільства, філософські категорії та принципи, які лежать в основі наукового аналізу суспільних відносин, соціальних зв’язків, соціальних дій тощо.

Зв’язок соціології та політології визначається, по-перше, тим, що виявити закономірності й можливі випадковості політичного життя можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому, як єдиної соціальної системи, по-друге, саме суспільство не можна зрозуміти і змінити без впливу на нього політичних структур та режимів.

Економічна теорія найтісніше пов’язана з соціологією. З одного боку, соціологія вивчає соціальне: носіїв економічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, організаційно-нормативні форми, їх закріплення, соціальні механізми, що забезпечують функціонування та розвиток економіки. З іншого боку, економічна теорія вивчає економічні відносини, економічну свідомість, економічні нормативи, організації та установки, що є елементами структури соціальних механізмів в економіці. Якщо економічна теорія розглядає людину як елемент трудових ресурсів, як одну з основних умов виробництва, то соціологія вивчає людину як суб’єкта економічних і соціальних процесів, що безперервно взаємодіють.

Таким чином, соціологія в системі суспільних наук, що мають справу із світом людини і соціальних груп, виконує роль генератора ідей, теорій і концепцій про людину в системі соціальних зв’язків, і саме тому вона є соціальною теорією та методологією всіх інших суспільних наук.

Методи в соціології — це спосіб здобуття, побудови та обґрун­тування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності. Соціологія використовує дві основні групи методів: перша група — загальнонаукові методи, до яких належать діалектика, синергетика, історизм, і друга група — специфічні методи соціології, до яких належать спостереження, опитування (усне, анкетне, інтерв’ю), експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів та інші (див. схему 6).

Під час вивчення та аналізу соціальних відносин, явищ і процесів, закономірностей та випадковостей соціального життя суспільства використовуються зазвичай усі загальнонаукові й специфічні методи соціології. Однак кожне конкретне соціальне яви­ще або процес для свого вивчення та аналізу вимагають використання переважно тих методів, які забезпечують найбільш глибоке та повне наукове їх обґрунтування й пояснення.

Метод соціології — це сукупність прийомів, способів та операцій теоретичного й практичного освоєння і перетворення соціальної реальності. Таку сукупність прийомів, способів та операцій заведено називати методикою соціологічного дослідження, але її використовують не лише в теоретичній та емпіричній дослідницькій діяльності, а й у соціальній практиці.

Діалектика, як всезагальний метод пізнання, дає змогу виявити й проаналізувати закономірності виникнення, функціонування та розвитку соціальної реальності — явищ, процесів, відносин, а також причинно-наслідкові зв’язки, детермінованість соціального життя людини і суспільства, малих та великих соціальних груп, обґрунтувати певні соціальні процеси.

Синергетика забезпечує виявлення та аналіз самовиникаючих, випадкових, таких, що самоорганізуються, самоуправляються, соціальних явищ і процесів, реальних та можливих біфур­кацій (відхилень від норм) у соціальному житті та поведінці самоорганізованих соціальних суб’єктів та об’єктів.

Історизм (порівняльно-історичний метод) дозволяє виявити, охарактеризувати та зіставити різні рівні еволюції соціального об’єкта, що досліджується, а також певною мірою визначити основні історичні тенденції його розвитку.

Різноманітність спеціальних методів соціологічного дослідження забезпечує збір, нагромадження, та використання необхідної та достовірної інформації про реальні соціальні явища, події та процеси суспільного життя.

Загальнонаукові методи забезпечують необхідний науковий рівень дослідження. Спеціальні методи конкретного емпіричного соціологічного дослідження забезпечують збір, нагромадження, використання необхідної інформації про кількісні та якісні характеристики об’єкта дослідження та проведення грамотного якісного аналізу соціальних проблем.

Кожен із спеціальних методів дослідження має своє призначення та власні характеристики (див. схеми 7, 8, 9, 10,11).

Схема 7

Схема 8

Схема 9

Схема 10

Схема 11

Моделювання в соціології – це метод дослідження соціальних явищ та процесів за допомогою їх моделей, тобто опосередковане вивчення соціальних об’єктів, у процесі якого вони відтворюються в моделі, що заміщує в пізнавальному процесі оригінал та дає змогу отримувати нові знання про предмет дослідження. До методу моделювання вдаються, коли перейти до безпосереднього вивчення об’єкта (з якихось причин) неможливо або недоцільно (наприклад, якщо безпосереднє вивчення пов’язане зі значними труднощами). Основними вимогами, пов’язаними зі створенням моделей, адекватних складним явищамі процесам соціальної дійсності, є: єдність гносеологічного й аксіологічного підходів у процесі реалізації моделей та інтерпретації результатів; цілісне, багатоаспектне відображення соціальних об’єктів у системі моделей, що використовуються. Стосовно міри дослідженості та використання цього методу в соціології слід відзначити, що моделювання вивчають, передусім, в рамках соціальної інженерії як одну із соціальних технологій.