- •Термінологія
- •1.3. Гіпотези походження і еволюція вірусів
- •1.4. Історичний нарис
- •1.5. Біополімери – збудники захворювань еукаріотичних організмів
- •Класифікація
- •Властивості
- •Патогенез
- •Дослідження пріонів дріжджів та інших міксоміцетів
- •1.7. Віруси
- •1.7.1. Характерні ознаки вірусів
- •1.7.2. Геометрична структура вірусів
- •1.7.3. Структура вірусного геному
- •1.7.4. Вірусні білки
- •1.7.5. Генетика вірусів та взаємодія вірусних геномів
- •Джерела формуванняя і поповнення генофонду вірусних популяцій
- •1.7.6. Репродукція вірусів
- •1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною
- •1.7.8. Особливості вірусних інфекцій
- •Тіпи вірусних інфекіий
- •1.7.9. Шляхи проникнення вірусу в організм людини і інших хребетних тварин
- •1.7.10. Шляхи проникнення вірусу в рослини
- •1.7.11. Відношення комах до вірусів
- •1.7.12. Вірусні інфекції гідробіонтів
- •1.7.13. Загальні методи вивчення вірусів
- •1.7.14. Дія вірусів на заражену клітину
- •1.7.15. Ендогенні віруси
- •1.7.16. Мімівірус - недостаюча ланка між вірусами і бактеріями або принципово нова форма життя?
- •1.7.17. Номенклатура і класіфікація вирусів
- •Ictv класифікація (1995)
- •2. Система імунітету людини та її вплив на перебіг вірусної інфекції
- •2.1. Імунна система та її реакція на вірусну інфекцію
- •Механізми захисту організму ссавців від ураження вірусами
- •2.2. Теоретичні аспекти активної імунізації
- •2.3. Характеристика вакцинальних препаратів
- •2.4. Пасивна імунізація
- •Імуноглобуліни, шо використовуються для профілактики та лікування вірусних інфекційних хвороб
- •2.5. Механизми захисту вірусів від імунної відповіді
- •2.6. Молекулярні засади раціональної терапії вірусних інфекцій
- •Засоби лікування вірусних хвороб
- •2.6.1. Противірусні препарати та механізми їх дії
- •2.6.2. Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів
- •Розділ 3. Принципи та методи лабораторної діагностики
- •Характеристика методів діагностики вірусних інфекцій
- •3.1. Виділення вірусів з організму та навколишнього середовища
- •Вилучення вірусів з організму людини та тварин
- •Зразки для вірусологічної діагностики
- •Виділення вірусів із об’єктів навколишнього середовища
- •3.2. Вірусрскопічні методи досліджень
- •3.3. Електронна та імунно-електронна мікроскопія
- •3.4. Вірусологічні методи
- •Методи вірусологічних досліджень людини та тваринах
- •3.5. Використання культури клітин у вірусології
- •Основні клітинні культури, що застосовуються для виділення вірусів
- •3.6. Індикація вірусів у живих системах
- •3.7. Титрування вірусів
- •3.8. Серологічні методи діагностики
- •3.8.2. Метод флуоресцюючих антитіл (мфа)
- •3.8.3. Реакція зв’язування комплементу (рзк)
- •3.8.4. Реакція нейтралізації (рн)
- •3.9. Реакція гемаглютинації (рга) та реакція гальмування гемаглютинації (ргга)
- •Умови гемаглютинації деяких вірусів
- •3.10. Реакція непрямої (пасивної) гемаглютинації (рнга або рпга)
- •3.11. Реакція гемадсорбції (рГадс) та реакція гальмуваня гемадсорбції (ргГадс)
- •3.12. Молекулярно-гібрідологічні методи
- •Полвмеразна ланцюгова реакція
- •Питання до індз
- •Литература
1.7.3. Структура вірусного геному
Віруси мають тільки один тип нуклеїнової кислоти - ДНК або РНК. Всі вірусні геноми гаплоїдні, тобто містять тільки одну копію кожного гена, за винятком ретровірусів, що мають діплоїдний геном. Форма генетичного матеріалу може бути надзвичайно різноманітною.
Геном ДНК-вмісних вірусів може бути дволанцюговим (більшість ДНК-вірусів людини і тварин) або одноланцюговим (парвовіруси, фаги М13 і (φх174).) Одноланцюгова ДНК може бути лінійною (парвовіруси) або замкненою в кільце (фаги М13 і (φх174).) Дволанцюгова ДНК може бути лінійною (вірус герпесу, бактеріофаги Т2, Т4 кишкової палички) або кільцевою (вірус гепатиту В, паповавіруси). Перевагою кільцевої структури ДНК перед лінійною є велика стійкість молекули до дії клітинних нуклеаз. Крім того, така конформація необхідна для вбудовування вірусної ДНК в ДНК клітини-господаря. Можливо, під час реплікації лінійна дволанцюгова ДНК вірусів тимчасово набуває кільцевої форми.
ДНК багатьох вірусів має специфічні особливості. Наприклад, у гепаднавірусів (до цієї родини, зокрема, відноситься вірус гепатиту В людини) один з ланцюгів ДНК дефектний - майже на третину вона одноланцюгова, у вірусів віспи обидва ланцюжки ДНК ковалентно замкнені на кінцях, у адено- і гепаднавірусів з 5'- кінцями ковалентно пов'язаний білок; лінійній ДНК вірусів герпесу притаманні послідовності, що повторюються, ДНК аденовірусів - інвертовані повтори. До складу ДНК Т-парних бактеріофагів (Т2, Т4 і т.д.) входять метильовані похідні нуклеотидів (5- оксиметилцитозин замість цитозину і ін.). У багатьох фагів Bacillus subtilis тимін в ДНК може замінятися 5- оксиметилурацилом або просто урацилом, але в поєднанні з дезоксирибозою. У молекулі вірусної ДНК ідентичні нуклеотидні послідовності зустрічаються одноразово, але на кінцях молекули є прямі або інвертовані (повернуті на 1800) послідовності, що повторюються. Їх присутність обумовлює здатність молекули змикаться в кільце. Ці послідовності присутні і в одно- і в двонитчастих молекулах ДНК, що є своєрідними маркерами вірусних ДНК.
Геном РНК-вмісних вірусів може бути одно- і дволанцюговим, суцільним або сегментованим, включеним в одну або розподіленим по декільках вірусних оболонках. У ортоміксовірусів (представник - вірус грипу) геном складається з 7 - 8 сегментів, у реовірусів - з 10 - 12. При цьому частіше за все кожний сегмент є унікальним і являє собою індивідуальний ген. Геном ретровірусів (представник - ВІЛ) складається з двох ідентичних ланцюгів РНК, а у Дельта вірусу гепатиту геном являє собою одноланцюгову кільцеву РНК. У зв'язку з особливостями транскрипції геному ретровірусів (переписуванні інформації з РНК геному на ДНК копію) до складу віріону ретровірусів входять ферменти РНК-залежна ДНК-полімераза (ревертаза), ендонуклеаза і протеаза. Деякі віруси рослин (мозаїки костра) мають геном, розподілений по окремих капсидах і зараження може відбутися лише при одночасному попаданні в клітину всіх фрагментів вірусного геному.
Для одноланцюгової вірусної РНК характерною є полярність. Позитивною (“+") прийнято вважати полярність РНК тих вірусів, яка виконує в зараженій клітці функцію інформаційної РНК (віруси родин Picornaviridae, Retroviridae і інш.). Віруси з негативно полярною (“-") РНК несуть в складі віріона РНК-залежну РНК-полімеразу, яка транскрибує негативну РНК в позитивну РНК-копію (іРНК). У арена- і буньявірусів частина геному має позитивну, а частина - негативну полярність. Матрична РНК вірусів з позитивною полярністю (іРНК) несе характерні структури: поліаденілові послідовності на 3'- кінці і “шапочку" (cap) на 5'-кінці, виключаючи пікорна- і каліцівіруси, що мають на 5'-кінці не “шапочку", а ковалентно пов'язаний з РНК (геномний) білок.