- •Термінологія
- •1.3. Гіпотези походження і еволюція вірусів
- •1.4. Історичний нарис
- •1.5. Біополімери – збудники захворювань еукаріотичних організмів
- •Класифікація
- •Властивості
- •Патогенез
- •Дослідження пріонів дріжджів та інших міксоміцетів
- •1.7. Віруси
- •1.7.1. Характерні ознаки вірусів
- •1.7.2. Геометрична структура вірусів
- •1.7.3. Структура вірусного геному
- •1.7.4. Вірусні білки
- •1.7.5. Генетика вірусів та взаємодія вірусних геномів
- •Джерела формуванняя і поповнення генофонду вірусних популяцій
- •1.7.6. Репродукція вірусів
- •1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною
- •1.7.8. Особливості вірусних інфекцій
- •Тіпи вірусних інфекіий
- •1.7.9. Шляхи проникнення вірусу в організм людини і інших хребетних тварин
- •1.7.10. Шляхи проникнення вірусу в рослини
- •1.7.11. Відношення комах до вірусів
- •1.7.12. Вірусні інфекції гідробіонтів
- •1.7.13. Загальні методи вивчення вірусів
- •1.7.14. Дія вірусів на заражену клітину
- •1.7.15. Ендогенні віруси
- •1.7.16. Мімівірус - недостаюча ланка між вірусами і бактеріями або принципово нова форма життя?
- •1.7.17. Номенклатура і класіфікація вирусів
- •Ictv класифікація (1995)
- •2. Система імунітету людини та її вплив на перебіг вірусної інфекції
- •2.1. Імунна система та її реакція на вірусну інфекцію
- •Механізми захисту організму ссавців від ураження вірусами
- •2.2. Теоретичні аспекти активної імунізації
- •2.3. Характеристика вакцинальних препаратів
- •2.4. Пасивна імунізація
- •Імуноглобуліни, шо використовуються для профілактики та лікування вірусних інфекційних хвороб
- •2.5. Механизми захисту вірусів від імунної відповіді
- •2.6. Молекулярні засади раціональної терапії вірусних інфекцій
- •Засоби лікування вірусних хвороб
- •2.6.1. Противірусні препарати та механізми їх дії
- •2.6.2. Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів
- •Розділ 3. Принципи та методи лабораторної діагностики
- •Характеристика методів діагностики вірусних інфекцій
- •3.1. Виділення вірусів з організму та навколишнього середовища
- •Вилучення вірусів з організму людини та тварин
- •Зразки для вірусологічної діагностики
- •Виділення вірусів із об’єктів навколишнього середовища
- •3.2. Вірусрскопічні методи досліджень
- •3.3. Електронна та імунно-електронна мікроскопія
- •3.4. Вірусологічні методи
- •Методи вірусологічних досліджень людини та тваринах
- •3.5. Використання культури клітин у вірусології
- •Основні клітинні культури, що застосовуються для виділення вірусів
- •3.6. Індикація вірусів у живих системах
- •3.7. Титрування вірусів
- •3.8. Серологічні методи діагностики
- •3.8.2. Метод флуоресцюючих антитіл (мфа)
- •3.8.3. Реакція зв’язування комплементу (рзк)
- •3.8.4. Реакція нейтралізації (рн)
- •3.9. Реакція гемаглютинації (рга) та реакція гальмування гемаглютинації (ргга)
- •Умови гемаглютинації деяких вірусів
- •3.10. Реакція непрямої (пасивної) гемаглютинації (рнга або рпга)
- •3.11. Реакція гемадсорбції (рГадс) та реакція гальмуваня гемадсорбції (ргГадс)
- •3.12. Молекулярно-гібрідологічні методи
- •Полвмеразна ланцюгова реакція
- •Питання до індз
- •Литература
3.8.2. Метод флуоресцюючих антитіл (мфа)
МФА застосовують для виявлення вірусних антигенів у патологічному матеріалі (мазки з носової частини глотки, з біоптатів, мазки-відбитки з трупного матеріалу, інфіковані культури клітин), а також антитіла в сироватках крові осіб, які перехворіли на вірусну інфекцію.
Під час дослідження у люмінесцентному мікроскопі (у ультрафіолетовому спектрі) утворений специфічний комплекс антиген-антитіло виявляється за світінням.
МФА грунтується на взаємодії антигену з відповідним антитілом, мічення флуоресцюючими барвниками. Серед багатьох запропонованих флуорохромів в практиці найширше використовують ФІТЦ (флуоресцеїнізотіоціанат), що зумовлює люмінесценцію зеленого кольору, і родамін, який дає люмінесценцію червоного кольору.
МФА дає змогу провадити експрес-діагностику більшості вірусних інфекцій: натуральної віспи, сказу, простого герпесу, вітряної віспи й оперезуючого лишаю, ротавірусних гастроентеритів, грипу, парагрипу, аденовірусної, респіраторно-синцитіальної, ріно- та арбовірусної інфекції, кору, поліомієліту, інших ентеровірусних інфекцій, червоної висипки, СНІДу та ін.
На препарат з фіксованими інфікованими клітинами наносять на 30 хв. специфічну люмінсціюючу сироватку (кон’югат), потім надлишок її зливають, препарат промивають і досліджують у люмінесцентному мікроскопі.
Метод МФА застосовують у трьох основних модифікаціях: прямого, непрямого методів і методу антикомплементарної імунофлуоресценції.
За допомогою прямого МФА виявляють вірусні антигени у інфікованих клітинах.
Метод непрямого МФА складається з двох етапів. На першому відбувається взаємодія антигена з неміченим антитілом. На другому – немічене специфічне антитіло зв’язується з антивидовим міченим антитілом. Антивидові антитіла одержують шляхом імунізації одного виду тварин сироваткою іншого виду тварин або людини. Потім антивидові імуноглобуліни мітять ФІТЦ.
За допомогою непрямого методу можна виявляти як вірусні антигени і інфікованих клітинах, так і антитіла (зокрема IgM) у сироватках крові хворих і осіб, які перехворіли на вірусну інфекцію.
3.8.3. Реакція зв’язування комплементу (рзк)
Класична реакція зв’язування комплементу вперше була описана у 1901 році Борде та Жангу. РЗК відноситься до непрямих двосистемних гетерологічних 5-компонентних реакцій. У ній беруть участь дві системи АГ-АТ (специфічна, дослідна – антиген + антитіло і індикаторна, гемолітична - еритроцити барана + гемолізин) та комплемент. Комплемент – це складова частина білкової природи свіжих сироваток людини та тварин. У більшій кількості комплемент утримується у свіжих сироватках морських свинок.
РЗК ґрунтується на тому, що при взаємодії в дослідній системі АГ та АТ утворюється специфічний комплекс АГ+АТ, який адсорбує (зв’язує) комплемент. За відсутності специфічної спорідненості між АГ та АТ утворення комплексу не відбувається і комплемент залишається вільним. Проте, процес взаємодії комплементу з дослідною системою є невід’ємним, тому на другому етапі до реакції вводять другу, завідомо специфічну індикаторну гемосистему, яка свідчить про результати РЗК. Якщо у першій системі зв’язування комплементу відбувається (позитивний результат), в індикаторній відзначається відсутність (затримка) гемолізу. Якщо адсорбція комплементу у дослідній системі не відбувається (негативний результат), в індикаторній системі з’являється гемоліз.
РЗК використовується у двох напрямків:
для визначення у сироватках специфічних антитіл при наявності відомих антигенів;
для визначення природи невідомих антигенів за допомогою імунних сироваток, утримуючих специфічні антитіла.
У вірусології РЗК виявляють антигені вірусів і антитіла для ранньої і ретроспективної (після захворювання) діагностики вірусних інфекцій. Також РЗК отримала широке визнання при вивченні розмноження вірусів у організмі тварин, у курячих ембріонах, у культурі тканин. При цьому важливо використовувати парні сироватки, які були взяті у перші дні захворювання і між другим та третім тижнями.
Оскільки вірусні антигени часто утримують, крім вірусу, інші речовини, що здатні зв’язувати комплемент, контролем для них служать антигени з нормальних тканин чи рідин і сироватки нормальних тварин для визначення їх здатності фіксувати на себе комплемент, тобто їх антикомплементарності.