5. Тенденції розвитку сучасних сімейних відносин.

Увійшовши в нове століття, українська держава стала на шлях нового еволюційного розвитку, який характеризується не тільки певними суспільними зрушеннями і новаціями, але й негативними тенденціями, які свідчать про деформацію системи соціокультурних цінностей і норм. Ці тенденції яскраво простежуються в особливостях розвитку сімейної і демографічної ситуації, які характеризуються такими процесами, як зниження рівня народжуваності, збільшення кількості розлучень, неповних сімей, позашлюбних народжень, безпрецедентною масовою нервозністю, збільшенням злочинності, алкоголізму, наркоманії, психічних і соматичних захворювань тощо.

Різні напрями соціальної політики пов'язані з сім'єю, однак через те, що остання не розглядається як цілісний об'єкт, вони зазвичай не перетинаються між собою, погано враховують специфіку функціонування і розвитку сім'ї, етапи її життєвого циклу, а тому часто видаються безперспективними. Більш дієвим є новий підхід, який опрацьовується фахівцями інших країн йому властива загальна тенденція більшої інтеграції демографічної і соціальної політики. Розвиваючи уявлення про демографічну політику як важливу макросоціальну категорію, при переході на мікрорівень (де вона отримує реальне втілення і де формуються конкретні практичні завдання) в центр уваги ставлять сімейну політику. Практично всі аспекти соціальної і демографічної політики так чи інакше зачіпають інтереси сім'ї. У сімейну політику включаються заходи як загальносоціальної, так і матеріальна підтримка молодої сім'ї (житло, кредити, допомога, пільги, тривалі оплачувані відпустки по вагітності і пологах, по догляду за дитиною), розвиток багатопрофільних „Служб сім'ї" (діагностика відносин між подружжям, між батьками і дітьми, профілактика сімейних конфліктів, підвищення рівня культури сімейних відносин у педагогічних і сексуальних питаннях), сприяння вступу до шлюбу самотніх і розведених, розвиток служб планування сім'ї (підбір доступної і надійної контрацепції, медико-генетичне консультування, переривання вагітності сучасними, найменш шкідливими способами, лікування безпліддя тощо), масові видання популярної літератури про сім'ю і шлюб, пропаганда сімейних цінностей засобами масової інформації, культури, мистецтва тощо.

Можна розширити кордони сімейної політики ще більше, і вважати її відповідальною за побічні наслідки всіх рішень, які приймаються в різних сферах соціального життя ( в економіці, політиці тощо), які не спрямовані безпосередньо на сім'ю, але опосередковано чи безпосередньо впливають на неї. Водночас можна розглядати це як певні етапи розвитку сімейної політики - від простих і фрагментарних форм впливу суспільства на функціонування інституту сім'ї до більш загальних всеохоплюючих форм.

Водночас державна сімейна політика визначається як самостійний напрям соціальної політики, система комплексної діяльності держави, спрямована на соціальний інститут сім'ї з метою збереження, укріплення і розвитку, захисту інституційних прав та інтересів, активізації суб'єктної ролі, забезпечення суверенітету та добробуту сім'ї на підставі правового регулювання її відносин із державою. Таке розуміння сімейної політики виводить сім'ю і державу на якісно новий рівень відносин і відрізняється від традиційних підходів. Сім'ї, а не тільки індивідууму, надається якісно новий статус. Сімейна політика спрямована на сім'ю як соціальний інститут та цілісний об'єкт, охоплюючи основні сфери функціонування сім'ї в суспільстві. Держава дотримується суверенітету сім'ї та її членів, створює умови для найбільш повної реалізації її прав та інтересів, ролі суб' єкта соціальних відносин.

Державна сімейна політика повинна системно вирішувати завдання зміцнення сім'ї та сімейних цінностей; забезпечувати її інтереси у процесі суспільного розвитку; здійснювати експертизу життєдіяльності сім'ї, а також будь-яких рішень, нормативно-правових актів, які приймаються органами державної влади щодо їх відповідності меті та принципам державної сімейної політики; створення необхідних умов для реалізації сім'єю своїх функцій на основі власної трудової діяльності; активізації' суб'єктної ролі сім'ї у процесі здійснення державної сімейної політики; забезпечення захисту соціально незахищених сімей.

Отже, виходячи із зазначеного вище, мету державної сімейної політики у найбільш загальному вигляді можна визначити як забезпечення найбільш сприятливих соціальних, економічних, морально-етичних умов вільного розвитку кожної сім'ї, кращого виконання нею своїх основних функцій. Відповідно об'єктом сімейної політики є сім'я, а також інші соціальні інститути та суспільні підсистеми, функціонування яких безпосередньо впливає на життєдіяльність сім'ї. Суб'єктом сімейної політики виступатимуть держава та її органи, різні суспільні організації і соціальні інститути, які відображають інтереси та світогляд різних верств населення.

Принцип суверенітету сім'ї. При проведенні сімейної політики необхідно, по„незаконнонароджених" дітей не відповідають історичній тенденції розвитку сім'ї, здатні викликати бурхливу реакцію у суспільстві і в результаті приречені на провал.

Принцип суверенітету особистості. Будь-які політичні заходи не повинні обмежувати свободу волевиявлення одних членів сім'ї на користь інших.

Принцип збільшення свободи вибору. Суверенітет сім'ї реалізується у вільному виборі. Навіть найбільш популярні заходи сімейної політики загрожують цьому суверенітету, якщо підштовхують більшість сімей до одного рішення, а не збільшують варіанти вибору. Будь-який захід повинний оцінюватися насамперед не за конкретним змістом, а за тим, що збільшує коло варіантів рівноцінного вибору.

Принцип розрахунку на власні сили. У нормальних умовах сім'я сама повинна нести відповідальність за власний добробут, за утримання і виховання дітей, підтримку літніх людей - тільки тоді вона може приймати вільні і незалежні рішення. Завдання ж держави полягає у створенні умов для реалізації потенціалу сім'ї і кожного її члена.

Принцип соціальної захищеності сім'ї. Забезпечення всім сім'ям гарантованого, стандартного для кожної типової сімейної ситуації мінімального рівня доходу, житлових умов, соціальних послуг, правового захисту, інших видів суспільної підтримки. Однак потрібні досить жорсткі критерії відбору одержувачів усіх видів соціальної допомоги, але ті, кому вона дійсно потрібна, повинні отримувати її повною мірою.

Принцип соціального партнерства. Держава повинна активно співпрацювати і підтримувати створення і діяльність будь-яких суспільних організацій і рухів, діяльність яких спрямована на вирішення сімейних проблем.

Принцип диференційованості політики. При проведенні будь-яких заходів сімейної політики потрібно враховувати різноманіття існуючих соціально-демографічних ситуацій і моделей сім'ї.

Функціонування сім'ї у кризовий період розвитку країни визначається закономірностями різних родів спільності.

По-перше, на трансформацію цього соціального інституту впливають довгострокові тенденції, які притаманні будь-якому індустріальному суспільству в цілому. Вони задають генеральний напрям шлюбно - сімейним процесам. По-друге, на сім'ю істотно впливають середньострокові та короткострокові тенденції розвитку суспільства, які зумовлені власне кризою останнього. Саме вони ініціюють ті шлюбно-сімейні процеси, яких не було б, якщо б вони не виявилися так виразно за умов інших конкретних форм суспільного розвитку. Особливості зміни сім'ї, які спостерігаються та фіксуються емпірично, є результатом взаємодії цих двох груп чинників. Можна також визначити деякі обставини економічного і культурного характеру, які зумовлюють розвиток сім'ї. Сучасний етап розвитку західного суспільства привів до другої революції в сімейному житті, яка не лише докорінно змінила сім'ю і сімейні стосунки, а й, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме існування сім'ї. Це зумовлено цілою низкою обставин економічного і культурного характеру: — зростанням економічної незалежності жінок та їх активним включенням до трудової діяльності, що викликає прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, до змін традиційних функцій сім'ї, рівноправ'я з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім'ї тощо; — утворенням двох центрів життя — праці і сім'ї (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім'ї); — еволюцією поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з ослабленням соціального контролю); — зростанням анонімності сексуальної поведінки; — збереженням секретності позашлюбних зв'язків; — діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання ледь не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки у бік пом'якшення традиційних уявлень про дозволене й недозволене тощо; — винаходом надійних контрацептивних засобів проти запліднення, за допомогою яких сексуальність відокремлюється від зачаття. Серед чинників, які зумовлюють соціальні й демографічні характеристики сім'ї, її структуру, функції та потреби, важливе місце посідає освіта. Рівень освіти впливає також на орієнтації чоловіків і жінок на створення сім'ї, стійкість і стабільність сімейних стосунків, на виконання сім'єю репродуктивної функції. Сьогодні за умов корінних змін в українському суспільстві в проведенні соціальної політики необхідно враховувати тенденції розвитку шлюбно-сімейних відносин. Серед них можна назвати такі: - сім'я продовжує існувати та зберігати певний авторитет у багатьох людей, незважаючи на кризові явища, які в ній відбуваються; - сім'я стає демократичнішою, рівноправною, змінюються ролі подружжя; - спостерігається лібералізація міжстатевих стосунків; зростає кількість дітей, народжених поза шлюбом і таких, які покинуті.На фоні зламу звичайних соціальних цінностей сьогодні непомірно зростає гедонізм (матеріально орієнтований, корисливий погляд на життя) та індивідуалізм, особливо серед молодого покоління, що створює безпосередню загрозу інституту сім'ї, що основана на шлюбі. До цього слід додати, що в процесі демократизації шлюбно-сімейних норм терпимість з боку громадської думки до альтернативних стилів життя поступово зростає; спостерігається укладення шлюбу за шлюбним договором. Можна припустити, що це явище набуватиме поширення у зв'язку зі зростанням соціальної диференціації суспільства; - знижується шлюбний вік. Молодь, що вступає до шлюбу, менше підготовлена до сімейного життя в моральному та матеріальному планах; - скорочується дітонароджуваність, зростає нуклеаризація, що впливає на виховання підростаючого покоління; - спостерігається безумовний вплив релігії на формування та

життєдіяльність сім'ї; - зростає нетривалість шлюбу і нестабільність соціального інституту сім'ї; - зростає сімейна девіація — зловживання алкоголем і наркотиками, сімейне насильство, включаючи інцестуозне. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, яка діє в масштабах усієї країни.

Сьогодні політика щодо сім'ї в Україні деформована. В умовах, коли більшість сімей перебувають за межею бідності, пріоритетною метою політики став соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Це в основному матеріальна підтримка (державні допомоги) і соціальне обслуговування сімей. Щодо багатьох інших аспектів сімейної політики, то вони перебувають у зародковому стані. У бюджеті країни кошти на фінансування сімейної політики цілеспрямовано не передбачені, фінансуються лише окремі заходи у цій галузі (соціальний захист, соціальне обслуговування сімей, допомога на дітей тощо).

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvnudpsu/2010_1/2010_1_Chehovska.pdf