5. Функції громадської думки та основні канали її вивчення.

Громадська думка виконує цілий ряд функцій, у тому числі оцінювальну, орієнтуючу, виховну, регулятивну, функцію соціального контролю та функцію регламентації. Всі вони є моментами основної функції регулювання. Громадська думка впливає не лише своєю оцінкою, а й визнанням певної цінності, яку вона містить. Вона орієнтує, виробляє установку на формування певних якостей, лінії поведінки, тобто її ідеологічний вплив має виховний заряд. Разом з тим, вона підтримує одні види відносин, соціальні механізми і відкидає інші, регулюючи тим самим поведінку великих мас людей. У цьому плані можна говорити про захисну, директивну функцію, і всі пі функції тісно пов'язані між собою.

При вивченні громадської думки важливим завданням є вимір рівня її соціальної зрілості. Громадська думка набуває зрілості як функціонуюче утворення, долаючи складний шлях розвитку. В літературі пропонуються різні набори показників зрілості. Важливо визначити критерій який допомагає відбирати показники. Таким критерієм є глибина та повнота реалізації функцій громадської думки. Він вимагає перш за все таких показників, котрі дозволяють судити про характер та вагомість думки, її стабільність, інтенсивність, поширеність. 1-м показником виступає соціальна спрямованість. Думки за соціальною спрямованістю можуть бути передовими і відсталими, консервативними і новаторськими, позитивними й негативними і т. п 2-й показник — компетентність, 3-й — інтенсивність (відбиває рівень зацікавленості, переконаності, наполегливості у відстоюванні позицій), 4-й — стабільність, 5-й — поширеність, 6-й — результативність. 

Форми і рівні соціальної напруженості громадської думки різні. Соціальна напруженість посилюється у зв'язку з поширенням соціального песимізму, стурбованості, невпевненості в майбутньому. На етапі виникнення знання про нове явище ситуації співставляються з власним інтересом та інтересом інших спільнот, тобто відбувається ідентифікація себе з соціальною спільнотою.

Індивідуальні орієнтації містять у собі сприйняття індивідом проблем або об’єктів за певних обставин та сприйняття значення думки інших людей про ті ж самі проблеми або об’єкти. Коли орієнтації двох або більше індивідів спрямовані як на одні й ті ж проблеми або об’єкти, так і один на одного, ці індивіди перебувають у стані «коорієнтації».

Орієнтація

Коорієнтація

Індивіди мають думки різного ступеня стійкості та інтенсивності. Про цінність об’єктів вони міркують як на основі попереднього досвіду взаємодії з ними, так і оцінки цих об’єктів за поточних обставин. Тому, щоб зрозуміти індивідуальну думку щодо певного об’єкта, необхідно зміряти як його заздалегідь утворену схильність, так і стійкість. Відмінність між установками та думками можна пояснити двояким чином. Думки, як правило, являють собою вербалізовану або іншу відкриту форму реакції на певні стимули (проблеми), в той час як установки є більш глибокими тенденціями загального упередженого – позитивного або негативного – ставлення до якоїсь сукупності стимулів як цілого. Тобто, якщо думки мають здебільшого ситуаційну природу, то установки є більш стійкі та не пов’язані з конкретною ситуацією.

Соціальний або міжособовий концепт громадської думки передбачає двох або більше орієнтованих індивідів, що вступають у комунікацію з приводу об’єкта, який викликає спільний інтерес. Такі індивіди є «коорієнтованими» один на одного, тобто готовими до спільних комунікативних дій. Внутрішньоособові співпадання (конгруенція) свідчать про міру, до якої точка зору однієї особи відповідає її оцінці щодо точки зору іншої особи. Дану ситуацію називають «усвідомленою узгодженістю". На її підставі особа виробляє загальну лінію стосунків з іншою особою та спонтанно реагує на неї під час взаємодії. Інколи буває, що позицію іншої особи щодо якоїсь спільної проблеми не так зрозуміли. Звідси точність являє собою міру, до якої ваша оцінка співпадає з думками іншої особи.

Іншими явищами міжособового характеру є згода і розуміння.

Згода – це ступінь, до якого двоє або більше осіб поділяють одну й ту ж оцінку щодо спільної проблеми. Розуміння – ступінь співпадання визначень, тлумачень двох або більше осіб. З точки зору розглядуваного вище питання індивідуальної орієнтації згоду можна порівняти з схильністю, а розуміння – з стійкістю. Індивідуальні орієнтації, що складають основу установки, обумовлюються, формуються у кожної особи, виходячи з цілого ряду ознак та обставин її життя:

-Особистісні – фізичні та психологічні особливості індивіда, включаючи ріст, вагу, вік та соціальний статус.

-Культурні – оточення та уклад життя конкретного району або географічної місцевості, наприклад, та або інша країна, міська чи сільська місцевість тощо.

- Освітні – рівень та якість освіти індивіда.

- Сімейні – походження людей. Відомо, що діти сприймають смаки, упередження, політичні уподобання та багато іншого від своїх батьків.

- Релігійні – система вірувань у бога або надприродні сили.

- Соціально-класові – становище у суспільстві. Зі зміною соціального статусу людей змінюються й їх установки.

- Національні, расові – етнічна або расова належність, походження людини все більше справляють вплив на формування її установок.

У загальному плані установки можна розділити на три категорії: позитивні, негативні, нейтральні (відсутність установки). Людина може щось обстоювати, виступати проти або бути байдужою. Переважну більшість людей, що залишається пасивною, нейтральною, індиферентною, називають «мовчазною більшістю". Важко змінити свідомість людини, яка рішуче виступає проти певної проблеми або особи. І, навпаки, легко посилити підтримку з боку людини, яка щиросердо обстоює проблему або симпатизує особі. Теорія Фестінгера доводить, що люди, на установки яких легко вплинути, – це ті, хто ще не визначився. Перевести людину із латентного стану (з точки зору формування установок) у стан більшої поінформованості, а потім у активний стан – все це і стає справою мотивації.

В усі часи громадська думка мала велике значення і для окремих особистостей, і для суспільства в цілому. Саме тому спроби впливу на неї можна вважати закономірними. Взагалі розрізняють три стратегії психологічного впливу: імперативну, розвиваючу та маніпулятивну.

У процесі імперативного (директивного) впливу припускається, що особистість, якою намагаються керувати у зв'язку з якимись обставинами (невисокий соціальний статус об'єкту впливу, специфіка служби у військових підрозділах, екстремальні ситуації, пов'язані з ризиком для життя людей та дефіцитом часу), буде змушена сприйняти вплив.

Розвиваюча стратегія побудови впливу передбачає орієнтацію суб'єктів міжособистісної взаємодії на рівноправні і відкриті стосунки у процесі досягнення певної мети, на врахування мотивів та потреб усіх учасників взаємодії.

Маніпулятивна стратегія орієнтується на бездоганне знання та врахування психологічних станів об'єкту впливу, вміння непомітно і спритно змінити думку людини, домогтися від неї потрібних маніпуляторові дій.

У тлумачних словниках країн Європи слово «маніпуляція» пояснюється, як поводження з об'єктами з певними намірами та цілями. Наприклад, ручне управління, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук, у техніці - пристрої для управління механізмами, які ніби є продовженням рук. Отже, цей термін є метафорою і використовується у переносному значенні: спритність рук у процесі роботи з речами перенесена у цій метафорі на спритне управління людьми. Маніпуляція у її сучасному значенні - це програмування суджень та спрямувань мас, їх настрою і навіть психічних станів з метою забезпечити саме ту поведінку, яка необхідна тим, хто володіє засобами маніпуляції.

Важливою ознакою як імперативної, так і маніпулятивної стратегії впливу є ставлення до людей, свідомістю яких маніпулюють, не як до особистостей, суб'єктів спілкування, а як до об'єктів, свого роду речей. Вміння маніпулювати, керувати людьми завжди було тісно пов'язано з поняттям влади. Згідно з твердженням Макіавеллі, влада тримається на силі та згоді, тому необхідно постійно здобувати та утримувати згоду підданих, тобто формувати потрібну громадську думку. Маніпулятивна стратегія впливу стала обов'язковою частиною технологій влади.

У сучасному словнику соціології маніпуляцію визначають як «вид використання влади, при якому той, хто володіє нею, впливає на поведінку інших, але не розкриває при цьому характер поведінки, котрий від них очікується». Маніпулятивної стратегії дотримуються не лише політики у своїй професійній діяльності, ця стратегія використовується також педагогами, лікарями, керівниками різних рівнів та іншими. У багатьох випадках використання маніпулятивної стратегії може виступати як оптимальний та необхідний спосіб вирішення проблеми. Але завжди поняття маніпуляції буде пов'язано з неповагою і недовірою до розуму особистості та її вміння самостійно приймати рішення. Маніпуляція - це не насильство, це спокуса. Люди раптом змінюються і вже не сприймають розумні доводи, вони ніби бажають бути ошуканими.

Навіюваність або сугестія - це готовність сприймати ідеї, почуття, емоції і змінювати під їх дією поведінку не шляхом логічного переконування, а завдяки безпосередньому впливу на психічну сферу без відповідної переробки. Завдяки цьому відбувається прищеплення ідеї, почуття, або того чи іншого психофізичного стану. В учбовій роботі навіюваність як спосіб впливу розрахована на некритичне та безвідмовне сприймання інформації та наступні за нею дії. «Ефект навіювання» далеко не завжди несе позитивне навантаження у процесі педагогічного спілкування. Він може негативно впливати на розвиток мислення та вміння учнів будувати логічні послідовності.

Переконання - це обґрунтоване упровадження у свідомість особистості логіки механізму продуктивних дій та поведінки. На відміну від навіювання, переконання передбачає активну участь суб'єкту у процесі впливу, йому пропонується ряд доводів, котрі йому потрібно усвідомити, а після цього сприйняти або відхилити. За допомогою переконання можна досягнути перебудови змісту свідомості, мотивів діяльності, сформувати потрібні бажання та мотиви, що змінять напрямок діяльності на потрібний.

Ще один добре відомий спосіб психічного впливу -«зараження». Це процес, що створює умови для активного спілкування у потрібному напрямку для передавання емоційного настрою. Діє він підсвідомо, однак дає знати про себе завдяки зміні орієнтацій особистості на потрібний лад. Будь-яка відносно масова аудиторія, наприклад, кіноаудиторія, буде піддаватися «зараженню», навіть якщо безпосередньо емоційно впливати лише на частину цієї аудиторії.