Т ри основні різновиди етносу:

народність історично нетривале територіальне утворення, як соціально-етнічна спільнота із спільними мовою, культурою, інтересами людей (наприклад, народ Київської Русі)		національність позатериторіальна належність людини до тієї чи іншої етносоціальної групи за походженням, самоусвідомленням (визначення порядку цього залежить від законодавства держави)		нація об’єднання людей різ-них етносів на засадах спільних політичних, соціально-кономічних, культурних інтересів, мови, на певній тери-торії компактного про-живання з державним самовизначенням, або без нього
Природні етносоціальні утворення. Ці поняття можуть використовуватись як тотожні, коли мова йде про належність людей до того чи іншого етносу. В той же час ці два поняття мають і суттєві відмінності.				штучне утворення за ознаками: мови, території, культури, менталітету, політичних, соціально-економічних, інтересів.

Нація (лат.-nazio-народ) – це соціально-економічна й духовна спільнота людей з певною психологією, свідомістю, яка має стійку сукупність сутнісних рис, історична форма спільності людей, яка приходить на зміну народності. Нації властива, насамперед, спіль­ність умов життя тобто економічних, спільність території, спільність мови, певних рис психології національний склад характеру, що проявляється в особ­ливостях своєрідності культури і побуту. Належність до однієї нації об'єднує людей. Але національна спільність не усуває соціальних від­мінностей всередині нації.

Ще наприкінці ХІХ століття в етнічному процесі чітко простежуються такі дві тенденції розвитку:

- Розквіт (зростання національної самосвідомості народів, прагнення самовизначення);

- Зближення (інтеграція, переплетіння інтересів народів в умовах ринкових відносин).

На початку 90-х років ХХ століття в соціології і політології формується теорія політичної нації.її основоположники, спекулюючи на об'єктивному факті — багатонаціональності більшості країн світу, вважають, що в таких країнах основна нація має консолідувати всі інші національні меншості, поширити на них свої традиції, звичаї, культуру, і, насамперед, мову. Нації властиві ті ознаки, які забезпе­чують і історично обумовлюють цілісність народу, його економічні, культурні інтереси, тобто його внут­рішній зв'язок.

Народ — соціальна спільність, яка включає на різних етапах істо­рії ті верстви і класи, які за своїм об'єктивним становищем здатні брати участь у вирішенні завдань прогресивного розвитку суспіль­ства. На всіх ступенях суспільного розвитку основа народу — трудові маси, головна продуктивна сила суспільства, а також ті соціальні спільності і верстви населення з дуже різними і навіть суперечливи­ми, протилежними інтересами, які за своїм об'єктивним становищем здатні спільно з ними брати участь у реалізації прогресивних соці­альних проблем.

В соціології вживаються категорії: етнічна меншість, національні меншість, етнічні росіяни, етнічні білоруси, етнічні греки, етнічні  молдавани та ін. діаспора, національність та ін. Етнічна меншість – це соціальна спільність населення, яка складає інший етнос, але проживає на території, яку займає основний етнос, народ. Етнічні росіяни, етнічні білоруси, етнічні українці та ін. люди, які належать до корінної нації за походженням. Етнічні казахи в Україні, етнічні ук­раїнці в США, Канаді, Аргентині та ін. Діаспора — представники корінної нації, які проживають за межами її території і живуть значними групами на територіях інших націй в інших краї­нах.

Етнічна ідентичність — відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи. Вона не є сталою на всі часи, може змінюватися, особливо за тривалих міжетнічних взаємин. У зв'язку з цим в антропології та етносоціології було запроваджено поняття «акультурація», за допомогою якого описують зміни в етнічній ідентичності, етнічному самоусвідомленні під час тривалого контакту різних за культурою груп людей. Ці зміни стосуються всіх груп, що контактують, але практика свідчить, що домінуюча культура змінюється найменше. Культурні меншини засвоюють (самостійно або під тиском обставин) основні елементи культури домінуючої групи — релігію, стереотипи поведінки, норми тощо.

Здебільшого етнічна ідентичність може бути зафіксована та вивчена на рівні етнічних стереотипів (стандартизований, стійкий, ціннісно визначений образ, уявлення про певний об'єкт під впливом представників окремої етнічної спільноти). Вживання терміна «етнічний стереотип» можливе для окреслення уявлень, що склалися у певної етнічної спільноти стосовно іншої; при вивченні самоописів етнічної спільноти; при описі найхарактерніших рис світосприйняття етнічної спільноти. Етнічні стереотипи спрощують сприйняття навколишнього світу для представників конкретного етносу, водночас вони допомагають етносу зберігати ідентичність, поширюватися і розвиватися у часі та просторі.

Важлива та дуже складна категорія в етносоціології – національний менталітет. Менталітет – це характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на структурних елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому. Простіше кажучи, менталітет (людини, суспільства, народу) – це душа, специфічне інформаційно-енергетичне поле, що охоплює емоційний, інтелектуальний та духовний рівні життєдіяльності розгорнутої соціальної системи. Природне і культурне, раціональне (інтелектуальне) і підсвідоме (інтуїтивне), індивідуальне і суспільне – все це «перетинається» та постійно взаємодіє на рівні менталітету і здобуває кінцеву змістовну складову на вищих – духовному, моральному та релігійному рівнях. Характерно, що менталітет – це не пасивний об'єкт, своєрідний еквівалент сумарної дії всіх названих чинників. Він сам є трансформуючим фактором суспільного розвитку, надзвичайно важливим і дієвим, і в той же час малопомітним, оскільки імпульси, які їм транслюються етносу чи окремій людині йдуть з глибини історії і навіть майбутнього (!).І тут не може бути нічого дивного, оскільки вони – ці імпульси – генеруються архетипом нації, який належить «тонкому світу», що характеризується для нас поки ще незрозумілими просторо-часовими характеристиками.

Отже, національний менталітет відображає особливості соціальної і політичної психології, політичної свідомості та самосвідомості більшості представників етнічної спільноти. Його суттєва риса – це одноманітність сприйняття оточуючої соціально-політичної дійсності, оцінка та дія в ній відповідно до певних норм і типів поведінки. Однак дане визначення не фіксує розподілу на правлячи верстви і тих, ким правлять. Можна визнати одноманітною реакцією обурення, незгоди, опору діям правлячої верхівки. Можна вважати одноманітною реакцією байдужості відносно процесів, що здійснюються над масою людей – носіїв менталітету. Можна розглядати дану взаємодію у єдності як одноманітність дії верхівки і реакції на неї самого населення. Національний менталітет – сукупність властивостей суспільної свідомості, які обумовлюють загальну здатність спільноти займати активну позицію відносно способів політичного керівництва нею. Ці властивості не розпорошені рівномірно між всіма членами спільноти, а становлять сталі характеристики суспільних верств, які виявляють себе як політичні сили.

Наприклад, для українського національного менталітету поряд з традиційними, історичними рисами (працелюбності, гостинності, певному консерватизму, уповільненості, зваженості, амбіційностю лідерів, коли на «два українці – три гетьмани»,…) додалися на сучасному етапі розвитку: гіперболізація зовнішніх чинників, постійне прагнення покласти на них провини за свої численні біди; примирення з негативними явищами, терплячість, зайва сором'язливість, прагнення уникнути особистої відповідальності за стан громадських справ, тощо. Проте, українському національному менталітету сьогодні, на жаль, бракує ознаки цементуючого принципу дії , а саме – моя власна гідність не має вартості й не може бути ствердженою ніяким іншим чином, ніж у межах спільноти, до якої я належу за національно-державними, загально-громадянськими, поліетнічними ознаками.