- •Термінологія
- •1.3. Гіпотези походження і еволюція вірусів
- •1.4. Історичний нарис
- •1.5. Біополімери – збудники захворювань еукаріотичних організмів
- •Класифікація
- •Властивості
- •Патогенез
- •Дослідження пріонів дріжджів та інших міксоміцетів
- •1.7. Віруси
- •1.7.1. Характерні ознаки вірусів
- •1.7.2. Геометрична структура вірусів
- •1.7.3. Структура вірусного геному
- •1.7.4. Вірусні білки
- •1.7.5. Генетика вірусів та взаємодія вірусних геномів
- •Джерела формуванняя і поповнення генофонду вірусних популяцій
- •1.7.6. Репродукція вірусів
- •1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною
- •1.7.8. Особливості вірусних інфекцій
- •Тіпи вірусних інфекіий
- •1.7.9. Шляхи проникнення вірусу в організм людини і інших хребетних тварин
- •1.7.10. Шляхи проникнення вірусу в рослини
- •1.7.11. Відношення комах до вірусів
- •1.7.12. Вірусні інфекції гідробіонтів
- •1.7.13. Загальні методи вивчення вірусів
- •1.7.14. Дія вірусів на заражену клітину
- •1.7.15. Ендогенні віруси
- •1.7.16. Мімівірус - недостаюча ланка між вірусами і бактеріями або принципово нова форма життя?
- •1.7.17. Номенклатура і класіфікація вирусів
- •Ictv класифікація (1995)
- •2. Система імунітету людини та її вплив на перебіг вірусної інфекції
- •2.1. Імунна система та її реакція на вірусну інфекцію
- •Механізми захисту організму ссавців від ураження вірусами
- •2.2. Теоретичні аспекти активної імунізації
- •2.3. Характеристика вакцинальних препаратів
- •2.4. Пасивна імунізація
- •Імуноглобуліни, шо використовуються для профілактики та лікування вірусних інфекційних хвороб
- •2.5. Механизми захисту вірусів від імунної відповіді
- •2.6. Молекулярні засади раціональної терапії вірусних інфекцій
- •Засоби лікування вірусних хвороб
- •2.6.1. Противірусні препарати та механізми їх дії
- •2.6.2. Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів
- •Розділ 3. Принципи та методи лабораторної діагностики
- •Характеристика методів діагностики вірусних інфекцій
- •3.1. Виділення вірусів з організму та навколишнього середовища
- •Вилучення вірусів з організму людини та тварин
- •Зразки для вірусологічної діагностики
- •Виділення вірусів із об’єктів навколишнього середовища
- •3.2. Вірусрскопічні методи досліджень
- •3.3. Електронна та імунно-електронна мікроскопія
- •3.4. Вірусологічні методи
- •Методи вірусологічних досліджень людини та тваринах
- •3.5. Використання культури клітин у вірусології
- •Основні клітинні культури, що застосовуються для виділення вірусів
- •3.6. Індикація вірусів у живих системах
- •3.7. Титрування вірусів
- •3.8. Серологічні методи діагностики
- •3.8.2. Метод флуоресцюючих антитіл (мфа)
- •3.8.3. Реакція зв’язування комплементу (рзк)
- •3.8.4. Реакція нейтралізації (рн)
- •3.9. Реакція гемаглютинації (рга) та реакція гальмування гемаглютинації (ргга)
- •Умови гемаглютинації деяких вірусів
- •3.10. Реакція непрямої (пасивної) гемаглютинації (рнга або рпга)
- •3.11. Реакція гемадсорбції (рГадс) та реакція гальмуваня гемадсорбції (ргГадс)
- •3.12. Молекулярно-гібрідологічні методи
- •Полвмеразна ланцюгова реакція
- •Питання до індз
- •Литература
1.7.13. Загальні методи вивчення вірусів
Про присутність вірусів як при спонтанних захворюваннях, так і при експе-риментальному зараженні хазяїна судять по появі тих або інших патологічних симптомів. Всякий раз, коли виникає підозра про присутність вірусу в об'єкті, що вивчається, приходить підбирати певний комплекс умов - відповідний організм і відповідний спосіб зараження, - при якому вірус викликає в зараженому організмі розпізнавані зміни.
Як відомо, для доказу того що це захворювання викликається певним мікроорганізмом, необхідно виконати так звані постулати Коха:
1. Показати, що цей мікроорганізм регулярно виявляється в хворому організмі.
2. Отримати культуру цього мікроорганізму на штучному живильному середовищі.
3. Відтворити це захворювання зараженням экспериментальної тварини виділеною культурою.
4. Повторно виділити цей мікроорганізм, але вже з організму експериментально зараженого хазяїна.
Ті ж постулати, з деякими змінами, справедливі і у разі діагностики ві-русних захворювань. У цьому випадку згідно Риверсу, постулати формулюються таким чином:
1. Виділити вірус з організму хворого.
2. Культивувати вірус в організмі або в клітинах експериментальної тварини.
3. Довести фільтрованість інфекційного агента (щоб виключити ратогенні агенти більшого розміру, наприклад, бактерії).
4. Відтворити подібне захворювання у представника даного або близького виду.
5. Повторно виділити той самий вірус.
Матеріал, в якому підозрюється наявність вірусу (шматочок тканини, біологічна рідина або лизат бактерій) при необхідності подрібнюютб або гомогенізують.
Великі фрагменти клітин, а також що можливі забруднююий матеріал, мікроорганізми видаляють за допомогою фільтрування і центрифугування.
Очищену суспензію вводять відповідному хазяїну, або додають в суспензію клітин, або наносять на моношар відповідних клітин.
В результаті у шарі чутливих клітин можуть з'явитися локальні ураження, так звані "бляшки", характерні для цього вірусу. Бляшки утворюються в результаті зараження розташованих в цій області клітин, розмноження в них вірусу і їх повного або часткового лізису. Якщо при розмноженні вірусу бляшки не утворюються, присутність вірусу може бути виявлена за допомогою інших тестів.
При введенні досліджуваного матеріалу не в клітинну культуру, а в організм хазяїна виявляють загальні симптоми, що свідчать про розвиток інфекції.
1.7.14. Дія вірусів на заражену клітину
Цитолітичний (цитоцидний) - руйнівний ефект, при якому клітина випробовує множинні ураження і часто руйнується.
Трансформуючий ефект, при якому клітина набуває здатність до необмеженого ділення.
Персистентна інфекція, що займає проміжне місце між цитолітичною і трансформуючою дією. Заражені клітини продовжують рости і ділитися, одночасно продукуючи вірус.
У ранні періоди розвитку вірусології в заражених вірусами клітинах були виявлені включення, місце локалізації яких (ядро або цитоплазма (рис. 8). Деякі включення, наприклад тільця Негри в цитоплазмі нейронів, заражених вірусом сказу, завжди супроводжують цю інфекцію і є діагностичним ознаком захворювання тварин. Внутрішньоклітинні включення можуть бути різної природи: включення в цитоплазмі клітин, заражених вірусом осповакцини (тельця Гварниери), - місце збірки або накопичення віріонів; ядерні включення при аденовірусній інфекції - скупчення зрілих віріонів або вірусних білків.
Продуктивна вірусна інфекція, як правило, супроводжується пригніченням синтезу клітинних білків, РНК і ДНК, порушенням структури клітинної мембрани. Багато вірусів викликають ушкодження клітинних хромосом (герпес, кір) або різке припинення мітозів (реовіруси).
Реакцією у відповідь клітин на вірусну інфекцію є синтез інтерферонів - білків, що пригнічують розвиток внутрішньоклітинного вірусу. Інтерферони нині відносять до класу індуцибельних білків клітин хребетних; як цитокіни в організмі, вони виконують контрольно-регуляторні функції, спрямовані на збереження клітинного гомеостазу.
Окрім противірусної дії інтерферонам властиві протипухлинні і радіопротекторні ефекти, а останнім часом виявлена і їх антибактеріальна і антитоксична активність широкого спектру специфічності.
Інтерферони синтезуються клітинами різних типів: лейкоцитами (γ-інтерферони), фібробластами (β-інтерферони) і лімфоцитами (α-інтерферони) різних видів тварин. Інтерферони видоспецифічні; кожен біологічний вид, здатний до їх утворення, продукує свої унікальні продукти, дуже схожі по структурі і властивостям, але не здатні проявляти антивірусну дію в умовах організму іншого виду.
Інтерферон має дуже високу противірусну активність: в стійкий проти вірусного зараження стан клітину можуть привести менш ніж 50 молекул інтерферону, і механізм його дії полягає в пригніченні трансляції з ранніх вірусних іРНК. З початку, у присутності вірусної РНК, протеїназа аутофосфорилюєтся, а потім фосфорилює 2 чинник елонгації, порушуючи збірку білкової молекули.
2'-5'-олигоаденілат активується у присутності двониткової РНК, і дві молекули ферменту утворюють аденін-тринуклеотід з унікальними 2'-5'-фосфодиефірними зв'язками, що активує латентну ендонуклеазу, що руйнує вірусні іРНК.
Механізм антивірусної дії ɣ-інтерферонів дещо відмінний: індукція нитроксид синтетази призводить до підвищення внутрішньоклітинного вмісту окислу азоту, що інгібірує реплікативний цикл вірусів.
В деяких випадках інтерферони блокують депротеїнізацію інфекційних вірусних часток, або вивільнення дозрілих вірусів.
Окрім РНК або ДНК- вірусів індукторами інтерферонів можуть бути бактеріальні ендотоксини з Staphilococcus, Brucella abortus і Listeria monocytogenes, мікоплазми, синтетичні полімери, лектини багатьох рослин (квасолі, сої, сочевиці) та ін.
Природні і рекомбінантні інтерферони застосовуються в багатьох областях медицини і ветеринарія хоча відома низька ефективність рекомбінантних інтерферонів при терапії багатьох захворювань з порушеннями імунного гомеостазу, особливо інфекційних. На жаль, рекомбінантні інтерферони до того ж можуть викликати деякі побічні ефекти (лихоманка, гіпотонія, тахікардія, порушення функцій печінки). Мабуть, перспективнішим є використання природних інтерферонів, позбавлених багатьох перерахованих недоліків.