Методи багатовимірної статистики

Серед методів багатовимірної статистики найбільш популярні у соціологів методи факторного та кластерного аналізів. Головну ідею факторного аналізу можна викласти так: якщо ознаки досить сильно скорельовані, то їх можна пояснити й описати невеликою кількістю прихованих (або латентних) факторів, які безпосередньо не спостерігаються, але зумовлюють значення ознак. Наприклад, за ознаками "кількість прочитаних книг", "кількість книг у домашній бібліотеці", "кількість відвідань театрів та музеїв" прихований фактор, який можна було б назвати "рівень культурного розвитку особи". Факторний аналіз дає змогу виділити ці латентні фактори, описати залежність між факторами та первинними ознаками і для кожного об'єкта обчислити значення всіх побудованих таким чином факторів.

Алгоритми кластерного (або таксономічного) аналізу дають змогу поділити сукупність об'єктів на однорідні групи (таксони), тобто на такі групи, всередині яких об'єкти близькі між собою за деяким критерієм, і водночас об'єкти з різних груп різняться між собою за цим самим критерієм. Класифікація провадиться одночасно за досить великою кількістю ознак. Розглянемо такий приклад. Нехай ми маємо досить велику кількість статистичних показників, що характеризують рівень соціально-економічного розвитку кожного району: чисельність населення, кількість безробітних, довжина шосейних доріг, кількість квадратних метрів житла на одну людину та ін. Для організації опитування нам слід згрупувати райони в більші регіони, але зробити так, щоб у кожному регіоні були райони, близькі за своїм соціально-економічним розвитком. Це дасть змогу вибрати в такому регіоні один типовий район і результати опитування в цьому районі поширити на весь регіон.

Підсумок аналізу та інтерпретації соціологічних даних набуває форми документів: звіту за результатами дослідження, інформаційної чи аналітичної довідки. Вони містять відомості, висновки та рекомендації для прийняття практичних (управлінських) рішень. У науково-дослідному плані — це банк соціологічних даних наукового аналізу.

4. Поняття громадської думки, її відмінність від оцінювального судження, знання, переконання.

Громадська думка є особливим станом громадської свідомості. Б. А. Грушин, підкреслюючи складність визначення поняття "громадської думки", зазначає, що "навряд чи знайдеться у соціології інше поняття, зміст якого був би настільки неясним і викликав би такі численні суперечки". Він наводить багато висловлювань, приміром, такого типу: "Громадська думка не піддається описові, невловима для визначення... її важко виміряти і неможливо побачити". Вона "нагадує атмосферний тиск: невидима неозброєним оком, але вельми відчутна". Труднощі визначення пов'язані із складною природою громадської думки та її тісними зв'язками з іншими станами та духовними явищами. Громадська думка містить різноманітні елементи: раціональні, емоційні, вольові і не зводиться до якогось одного рівня чи форми, сфери свідомості. На відміну від настрою, громадська думка включає не лише масові відчуття, переживання, соціальні почуття, а й раціональне (свідоме виявлення інтересів), і суспільні вольові спонукання. Громадська думка — це стійке емоційно-вольове ставлення.  В узагальненому вигляді поняття "громадська думка" означає сукупність поглядів індивідів стосовно певної проблеми. Це - відображення ставлення людини щодо певного конкретного питання. Громадська думка складає собою сукупність думок індивідів щодо спільної проблеми, яка зачіпає інтереси якоїсь групи людей. Інакше кажучи, громадська думка репрезентує собою своєрідний консенсус. Сам цей консенсус бере початок з співпадаючих між собою установок людей щодо цієї проблеми. Узагальнений підхід до розуміння громадської думки як до "співпадання індивідуальних думок певної кількості людей", хоч і не викликає особливих заперечень, проте дещо залишає осторонь ту важливу якісну обставину, що вона є громадською. Адже індивідуальне сприйняття реальності може репрезентувати або не репрезентувати консенсус ("спільність мислення"), але саме цей консенсус набагато повніше репрезентує ті типи думок, які формуються внаслідок спілкування між собою людей, що мають «почуття спільності». Тому громадська думка – це явище, яке більше, ніж просто сума точок зору, висловлених певною категорією індивідів.

Не зовсім вдалим є й ставлення до громадської думки лише як до стану суджень, що притаманні певній сукупності індивідів. Адже громадська думка – не статичний, а динамічний процес висловлення, уточнення та узгодження думок, в ході якого спільно виробляється напрямок дії. Громадська думка виникає всередині групи людей, що спілкуються між собою, разом з’ясовують суть проблеми, її можливі соціальні наслідки та міркують, до яких дій необхідно вдатися. Попри те, що цей процес, безумовно, зачіпає особисті судження, все ж думки індивідів щодо соціальної проблеми за своєю формою та змістом значною мірою залежать від громадськогообговорення.