- •Лекції з соціології
- •Тема 1-2 (4год.) Соціологія як наука, предмет і методологія. Історія розвитку соціології в сша, Європі та Україні
- •1. Соціологія - наука про суспільство, її предмет, основні категорії.
- •Механізм соціальної взаємодії.
- •Передумови формування соціології як науки та основні етапи її становлення.
- •Основні ідеї західноєвропейської соціології (хіх—хх ст.)
- •3.Структура, функції соціології та методи дослідження.
- •Функції соціології.
- •Соціологія як самостійна наука виконує дві групи функцій:
- •4. Уявлення про розвиток суспільства в основних школах соціології хix – поч.XX ст.
- •Ієрархія потреб за а. Маслоу
- •5.Історія вітчизняної соціологічної думки.
- •Тема 3-4. (2год.) Організація соціологічних досліджень, методи збору та аналізу соціологічної інформації. Суспільна думка як об’єкт соціологічного аналізу.
- •1.Сутність, структура та типи соціологічних досліджень
- •Типи соціологічних досліджень
- •2. Програма соціологічного дослідження. Кількісні та якісні методи отримання даних у соціологічних дослідженнях.
- •Гіпотези повинні відповідати таким вимогам:
- •Анкета — основний інструмент дослідження
- •Основні вимоги до запитань анкети
- •Соціально-демографічний блок
- •3.Обробка результатів соціологічного дослідження.
- •Аналіз однієї ознаки
- •Коефіцієнт кореляції та рівняння регресії
- •Методи багатовимірної статистики
- •4. Поняття громадської думки, її відмінність від оцінювального судження, знання, переконання.
- •Характерні ознаки громадської думки:
- •Функції громадської думки та основні канали її вивчення.
- •Канали вивчення громадської думки
- •Досвід вивчення громадської думки в різних країнах
- •Тема 5-6. (2год.) Соціальна структура і соціальні процеси суспільства . Особистість. Соціальні відхилення.
- •1.Суспільство, його структура та соціальні інститути в системі суспільних відносин.
- •Соціальна структура суспільства
- •Класифікація груп
- •2. Соціальна стратифікація, соціальний статус та соціальна мобільність.
- •Типологізація статусів
- •3.Соціальна структура та поляризація сучасного українського суспільства.
- •4.Поняття особистості. Статус і соціальні ролі. Соціальна типологія особистості.
- •1) Теоретичний; 2) економічний; 3) політичний; 4) соціальний; 5) естетичний; 6) релігійний.
- •5.Поняття норми. Соціальні відхилення як суспільні явища.
- •Тема 7-8. (2год.) Соціологія економічного життя, праці та управління. Соціологія культури та релігії.
- •Економічна сфера, її місце в системі суспільних зв’язків.
- •Соціологія праці та соціального управління.
- •3. Поняття культури, її функції. Методологічні підходи до аналізу культури.
- •Соціальна сутність культури
- •4. Соціологія релігії . Міжконфесійні відносини в сучасній Україні
- •Релігія як соціальний інститут існує на двох рівнях:
- •5. Соціологія освіти її функції в суспільстві.
- •Тема 9-10. (2год.) Соціологія політики та конфлікту.
- •1.Соціологія політики як відображення суспільної взаємодії.
- •Предметом вивчення соціології політики є такі питання:
- •Соціологічна проблематика держави охоплює такі питання:
- •2.Структура політики, її функції та місце в суспільному житті.
- •3.Конфлікт як соціологічна категорія.
- •Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту є:
- •4.Основні концепції соціального конфлікту.
- •5.Політичне протистояння в сучасній Україні.
- •Тема 11-12. (2год.) Етносоціологія. Соціологія сім’ї
- •Предмет та основні категорії етносоціології.
- •Т ри основні різновиди етносу:
- •Проблеми національних відносин і націоналізму.
- •Питання етнічних відносин в Україні.
- •4.Сім’я як складний соціальний феномен, її cтруктура та функції.
- •Типологія шлюбу.
- •Сім’я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками:
- •У своєму життєвому циклі сім’я проходить такі фази:
- •5. Тенденції розвитку сучасних сімейних відносин.
- •Список рекомендованої літератури
- •4. Городяненко в.Г. Соціологія / http://ukrkniga.Org.Ua/ukrkniga-text/books/_book-770.Htm
2.Структура політики, її функції та місце в суспільному житті.
Політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов´язкових для всього суспільства рішень. Функціонування політики розмежовують за різними критеріями: — за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо); — за орієнтацією (внутрішня, зовнішня); — за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна); — за носіями й суб´єктами (політика держави, партії, руху, особи); — за терміном дії, (коротко-, середньо-, довгострокова).
У світовій політичній науці на позначення різних аспектів політики використовують три самостійні англомовні терміни: — «polity» — форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності й здатності регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми); — «роїісу» — зміст політики, втілений у її цілях і цінностях, у проблемах, які вона вирішує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень; — «politics» — політичний процес, який відображає складний, багатосуб´єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, організацій та індивідів. Політика має складну структуру, в якій виокремлюють три головні елементи: - Політичні відносини та політична діяльність (відображають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади). - Політична свідомість (свідчить про принципову залежність політичного життя від свідомого ставлення людей до своїх владно значущих інтересів). Характер політичної діяльності і відносин визначається також ціннісними орієнтаціями, ідеалами і дуже часто емоціями, тобто політичною свідомістю. На рівні раціонального усвідомлення політична свідомість виступає як ідеологія, а на рівні емоцій, переживань і почуттів - як політична психологія.
- Політична організація (характеризує роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів). Охоплює такі елементи: сукупність органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади; партійні та громадсько-політичні інститути; групи тиску; громадські організації та рухи тощо. Багатовимірна структура політики може бути розглянута на рівні суб'єктів. Суб'єктами політики виступають різні соціальні групи (класи, етнічні і конфесіональні спільноти тощо), держави, партії, міжнародні організації тощо. Треба визначити, що під суб'єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Останнє значить, що вони усвідомлюють своє становище у суспільстві і безпосередньо через владу (в першу чергу, державну) намагаються реалізувати свої інтереси і завдання. Одна з найбільш відомих типологій акцентує увагу на трьох рівнях суб'єктів політики:
- соціальний: індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп (в умовах кризи і відсутності організованої політичної сили може встановитися охлократія, тобто влада натовпу), корпоративні групи (певні фінансові і промислові бізнес-еліти);
- інституціональний: партії, органи державної влади, суспільні організації тощо; політика представлена і такими суперінститутами, як держава-нація: ООН, НАТО;
- функціональний: армія (виступаючи частиною держави, нерідко сама бере владу в свої руки, встановлюючи воєнний режим правління), органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія. Бюрократію можна відносити і до соціального рівня. Бюрократія - це соціальна група, покликана зробити процес управління ефективним (функціональний аспект). Але вона часто використовує знання механізмів управління: надання їй повноваження у власних інтересах і здатна концентрувати владу в своїх руках.
Об'єктами політики виступають суспільні явища, на які направлена діяльність суб'єктів політики, зокрема влада. Суб'єкти, здійснюючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть визначатися політичними інтересами учасників, які є безпосередньо спонукальною причиною політичної активності. Вони формуються з усвідомлення економічних, соціальних (релігійних, етнічних) інтересів, усвідомлення свого становища на основі порівняння зі становищем інших груп і передбачають орієнтацію на участь у політично управлінській діяльності як умова закріплення або зміни цього становища.
У структурі політики можна виділити нормативний аспект, виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів. Названі елементи політичного життя можна об'єднати в більш загальні види явищ: політичну систему, політичні режими і політичні процеси.
Політична система включає в себе відносно стійкий клас явищ (інститути, відносини, політичну культуру тощо) і характеризує устрій політичної влади у суспільстві. Політичний режим розкриває функціональні і динамічні аспекти політичної системи. Політичні процеси включають у себе відносно більш змінні явища. Політичний процес - це взаємодія суб'єктів політики, результатом яких є зміни, переміни в політичному житті суспільства.
Функції політики засвідчують її всеосяжний характер, неперервний вплив на суспільство й неперехідне значення для врегулювання суспільних відносин. Політика тісно пов´язана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, екологією тощо.
-політика є інструментом реалізації владно значущих інтересів соціальних груп;
- політика покликана забезпечувати урегульованість і порядок соціальних процесів і відносин, умов матеріального суспільного виробництва і сумісної праці;
-політика забезпечує як спадкоємність, так і інноваційність суспільного розвитку. Інновація проявляється в обгрунтуванні і реалізації нових моделей розвитку;
- політика необхідна для того, щоби раціоналізувати суспільні відносини, згладити соціальні протиріччя і направити ситуацію на пошук зважених рішень.
Функція раціоналізації суспільного життя диктується такими обставинами:
-небезпекою для суспільства випадкових і не передбачуваних явищ, які можуть бути детерміновані природним фактором, діями інших країн, егоїстичними інтересами індивідів і, груп, необдуманими рішеннями політиків;
- необхідністю більш раціонального виробництва і збереження матеріальних і духовних цінностей;
- потребою в передбаченні майбутнього і раціональних шляхів його досягнення.
Однак раціональну складову в політиці не можна абсолютизувати. В політиці суттєвий момент складають ірраціональні фактори, емоції, що проявляється, наприклад, в упередженнях одних етнічних груп стосовно інших, в електоральних перевагах, коли голосування визначається не раціональним вибором на користь програми кандидата, а симпатіями чи антипатіями стосовно політика.
Відносини між політикою та економікою слід розглядати не в розрізі залежності політики від економіки (марксистський підхід), а з огляду на їхню взаємозалежність і взаємопов´язаність. Так, досвід колишнього СРСР та інших соціалістичних країн свідчить, що централізація влади призводить до посилення авторитарних, навіть тоталітарних тенденцій, які гальмують економічний розвиток, деформують економічну систему. І навпаки, в розвинених країнах децентралізація влади ініціює плюралістичну демократію, яка відкриває простір для економічної ініціативи, сприяє економічному зростанню. Суть економічної політики в демократичних державах полягає в підтриманні адекватного її можливостям економічного розвитку, орієнтованого на забезпечення зайнятості населення; в застосуванні гнучкої системи оподаткування; у використанні ефективних важелів стимулювання виробництва (кредитування та інвестиції). У тісних відносинах перебуває політика із суспільною мораллю. Трагічні сторінки вітчизняної історії XX ст. свідчать: якщо політика нехтує загальнолюдськими цінностями на користь класових, групових, корпоративних інтересів, тоді різко деформується суспільна мораль. За сталінщини, наприклад, нормою вважали доноси, зраду друзів і родичів, зневажання людської гідності. Поєднання політики із загальнолюдською мораллю, характерне для демократичних країн, досягається консенсусом, компромісами, цивілізованим ставленням до опозиції, запереченням фанатичної жертовності. Політика є специфічним доповненням до суспільної моралі, яка неспроможна вичерпно забезпечити регулятивну функцію. А позаяк головні суспільне значущі функції політики і моралі збігаються, то політика, як і мораль, повинна захищати соціальну справедливість.
Взаємозалежність політики і права має суперечливу природу. З одного боку, право може бути використаним проти політичних опонентів, стати знаряддям антидемократичної політики. З іншого — саме право визначає межі й можливості діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, забезпечує стабільність політичного режиму.
Взаємозв´язок політики та релігії простежується в діяльності громадських об´єднань, політичних партій, програми яких містять релігійні ідеї або віровчення. Конструктивна участь церкви в суспільно-політичних процесах передбачає: поширення в суспільстві ідеалів справедливості, гуманізму, терпимості до інакомислячих; активізацію діяльності служителів церкви в державотворчих процесах; формування духовно-культурних запитів людини; утвердження в суспільстві милосердя, взаємодопомоги, добродійництва. Поширення політичних цінностей у суспільстві пов´язане з утвердженням демократичних стандартів політичної культури як невід´ємної частини загальної культури суспільства. Вона формується і виявляє себе в процесі політичного життя, охоплюючи культуру політичної поведінки індивідів та соціальних спільнот, функціонування політичних інститутів і всього політичного життя в суспільстві. Невід´ємним спрямуванням діяльності будь-якої держави є культурна політика, покликана задовольняти культурні потреби широких мас населення, сприяти культурному прогресу шляхом цілеспрямованого розвитку науки, освіти, літератури, мистецтва, змі. Важливого значення в сучасних умовах набуває екологічна політика — система заходів, здійснюваних державою з метою збереження довкілля й захисту природи. Екологічна політика ґрунтується на природоохоронному законодавстві, рівень якого значною мірою визначає її ефективність. Важливим напрямом екологічної політики є пошук і впровадження нових природозберігаючих технологій. Для України серйозними проблемами є фінансування природоохоронних заходів, відшкодування заподіяних громадянам збитків тощо. Розв´язання цих та інших проблем потребує політичних рішень на державному, а іноді – на міжнародному рівнях.
Отже, всі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на політику, а є об´єктами свідомого політичного керівництва й управління. За сучасних умов суспільно-політичного розвитку, коли людство винайшло потужні демократичні регулятори політичних відносин і політичної діяльності, політика покликана бути засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин, орієнтувати розвиток суспільства на мінімальну конфліктність й максимальну
життєздатність суспільних процесів. Перехід до чесної та гуманної політики є складним і тривалим процесом, тісно пов´язаним із корінними змінами у свідомості мас, особливо в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії.